Новий епізод “Хронік зростання архієреїв” починається з дещо роздратованого архієрея, який стоїть перед великим дзеркалом. Ні, з зовнішністю там все чудово. Емоції з іншого приводу.
Режисер дає можливість почути, що той думає, пильно розглядаючи власні очі:
– Бачити серцем – бачити серцем. А очі тоді навіщо? Що Господь дав людині щось непотрібне? Нефункціональне?
Заплющує очі і продовжує буркотіти подумки:
– От заплющив я очі. І що? Бачу себе? Ні, не бачу. Нічого не бачу. Темно, майже як вночі. Може, моє серце не здатне на такі речі? Може, то обрані лише можуть? Оті, про кого в Заповідях Блаженств?
Махнув рукою розчаровано. Вимкнув світло. І ліг спати. Перед засинанням трохи покрутившись.
Ангел стає видимим. Робить Комусь жест:
– Заходьте. Вже заснув.
В кімнаті стають видимими троє Святих. Один сміється до інших:
– Як же вони так скоро розгубили надбане нами? Як вони всього цього не вміють?.
Другий відповідає:
– Розумієш, в 20-му столітті цілеспрямовано винищувалися ті, хто виокремлювався здобутками. Творчими, підприємницькими, науковими, духовними. Небожа сила пройшлася своїм оралом. Зігравши на заздрості, ревнощах. На всіх гачках. А скільки книг перенищили!.. Ці ж просто не розуміють, скільки всього мають віднайти наново. Вважають набуте звуження свідомості “нормою”.
Підключається до розмови третій:
– Ми теж добряче завинили. Детально не описували духовний досвід власний. Тож вони і вважають нас буквоїдами та теоретиками. І ще невдахами нереалізованими в миру. Треба було більше писати про духовні вправляння. Щоб розуміли, які Скарби нам відкрилися. Що нічого зі звичайних речей не могло порівнятися.
Перший хитає головою:
– Невиключено, що і те знищили б часи темні. Судячи з розвитку подій, їм належить стати відкривачами. Відкрити здобуте нами та іншими святими отцями своєю власною стежиною. Щоби не зі слів вірили, а з власного досвіду.
Другий ствердно киває:
– Точно. Як до самарянки люди сказали – вже не зі слів твоїх віримо ми. Так і ці мають побачити самі, що є Істиною.
До Ангела:
– Пробуджуй. Тільки спокійно. Щоб без отого “а??” “що???”. Бо геть зашугав вже людину. Ті, що зараз живуть, тендітні та тепличні. Куди з ними так різко?
Ангел сміється і тихенько тряхає за плечі. Архієрей поступово виходить зі сну до стану, схожого на дрімання.
Один зі Святих:
– Ти поставив питання про бачення очима й серцем. Вирішили тобі показати це. Щоб була ясність. Ходімо.
Опиняються вони на одному з Вселенських Соборів. Там саме жваві розмови. Довжелезні документи розбирають з тих, що наштампували тогочасні маніпулятори та викручувачі Слова.
Говорить до архієрея:
– Дивися на область серця святих отців.
Той бачить..що з сердець у них на документ йде щось типу світла прожектору. Потужне-потужне. Якісь з рядків при цьому починають блимати. Загорятися різними кольорами.
Святий говорить:
– Тепер дивися уважно на їхні очі. Спробуй помітити, коли вони працюють в режимі сприйняття фізичних об’єктів, а коли в режимі сприйняття того, що висвітлює прожектор серця.
Архієрей дивиться і..дійсно. Очі святих то сфокусовані на якомусь предметі, то трішки ніби розфокусовуються і дивляться як наскрізь.
Тільки й вихоплюється у нього:
– Вау!.. А мені так можливо навчитися?? Боюся навіть поглянути, на свій “прожектор”..
Вони опиняються знову в кімнаті. Святі посміхаються:
– Ні, не бійся поглянути. Твій прожектор наразі працює по-різному. Іноді дає доволі сильне світло. Коли ти дієш з Любов’ю. Коли ж тебе охоплюють негативні емоції, пристрасті, то там ледве промінчик протискається. Тому й хибні кроки робиш тоді.
Архієрей запитує:
– А як мені режим бачення змінювати навчитися?
Один зі Святих:
– Наразі обдумай усе, що побачив. Головне – чітко зафіксуй, що існують різні режими. І що серце здатне бути прожектором. Низай намисто зі знань. І до них поступово почне прикладатися досвід.
Архієрей ще щось хотів запитати. Та раптом Святі зникли, зробилися невидимими. А він повністю пробудився.
За вікном ще тихо. Місто солодко спить. Раптом відчув, як тепло на хороше в грудях.. Як, можливо, ніколи раніше..
Далі буде
© Катерина Когут, 28.03.2023