До Морфея тепер щоденно приходили й розповідали про прикрощі, які діються в світі. Вищі Сили не могли втручатися – адже не було на втручання достатньої волі людей. Тож ситуація скидалася на тупикову і нікого не надихала.
Він порвав черговий рецепт сну. Це теж все було не те. Тож вирішив пройтися, щоб з’явилися ідеї.
Вийшовши на нічну вулицю, зрозумів, як давно не прогулювався попри те, що комендантська година його не стосувалася. Збагнув, як легко входять різні накреслені кимось лінії в свідомість з підсвідомістю.
Морфей пройшов кілька кварталів. Аж залунала ледве чутна, але дуже неприємна музика. Вона линула не знати-звідки. Її й мелодією було важко назвати – якісь печальні трубні звуки.
Лунала точно не з неба. Але явно імітувала архангельську. І викликала занепокоєння.
Раптом місто вкрила якась хмара. Він спочатку подумав, що це щось типу нашестя сарани. Але ці істоти не були комахами, взагалі не бути явищами матеріального світу.
Вкривши місто, вони розлетілися по домівках людей. Ніби були чітко запрограмованими. Наче точно знали, що мають робити.
Цієї миті залунав той солодко-приторний Голос, котрий надиктовував людям крізь сон команди, які новітні темні колись вимагали включити до снів Морфея. Були ті, які він тоді бачив, а були ще й інші. Спокусливе розписування принад відступлення, пасивності, нерозбірливості тощо.
Морфей зробив зусилля і почав бачити крізь стіни. Побачене його шокувало. Ті істоти були чудовиськами, що поїдали дух людини, до котрої їм вдалося присмоктатися.
Видовище було дуже диким. Процес нагадував неквапне поїдання чогось типу спагеті. Істоти не отримували від того якоїсь насолоди – просто методично жумригали людський дух.
Виявилося, що це відбувалося тепер щоночі. Потрошку. Щоб люди вчасно не схаменулися й не зрозуміли, що з ними відбувається щось прикре.
Просто щоденно їм не ставало духу на якусь важливу дію. Чи сміливості відстояти щось життєво-важливе. Або сил й терпіння на те, щоби в чомусь розібратися.
Морфей побачив, що лише одиниці людей Ангелам вдавалося збудити й не дозволити поїсти їхній дух. Вони різко прокидалися, неначе від тряхання за плечі. Якщо починали спросоння молитися, то істотам доводилося полишити мешкання.
Він шоковано запитав, а чому ж так безперешкодно хазяйнує цей Голос? Як так сталося, що ці істоти вільно влітають до осель і роблять, що хочуть з людьми
– Деякі Хранителі світу стали не просто відступниками від Божих Особливих Діб, котрі мали берегти попри глузування й спроби видерти їх у людства. Деякі стали зрадниками й віддали новітнім темним паролі від душ людських. А котрісь і зовсім стали лиходіями – почали підспівувати Голосові, щоб люди, на котрих вони мають вплив, взагалі не опиралися.
Морфей озирнувся. Поруч стояв втомлений Ангел. Схудлий й змарнілий.
– Мені сьогодні вдалося збудити довірену мені людину. Та щодень це робити важче. Бо істоти-духожери посилюються. Особливі доби узято ними під контроль, тож не відбувається вироблення ресурсу, потрібного для боротьби. Тож безперешкодно їдять духовну силу людей. З їхньої згоди. Бо навіть проголосували за це. Новітні темні і про це подбали, розкладаючи на людство пастку. Не маючи достовірної інформації, самі поодягали собі кайдани. Самі й мають почати знімати. А час збігає й точка невороття наближається.
Небом розлився світанок. Морфей подумав, що є ціла доба перепочинку й людей, можливостей посилитися й не дати духожерам поживитися.
Ангел прочитав думки:
– На жаль, духожери атакують не лише вночі. Вони здійснюють кілька рейдів протягом дня і декілька вночі. Ти бачив лише одну з атак. Особливо їх більшає перед прийняттям якихось чергових “нововведень”. Щоб люди не могли пручатися вибудовуванню ешафоту для світу та людства. Доки Хранителі світу пильнували Особливі Доби цього не могло відбуватися. Людство було в безпеці. Тепер ні.
Тепер ні. Це Морфей вже і знав, і бачив. Та було неясно, що робити. Як повернути людям втрачений дух? Свідомість? Оце було питання.
Велике питання. Бо і він сам на початку цієї епопеї виявився задіяним новітніми темними. Вони зуміли зачепити його усі слабкі сторони.
Тепер же бачив, куди все йде. Та страх ще добряче кайданив його. Про геройство було годі й мріяти – його дух теж добряче понівечили ті істоти.
© Катерина Когут, 20.11.2023 “Духожери” з циклу “Легенди землі приречених”