Коли людина пробує вийти на шлях істини, лукавий у різний спосіб намагається відвернути її від цього прагнення. Робить все можливе, аби унеможливити зустріч людини із Богом. Зокрема діє через тих, хто стрічається їй в церкві.
Тож доводиться бути пильними і стійкими, щоб не зважати на перешкоди і продовжити йти наміченим шляхом.
Чоловік щойно в наслідок тривалої тяжкої хвороби втратив дружину. Залишився із 9-тирічною донькою. Не міг знайти собі місця. До того не надто побожний, раптом відчув потяг зайти до храму. Захотілося поставити свічку і поговорити. З Богом. З дружиною. Чомусь здавалося, що вона почує..
Зайшов перед самим закриттям храму. Не знав їхнього графіку. Купив свічку. Підійшов до однієї з ікон. Ноги якось самі привели до неї. Засвітив свічку і поставив її на підсвічник. Через мить почали знаходитися потрібні слова – виникали самі собою.
- Ми зачиняємося, – рапто пролунало над вухом. Повернувши голову, побачив жінку, що прислуговує в храмі.
- Я Вас прошу!. Мені потрібно всього кілька хвилин.. Поговорити..
- Я Вам сказала – ми зачиняємося. Вже сьома. Завтра приходьте.- безапеляційно відрізала жінка і рішуче задмухнула засвічену ним свічку.
Після того чоловік три роки не переступав поріг храму. На цей період вони просто перестали існувати для нього.
9-тирічна дівчинка з мамою щойно почали ходити до храму. Сюди їх привів діагноз, написаний руками лікарів в карточці дівчинки – розсіяний склероз. Перша Сповідь та Причастя пройшли без перешкод.
Соборування на одному з Передвеликодніх тижнів теж минулося без проблем. Було цікаво. Багато людей із запаленими свічками. Читаються молитви. Звершується помазання. Урочите, сповнене Незбагненною Божою Присутністю таїнство.
З`явилося бажання ходити до храму щонеділі. Аби максимально часто сповідатися і причащатися. Відчули необхідність Божої підтримки.
Прийшли до сповіді наступного разу. Утримуватися від їжі в її стані – задача не з простих. Прийом препаратів провокує слабкість і ранкову нудоту.
Священик був інший. Дівчинка розгубилася. Не знала, з чого починати. Попередній священик відчув її затруднення і допомагав – ставив питання, уточнював, розпитував. По-батьківські підтримував та говорив до неї.
- Ти будеш щось говорити? – почула дівчинка. Слова застрягли в горлі. І вона не змогла видавити з себе ані звуку. – Ні? То йди звідси.
Дівчинка підійшла до мами, не розуміючи, що відбулося і робити далі.
Мама підійшла до священика і запитала, чому він відправив її доньку. - Вона нічого не говорить. Я не слідчий і не прокурор, щоб проводити допит, – різко відповів той.
Стан обох важко було передати. Та ситуація змушувала спробувати ще. Тож наступної неділі вони знову приїхали до храму.
Дівчинка готувалася до Таїнств. Але коли наблизилися до місця, де сповідають, зупинилася. І відмовилася. Сказала мамі, що більш туди не піде – бо боїться сповідатися священикові. Вмовляння, що сьогодні сповідає інший, не діяли. Дівчинка не могла зважитися підійти.
Вони тільки почали ходити до храму, тож не знали, що Причастя відбувається лише після Сповіді. Дівчинка стала в чергу до Чаші. Священик, що пильнував того дня, завернув її. Сказавши, що вона не має права причащатися без сповіді. Та коли дізнався про ситуацію, поставився дуже людяно і чуйно. Запропонував посповідатися. Заспокоїв дівчинку, сказавши, що вона встигне причаститися. На щастя, дівчинка повірила йому і погодилася.
Військовий отримав кілька днів відпустки. Вже тривалий час він боронив свою Батьківщину. Не штабний – від початку на передовій, де багато хлопців стали Небесними Воїнами.
Доводилося справді непросто. Було таке, що змушені були виїсти сніг – закінчилася питна вода. Часто бракувало медикаментів. Доводилося виживати на вірі, на взаємовиручці.
Вирішив піти до Літургії. На війні без Бога ніяк.
Зайшов до собору. Вдягнений у форму. За звичкой автоматично став, заложивши руки за спину. Згадувалося пережите. Хлопці, які залишилася там..
- Ти чого тут так стоїш?! – гримнула на нього постійна прихожанка храму. І з силою вдарила хлопчину по руках.
Після того випадку до храму хлопець вирішив більше не ходити.
Закінчення Служби. Черга бажаючих прикластися до ікони. Один з дуже особливих моментів Богослужінь. Та черга – шлях, що покликаний підготувати людину до цілування Святині. Аби не осквернити її своїми вустами, але освятитися дотиком до неї.
До дівчини, що прийшла без хустки, прилаштувалася жінка, що часто буває на Службах.
- Це щоб чиїсь ноги волоссям витерти? – їдким тоном пролунало над вухом дівчини. Коли б вона не була тієї миті зосередженою на молитві, хтозна якою могла би бути її реакція. А так Бог заступив. Дав сили не відповісти ні вголос, ні подумки. Аби стріла лукавого полетіла повз.
Будьте тверезі, пильнуйте!.. А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує.
Тільки правдиві невигадані історії істинно укріплюють віру. Це одна з таких
© Катерина Когут