Та-рам-пам-пам. Будемо уявляти/переглядати що?.. Ток-шоу якесь?? Ні, черговий епізод серіалу “Хроніки зростання архієреїв”.
Мізансцена. Ніч. Спальня. Ліжко. В кімнаті настільки темно, що неможливо роздивитися, котрий саме це з архієреїв. Знаємо про рід занять людини, що спить, з назви.
Справді анітрішки не видно. Режисерська робота відмінна. Освітлювачі теж розумнички. Бо ж дають попрацювати уяві.
На краю ліжка сидить Ангел і уважно вдивляється в людину, що спить:
– Так солодко заснув нині. Аж заслинився.. Так шкода будити. Але доведеться.
Легенько смикає за руку. Нуль на масу. Трохи сильніше. Той самий ефект. Та час не чекає, тож сильно струшує за плечі.
Той миттю сідає на ліжкові. Серце калатається, ледве не вискакуючи з грудей:
– А? Що таке?? ППО бахнуло чи що? Чи, не дай Боже, приліт?? Що то було??..
Ангел зробився невидимим і чітким внутрішнім голосом каже:
– Вставай і молися.
Той здивовано кліпає у відповідь на таке нестандартне спонукання внутрішнє:
– Чого б то я серед ночі молився? Вечірнє правило вичитане. Зранку – ранкове прочитаю. А зараз посплю. Ніби тихо. Певно вже нервова система вибрикується.
Ангел не вгамовується:
– Швидко уставай і читай молитву. І на всі чотири сторони хрести світ.
Той дивується ще більше собі:
– Який з мене молитовник? То Аввакум вартував по ночах. І Господь його чув. А моя молитва що дасть чи додасть цьому світові? Є он праведники, подвижниці – нехай вони спробують. А я що зробити можу? Вивелися з-поміж людей Аввакуми. Вивелися.
Ангел стає наполегливішим:
– Вивелися, кажеш? То з’являться. На те і випробування. Вставай, бо пожалкуєш потім про дляння. Не час спати зараз.
Той позіхає:
– Я іноді і про те, що народився на цей світ часом жалкую. І що з того??
Але, почухавшись, встає. Бо ж не спиться. Настільки сонний, що при кліпанні очі залипають і не хочуть розплющуватися.
Раптом звертає увагу, що тиша якась дивна. Ніби застигла. І напругу в повітрі хоч ножем ріж.
Починає молитися, спочатку переминаючись і позіхаючи. А потім втягується. І навіть якусь втіху від того починає відчувати.
Молиться ще якийсь час. Визирає у вікно. Тиша навкруги. Нікого. Нічого. Махає рукою і лягає спати.
Коли вже спить, на телеграм приходить повідомлення.
“Ворожий снаряд влучив у паркан поруч багатоквартирного будинку і дивом не здетонував. На місці вже працюють фахівці”.
Людина на ліжкові солодко сопе. Ангел втішено посміхається і натискає на телефоні “Видалити”:
– Рано ще йому знати про почутість молитви. Бо ж носа задере. Ще трохи нехай у невіданні походить.
Помовчав хвильку, а потім промовляє неквапно. Тихо, але чітко артикулюючи:
– Став, і землю Він зміряв, поглянув і народи затряс, і попадали гори довічні, вікові похилились узгір’я.
Замовкає, а після паузи замріяно додає:
– Путі Його вічні..
(мейбі, Далі буде)
© Катерина Когут, 16.02.2023