Як і раніше, всі співпадіння із реальними особами – випадковості.
Отож уявляємо шкільний клас. Парти. Хлопчик із веснянками обережно зазирає через плече відмінниці в її зошит. Роблячи це максимально непомітно.
У самого на сторінках ще й кіт не валявся. І курі не греблися. А Вчитель вже грозиться позбирати роботи.
“Тааак, поглянемо, що вона там понаписувала. Ще й сидить так незручно, що нічого не видно звідси. От як так побачити, щоб вона не побачила, що я дивлюся???
Боже, зроби, будь ласка, так, щоб побачив її зошит. Бо зганьблюся ж. Не осором, Господи. Бо й так халепа ж на халепі..
О, ДЯКУЮ Тобі Господи! Бачу!..
Ага, написала ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ 7-го січня та 19 січня і чого не відбувається в дні, на які пробують попхнути українців.
Ребус якийсь.. Звідки ж я знаю, що відбувається, а чого не відбувається???
Може, спитать у неї?? Та ні. Так знатиме, що не знаю. Ще як насміється. Он ямочки які на щоках. Їй на язика тільки попадися.
Хоча ніби й добра, білочок любить котиків. Може, і не насміхалася б. Але ризикувати реноме “Самий розумний” та “Вундеркінд”. Краще смерть.
Не буду питати.. Сам зараз щось навигадую. Мізки, ану працювати.
Таааак подумаємо, про щоб то могло бути.. Що вона такого бачити могла в ТІ дні, чого не відбувається в інші..
Може, про Єрусалимську Церкву?? Хмара на горі Фавор, поворот Йордану, сходження Благодатного вогню? О, врятований!.. Зараз напишу!”
Швидко щось строчить у зошиті. Ще раз заглядає через плече дівчинки. Задоволений, що вийшло більше. Розчервонівся від старанності, зверхньо надимає щоки.
Вчитель зачитує роботи. Дівчинка заливається від сміху, почувши нашкрябане.
“Ну, смійся-смійся.. Все одно дізнаюся, ЩО таке ВІДБУВАЄТЬСЯ 7-го січня та 19 січня. Тепер точно дізнаюся. Бо ж так і далі реготатиме”.
Десь на Небесах Апостоли перезирнулися. А один чомусь знизав плечима.
(титри. і ще дрібнішим курсивчиком – Далі буде)