І у Ангелів буває,
що настрій якось підгуляє.
Десь завіється з вітрами
чи й роз’юшиться об камінь.
Таке буває від зажури –
якщо важливе щось тортурить.
Коли понести сум не сила
прекрасним та могутнім крилам.
Йому так крається й болить,
коли хтось прикреє чинИть.
А інший, замість зупинити,
ще й заохочує робити.
А ще болить отруйне слово,
що впилося в душу у розмові.
Чому людина так вчинила?
Зім’яла іншій серце й крила.
Та дужче всього потрепають,
коли підказки відкидають.
Люд зараз дуже гоноровий,
самолюбивий та нервовий.
Вважають – все потрібне знають,
що все оте самі владнають.
Творцем їм дано вільну волю.
Тож кожен ніби “воїн в полі”.
Щоби жалітись – нас не чують?..
Забули нас і не рятують?..
Непросто буває це приймати.
Тож Ангел мусить політати.
Тоді далеко Він тікає,
туди, за хмари поринає.
Щоби десь там, на Небесах,
знову відновити віру в нас.
© Катерина Когут, 13.11.2021