Відступленню від Особливих Діб, Богослужіння в які правдиво посилювали людей, а небожі сили тримали по вольєрах, передувала ціла епопея.
Раціональне – лише тонесенький поверхневий шар того, що ми звемо людиною. Трішечки від видимої частини айсбергу. Щось типу скоринки на випічці.
Саме тому ототожнення себе виключно із думанням так звузило людину. Зробило такою відрізаною від Божих Таємниць.
Для осягання Таємничості Сотвореного світу людина має вміти перемикати органи сприйняття. Володіти здатністю активовувати різні режими сприйняття. Щоб одержувати чисте знання без блукань гіпотезами й вирахунками ймовірностей.
До певного моменту люди це просто вміли. Хтось краще, хтось гірше. Але певний рівень навичок мали всі. Бо жили нерідко посеред дикої природи. Часто опинялися наодинці із довкіллям без захисних щитів у вигляді гаджетів.
А потім технічний прогрес допоміг темним спонукати людей до зарозумілості. Типу – все, братику, ти більше не залежиш від милості погоди, від настрою Бога. Робот набадяжить тобі хоч лососину, хочеш біфштекс. Нічого не треба сіяти й жати. Лишень знай – тицяй на кнопки.
І це видалося солодким, але не відповідало дійсності. Та зараз не про це.
В цій уявній ідилії темні почали масажувати невдоволення людей “рабським статусом” по відношенню до Бога. Пішло оспівування богобірної сили як “борця” з “Богом-тираном”, як революціонера, виборювача кращої долі для людства.
Говорилося, що це нібито “той, хто зазнав найбільшої шкоди”, “постраждав першим”. Стимулювався захват і співчуття. Говорили, що небожу силу просто оббрехали ті, хто прагне тримати людей у покорі. Виникло навіть привітання – “в ім’я того, хто перетерпів найбільше падіння”.
Бога стали йменувати “найбільшим злом”. А сатанинський бунт – джерелом людських прав та свобод. Виникали цілі течії.
А 100 років тому представники таких переконань зважилися проникнути до лав Хранителів світу. Щоби надати вірі вигляду непереконливості, позбавити її Суті, а самих Хранителів перетворити на збіговисько кашоїдів та співачів пісеньок. Та це інша історія. Бо мешканці землі приречених, до того, як їх силами політиків змусили стати такими, суттєво опиралися.
Знищення творіння шанувальниками небожої сили подавалося найсолодшою з помст. Спонукалося робити це без жалю та сумління. Говорилося, що “спасіння в знищенні”, що “жага руйнування – це творчий шал”.
Криваві розправи йменувалися “святом без початку й кінця” для всіх, хто вважав себе пригнобленим Богом й Його намісниками на землі. Пригнобленими тими, хто вважався Його слугами.
Руйнування надбань предків оспівувалося як “Новий Потоп”. “Нехай буде хаос!” вигукували. Закликали без жалкування “підносити факели до батьківських домівок”, руйнувати “все старе”.
В тій агонії, в тому внутрішньому крикові “Я НЕ ХО-ЧУ ВМИ-РА-ТИ!!!” зникали сенс життя, вищі цінності. Все починало виглядати спотвореним та недолугим. Бо без споглядання Незримого виміру, без чіткого знання про нього справді можна злякатися.
Тож люди мали заново набути здатності сприймати Сотворений світ у всій його багатовимірності, у повноті Божих Таємниць. Щоби знову згадати, для чого приходять у світ.
© Катерина Когут, 26.12.2023 “Утворення культу того, хто пережив найбільше падіння” з циклу “Легенди землі приречених”