Сьогоднішня серія “Хронік зростання архієреїв” розпочинається з кадрів, як архієрей вичитує Вечірнє Правило. В молитві просить Бога про підказки. Над чим попрацювати слід у ВеликийПіст.
Ангел заніс молитви на Висоти, вислухав інструкції. Бо ж Ангели не говорять самі від себе. Вони – Божі речники. То тільки люди дозволяють собі від Імені Бога безвідповідальні дурниці сплітати. Ангели ж чітко пам’ятають про власні масштаби на Божому фоні.
От дочекався Ангел, доки архієрей глибоко засне. Щоб вже настільки солодко спав, що аж вуха по подушці розплескаються. І почав розмову:
– Скажи, ти колись замислювався про те, за якими критеріями обирав Господь Собі учнів. Він же їх покликав.
Той починає старанно перераховувати чесноти. Ангел вислуховує про чисте серце, відкритість до Божого Слова, нелукавство. Ствердно киває:
– Це все вірно. Та вони, окрім всього іншого, мали бути дуже витривалими. Постійно зміцнюватися в Бозі фізично і духовно. Щоби могти долати великі відстані, взаємодіяти з великою кількістю людей, відстоювати Правду, не піддаватися тискові юрби.
Архієрей кліпає, намагаючись уявити. Ангел продовжує:
– Ти би, для прикладу, захотів би на руках із Петром поборотися?? Я би – точно ні. Людина змалку веслувала і плавала. Витягала сіти з рибою. Цілими днями на свіжому повітрі, на простій неотруєній консервантами їжі. Ви ж зараз – кабінетні мешканці.
Архієрей тільки думає щось відповісти про те, що серед святих отців були із різними фізичними кондиціями. Та Ангел робить спокійний жест мовчати:
– Ви не можете це робити своєю відмазкою. Бо у вас задача близька до Апостольської. Вам, архієреям, не відсидітися по закамарках. Ви маєте нести світло Правди в світ. А для цього потрібно бути і сміливими, і стійкими, і здатними поступитися власним комфортом.
Архієрей замислюється. Уявляючи, як Спаситель з учнями ходять містами, розмовляють, роблять добрі справи.
Ангел каже:
– Це добре, що уявляєш. Бо вас і бабуся середньостатистична перебігає. Молоді розвалюхи. Ледве доживаєте до кінця Богослужінь. Це нікуди не годиться.
Архієрей тііільки хоче заперечити. Мовляв, про бабусь – це типу явний перебір. Ангел бере його за руку і переносить до храму.
Дає йому в руку записку. Ставить поруч бабусі років 80-ти. Невеличкої такої, з рюкзачком та старанно заповненою запискою в руках. І каже:
– Задача – віддати записку священикові. Бач, саме виходять на читання Акафісту. Вперед.
Той ще тіііільки рух розпочав, а бабуся вже блискавкою. Немов заправський спринтер. Хоп – і записка вже в руках того, хто її читатиме. Вже й назад вертається.
Архієрей і завис. Ангел сміється і каже:
– Не розстроюйся. У тебе є значні резерви. Які ти легко вмикаєш за внутрішньої необхідності.
Той питає набурмошено:
– Які ще такі резерви?
Ангел, не відповідаючи, різко штурхає його в бік:
– Дивись-дивись, он тій людині щось дуже треба від тебе. Дивися, як рішучо йде до тебе.
Той глип в показану сторону і миттєво, на космічній швидкості несеться в інший бік. Так шустро, що аж курява здіймається. Камера бере підняту пиляву крупним планом.
Ангел сміється, аж згинається:
– Отакі резерви. Бач, який в тобі потенціал.
Архієреєві не смішно. Стоїть розстроєний. Запитує:
– То ми що – геть безнадійні?
Ангел припиняє сміятися і уважно вглядається в очі:
– Майже. Та малееесенька крихітна надія ще жевріє. Але маєте повернути собі те, що примудрилися розгубити. Те, що знецінили, переосмислити. І до слова почати ставитися відповідально. Не говорити того, за чім не стоїть реальної пропрацьованості вашої. Припинити маніпулятивно використовувати Слово. Коли Прийде Суд, найбільше за хиби світу відповідатимете ви, вчителі, викладачі та вихователі. За кожне невикрите спотворення, за кожне перекручення. За кожне додумування, відхід від Істини.
Архієрей замислено мовчить. А Ангел продовжує:
– Всі війни, всі халепи беруть своє коріння з неправдивого Слова, з підміни понять. Зрозумій же нарешті, ПОЧУЙ, що ВСЕ ПОСТАЛО ІЗ СЛОВА. СЛОВОМ ІСТИНИ все Сотворилося. Книгу Буття, сам початок, почни сприймати не казкою – ПОБАЧ описані Події. О, зачекай мить. Зараз. Заплющ очі. Розплющуй.
Архієрей відкриває очі і…виявляє, що опинився в Едемському Садкові. Стоїть.. пліч-о-пліч з Адамом.. Той саме..починає називати Сотворені живі істоти..
Позаду, за спиною, ЩОСЬ ТААКЕ відчувається, що виникає одночасне бажання обернутися і не робити цього. Чітке відчуття не впоратися із Тим, Що побачиться.
Ангел киває – типу вірно робиш, що не озираєшся. І показує на Адама:
– Дивися уважно. Він не вигадує їм імена. Нічого подібного. Ви подаєте називання “людською справою”. Відтак заплуталися й почали хибити з фундаментальними речами. Він СЕРЦЕМ відчуває і озвучує назви, які Сам Бог дав кожному і кожній при Створенні. Адам зараз з Богом. Його серце чистісіньке. Йому це завдання виконати дуже легко. Жодного ерору наразі, жодної невірної спроби. Осмисли це і не говори більше легковажно про Божі Речі. Про Незбагненні Божі Таємниці. Але намагайся серце зробити таким, щоби Бог тобі в ньому говорив, а ти це чув і вірно втілював.
Архієрей дивиться на усі очі. Його протрушує від Тієї Могуті, яку він чи не вперше в житті тааак відчув.. Воістину людина – піщинка.. Дорога Богові, любима, але піщинка.. І з тим прокидається..
© Катерина Когут, 07.03.2023