Пройшов майже рік з того часу. А ніби лише вчора.. Події постають в її пам`яті чітко, ніби кадри з фільму..
Вони мали прилетіти на Україну на початку літніх канікул. Її мама давно не бачила онука. Але на роботі все перегралося і відпустку дали в середині літа. Як потім з`ясувалося не випадково. Це дало їй можливість попрощатися з мамою перед тим, як та пішла у засвіти..
Їхня мама хворіла вже кілька років. Інсульт один, наступний. Інфаркт. Окрайцем свідомості пробігали думки, що кожної миті може трапитися непоправне. Та їх не хотілося думати, вони безжально відганялися..
Мама була для неї всім. Згадує, як вони говорили в лікарняній палаті всю ніч і не могли наговоритися. Мама навіть встигла проінструктувати її, в чому бажає бути похованою. Показала пакет із зібраними заздалегідь речами. А потім мами не стало..
Виникла всеохоплююча пустка. Було враження, що бракує повітря. Виявилося, що ця людина була твоїм повітрям – настільки ж важливою і потрібною. Все якось не було нагоди, аби сказати, що любиш її. Бракувало часу. Все думалося, потім скажу. Потім обов`язково скажу. А виходить, що того “потім” якраз і не виявилося.. Разом з болем прийшло усвідомлення, що любити і цінувати людину потрібно не потім, а ЗАРАЗ..
Час було повертатися назад – додому. З думки не йшло, що вперше в житті мама не проводжатиме її. Ані в аеропорт, ні до автобусу. Від цієї думки втрата боліла ще дужче..
І тоді мама прийшла до неї уві сні вперше. І сказала:
- Доню, вставай. Час прокидатися на літак.
Вона прокинулася і розплакалася. Було сумно і радісно водночас. Мама таки знайшла спосіб провести її.
Вдома її почали мучити питання, чи все вона зробила як слід?. Чи могла чимось зарадити і продовжити життя дорогої людини?. Мордувало незбагненне почуття провини, з яким нічого не могла вдіяти.. Боліло, тортурило, не давало дихати, не давало спати..
Чоловік вмовляв її перестати себе мучити і відпустити це. Казав, що вона все одно відповідей не отримає. Та легше від того не ставало і питання нікуди не зникали. Зате з`являлися нові.
Тоді мама прийшла до неї уві сні знову:
- Я знаю, що у тебе чимало питань до мене. Задай їх мені всі разом. І я відповім тобі на них.
Вона запитала, як мама померла. Адже саме задрімала на годинку і в цей час все сталося. Мама розповіла, що їй складно було дихати, коли вона лежала на лікарняному ліжкові. Потім спалах. Біль раптово минув. І дихати стало легше. Що вона навіть не одразу збагнула, що померла. Адже бачила палату, доньку з лікарем якось зверху. І лише тоді зрозуміла, що трапилося.
Вона запитала, чи могла вона ще щось для неї зробити, аби врятувати її. Мама відповіла, що ні – їй вже був час залишати цей світ. Близькі зробили для неї все можливе і неможливе.
Вона запитала про брата – той звинувачував себе. Думав, що, можливо, міг чимось зарадити. Мама відповіла, що ні. Це було її рішення – більше не залишатися тут. Хвороба дуже виснажила її. Сил вже не залишилося. Від спожитих перепаратів вона вже навіть не відчувала смаку їжі, не відрізняла один продукт від іншого. Тому останнім часом таблеток вже не вживала. Бо хотіла піти.
Їй одразу згадалися сни, в яких маму хотіли забрати, а вона не давала. Виривала її руку і допомагала утекти. Тоді прийшло розуміння, що вона тримала маму в цьому світі. Що мама вже тривалий час лишалася тут тільки заради своїх дітей.
В тій нічній розмові вона отримала відповіді на всі питання, що не давали їй спокою. Та мама не залишала її і продовжувала приходити у снах..
Одного разу вона запитала маму, чи можна їй так часто бувати тут. Мама відповіла, що вона вже була на Небі. Але Матір Божа, побачивши, що її дітям погано, зглянулася і дозволила їй приходити сюди. Вона дуже зраділа цьому – що хоч у такий спосіб може бачитися і говорити з мамою.
Іншого разу вона поцікавилася, чому мама приходить сама або з батьком. Але ніколи із бабусею. Де бабуся? Мама відповіла, що бабуся була на Небі. А тепер її там немає.
- Де ж бабуся, – стривожилася вона.
- Озирнися, – сказала мама. Вона озирнулася і побачила за спиною всміхнений сяючий образ бабусі. – Бабуся тепер стала твоїм Ангелом – Охоронцем. На цьому сновидіння різко обірвалося.
Після таких снів не хотілося прокидатися. Адже із пробудженням приходило почуття втрати. Біль від того, що вона може спілкуватися з дорогою людиною лише уві сні. Тоді мама поговорила з нею суворо. Сказала, що їй вже час піти. Вона ж ще потрібна тут – в цьому світі. Тому має жити.
Якийсь час мама не приходила. А потім знову звернулася до неї крізь сон і сказала, щоб донька пішла до лікаря і обстежилася. Показала місце на тілі, де виникла проблема у доньки.
Вона не сприйняла почуте серйозно. Ну сон та й сон. Що тільки не насниться. Її нічого не турбувало. Жодних причин думати, що щось негаразд, окрім дивного сну, не було.
За тиждень мама прийшла уві сні знову. Цього разу вже не розмовляла – дуже сварилася на доньку, що та не сходила до лікарні і відтягує із обстеженням. Рубанула, різко запитавши, чи вона хоче жити.
Прокинувшись, вона порадилася із чоловіком і вирішила пройти обстеження. Лікареві довелося озвучити вигадану причину – не зважилася повідомити, що обстежуватиметься, бо її до цього спонукає мама уві сні.
Обстеження виявило проблему точно у вказаному мамою місці, що потребувала операбельного втручання. Звернення виявилося дуже вчасним.
Після операції мама перестала приходити. Та не припинила допомагати своїм дітям, знаходячи для цього різні можливості, діючи через інших людей. Її любов і піклування з ними назавжди..
Рідні і близькі, які вже у засвітах, якщо вам Бог благословив, моліть Бога за нас..
Тільки правдиві невигадані історії істинно укріплюють віру. Це одна з таких
© Катерина Когут