Ангел знає таємницю,
не якусь там небилицю.
Перш ніж захворіє тіло,
має дух стати зітлілим.
Мудрагелі й книжкогризи
набурмосять тут мармизи.
Принесуть товстий словник,
ніби той їм чарівник.
Щось читнуть там на латині
і будуть пробувать в рутині
стерти всі слова про дух.
Не шкодуватимуть тут рук.
Чому будуть такі вперті?
Дискутуватимуть до смерті?
Бо вже звикли “я-я-я”
й відійшли від Джерела.
Їх страшить сама ідея,
що у тіла є псіхея.
Незбагненне, невидИме,
визначає усе зриме.
В алгоритмах й протоколах
тому й є такі проколи.
Бо душу все несуть за дУжки.
А насправді ж тіло – служка.
Питань немає – неймовірно
тіло Творилось ювелірно.
Все в ньому зважено і мудро.
Реальний Витвір. Справжнє Чудо.
Але при всій тіла чудноті
воно керується в роботі
всім тим, чим ця душа живе.
Що їй болить, від чого “пре”.
Тож Ангел має підказати
людині, щоб не допускати
таке занепадання духу,
що виливається в недуги.
Коли в душі синець чи скалка,
вкладає в вухо Він підказку.
“Ось з цим негайно розібратись,
щоб по аптеках не тинятись”.
Та мусить дещо Він владнати
з страхом набутим раду дати.
Від малечку цькують і тролять
тих, які з Ангелом говорять.
Тож Крилатих й уникають,
потім по життю блукають.
І підказки всі блокують –
бояться, що “не те” щось чують.
Ангел має пошукати,
як навчити відрізняти.
Серце чисте має бути,
щоб Небесне добре чути.
© Катерина Когут, 21.11.2021