Спрадавна у народі Псалтира користувалася особливою пошаною. В багатьох родинах була улюбленою книгою. По ній навчалися грамоті, переписували від руки з особливою ретельністю. Читали не лише під час богослужінь, а й вдома. Адже співання псалмів прикликає Ангелів на допомогу, а сили зла відганяє. Розсіює морок та темряву, а святість вселяє. Тому сторінки книжок часто зношувалися і потребували оновлення.
Батько священика теж переписував Псалтиру. Списки виходили у нього справді вражаючими. Охайні, написані каліграфічними друкованими буквами. Є понад 100 екземплярів Псалтирі, написаних його рукою.
Цей чоловік працював у воєнізованій охороні. Брав із собою аркуші А4 та складав удвоє. Вкладав між ними копірку – так виходило одразу 2 екземпляри. І у вільний час переписував. Дуже ризикуючи – в ті часи за релігійну літературу на людину і її сім`ю очікували серйозні неприємності.
Там, де він мешкав з родиною, є такий звичай – ходити на Псалтир. Що читався з різних причин – чи заупокій, чи за здравіє. Читання доволі довго триває і досить пізно закінчується.
Того дня чоловік прийшов додому після читання і приліг відпочити. Дружина була знаним на весь район ветеринаром. І поїхала кудись на черговий виїзд. Когось рятувати.
Стрепенувся від того, що до нього прийшли.. Ангели.. І кажуть: “Ходи з нами”.
Чоловік спробував опиратися. Відповів:
- Та як же я піду? А хату на кого лишу? Хазяйство? Дружина приїде з роботи і що? А мене нема?..
Вони його запевнили, що все буде гаразд і з хатою нічого не трапиться. Що це ненадовго.
Збагнувши, що пручатися марно, чоловік пішов з ними. І опинився у іншому світі..
Там побачив старих знайомих. Людей, які вже полишили цей світ. Односельчан, тих, з ким колись працював.
Всі були вбрані в однакові одежі. Він застав їх за роботою. Що кинулося в очі – хто чим займався тут, те саме продовжував робити там.
Йому стрівся чоловік, що звався Василем, який привітався до нього і запитав:
- То ти вже назавжди сюди?
Чоловік відповів, що ні. Тимчасово – взяли лише поглянути, що тут і до чого.
Потім побачив там тестя-священика. Який на когось чекав – йому мали допомогти підвезти до храму якийсь килим. Він трохи поспілкувався з ним. Виявилося, що той в курсі всіх подій – стежить за тим, чим займаються його нащадки. Порадів з того, що сам лише ремонтував храм, а онук його будує.
Ще трохи походив – пороззирався. Та час було повертатися..
Його чекали на Землі. Родина. Хазяйство. Сила-силенна незроблених ще справ. І Псалтирі, які ще потрібно написати..
Рідні і близькі, які вже у засвітах, якщо вам Бог благословив, моліть Бога за нас
Тільки правдиві невигадані історії істинно укріплюють віру. Це одна з таких
© Катерина Когут
Ілюстрація – картина Мікалоюса-Константінаса Чюрленіса