Нинішня серія “Хронік зростання архієреїв” без музичного вступу. Атмосферність досягається мальовничими краєвидами в сільській місцевості. Вітер шурхоче очеретом. Жене хмари небом.
В кадрі йде неквапом архієрей. Прогулюється десь на природі. Потім руку крупним планом – перебирає вузлики. Подумки молиться.
Розповідається заспів. Якийсь час тому він почав практикувати Ісусову молитву. Начитався літератури. І вирішив практикувати.
Спочатку було норм. Кількість промовлених молитв зростала. Від них було приємно. І все непогано вдавалося – ті справи, за які брався.
Та дуже скоро почалося щось дивне. Виникла інтенсивна зверхність щодо інших. Тих які не моляться чи моляться менше.
І це змінило його не лише зсередини, а й зовні. Ніс задерся. Ходить і поглядає на всіх, ніби він блакитної крови, а решта – чернь.
А потім перестав відчувати, щоб молитва щось давала б. Лише голова бубнявіла.
Молився і заснув. Ангел знав, що до нього без варіантів стукати вдень. Бо весь час внутрішнє бу-бу-бу. То думає, який класний, що молиться, який крутезний ісихаст. То вже слова молитов.
Тому залишалося спробувати уві сні підійти.
Отож бачить архієрей, як підходить до нього дідок. Такий, яких в дитинстві бачив. Не ризикнув Ангел з крилами показатися – той би зразу б думав, що то диявольське облещення.
Підійшов у вигляді дідуся і каже:
– У мене для тебе гостинчик. Знаю, що це ти любиш. Бери.
І простягає набиту полотняну торбинку.
Архієрей бере. Заглядає. А там гарбузове насіння. Гарне таке. Золотаве.
Дідусь каже:
– Ану, полускай.
Той починає лускати. І тут прикрість. Одна – пуста. Друга – теж. Третя, четверта, п’ята і всі решта – без зерняток всередині.
А дідусь говорить:
– Прикро, правда? Таке насіння лускати. Отака і молитва твоя зараз. Нічим не наповнена. Шкаралупа є, а вмісту немає.
Архієрей питає:
– А який же вміст має бути? І чого ж так?
Дідусь говорить:
– Перше – це невірне розуміння вислову “розумна молитва”. Святі отці вважали серце Осереддям Істинної Розумності. Розумна молитва – не прокручування слів в розумі. Серцева молитва. Що допомагає прокласти місток у Незриме. Розум слова лише запам’ятовує, а серце їх з набору літер робить молитвою.
Дідусь помовчав і продовжує:
– Але це не єдине. Твоє серце броньоване. Не знає любові. Ти нікого не любиш. Ніщо тебе не зворушує. Серце чому горде стало – бо вариться у своєму соці. Зациклене на собі. Святі отці не дарма вчили, що немає ефективнішого способу подолати гординю, як почати плекати любов.
Пробудився архієрей роздратованим. Типу насниться ж таке. Раптом глип – на столі біля компу кілька лушпайок від насіння гарбузового.
Вибіг з дому. Йде на прогулянку, щоб заспокоїтися. Раптом чує:
– Мняв.
Дивиться – маленьке кошенятко. Таке, як колись в дитинстві тато приніс звідкись.
Узяв до рук. В грудях так тепло стало. Молитва сама пішла. Він так втішився, що погладив кошеня, поставив на землю. І додому молитися.
А кошенятко не відстає. Той швидше – і воно прискорюється. Кишнув – а воно не йде. Знову узяв до рук, а воно як замурчить.
Архієрей каже:
– Не можу тебе узяти собі. Розумієш, я ж архієрей. Велика людина. А такі за котами не прибирають.
Кошенятко далі своє мурмурмур. Ніби й не чує тієї промови.
Архієрей продовжує. Але вже любовніше:
– І руки ти мені подряпаєш. І як їх потім обціловуватимуть?. І все облачення у твоїй шерсті буде. Що про мене говоритимуть, га?.
Кошенятко і на це нічого не відповіло. Вмостилося в його руках. І заснуло.
Архієрей поглянув. В грудях так добре, як, може, ніколи раніше не було. І молитва не дере стравохід – потічком лине. Та й лишити спляче беззахисне спляче створіння посеред вулиці – не по-християнському.
Так і почав про нього турбуватися. Згодом – і про інших живих істот.
Кілька Ангелів спостерігають за тим. І один іншому каже:
– Які люди раніше були. Диких звірів мали в друзях. А сучасним хоча б черепашку яку впарити. От часи ж були!.. Але нічого. Знаю місцинку, де левів чимало. Якось йому відрядження туди забацаємо. Поглянемо. Може, сучасні люди не мілкі. А просто не мають пригод, аби відкривати в собі глибини.
Другий радісно ствердно киває. Типу класна ж ідея.
Далі буде
© Катерина Когут, 12.03.2023