Одному монахові в період навчання у Києво-Печерській лаврі пощастило жити через стінку із справді особливою людиною – схиігуменом Агапітом. До нього приходив на сповідь тоді ще Митрополит Філарет.
На той час старець вже був фізично немічним – пересувався на милицях. Кожен крок давався йому страшенними муками та болем. На стегні кістки не зрослися, як слід, і одна різала вверх, а інша – вниз. Та він ніколи не показував вигляду, що йому щось болить. Завжди був бадьорим та всміхненим. Лише коли думав, що його ніхто не бачить, міг дозволити стражданню відобразитися на лиці. Щирість і теплоту його посмішки згадують всі, кому довелося з ним зустрічатися.
Монах, що жив по сусідству із ним, бачив, як щоранку той на милицях поспішає до Літургії. А одного разу під час свого чергування став свідком, як старець о 3-тій ночі не лежав – стояв на милицях і МОЛИВСЯ!.. Коли ж той спить, думалося молодому монахові.. Із таким прикладом перед очима доводилося і самому виявляти більшу ревність до служіння.
Схиігумен не пропускав жодної молитви. Співав на кліросі. Високим тенором. Колись задрімав там і присутні почали пересміюватися. Дивись, мовляв, монах на Службі спить. А потім бачать – а чотки в руці продовжують перебирати Ісусову молитву. Виходило, як у пророка Давида – я сплю, а серце моє у бдінні.
Славився своїм почуттям гумору та безвідмовністю до людських прохань. Одного разу почувався зовсім кепсько, тож написав табличку на дверях келії “Агапит больной”. Чуюють – хтось стукає. Старець відповідає через двері:
- Ты табличку читал? Агапит – больной.
- Батюшка, ой, помогите, батюшка! Заколдовали, батюшка!
- А ты что не знаешь, что есть такие, которые расколдовывают? – підсміюючись відповідає старець. – Ладно, заходи.
І починає читати молитви. Людей до нього приходило дуже багато. Старець мав Божий дар прозорливості. Тому й потребували його порад та настанов. З Божою допомогою зцілив чимало одержимих.
Молоді монахи за стінкою трусилися, чуючи всі ті нелюдські голоси та звуки. І молилися, щоб ті якось до них через стінку не перескочили.
Одному вчителеві, який прийшов до нього за порадою, він прорік, що на 40-вий день після смерті старця його рукоположать у священики. І що стане він монахом. Той запротестував: - Так як? У мене ж дружина, діти.
- Така Воля Божа, – відповів старець.
Схиігумен Агапіт упокоївся в 1991-му році. І справді на 40-вий день після його успіння митрополит Філарет рукополагає вчителя у священики. В пам`ять старця нововисвячений священик замовив дубового хреста. Різьбленого. Привіз до Лаври і попросив монахів встановити його на могілі.
Через кілька місяців виявилося, що хреста не встановили. І він припадає пилюкою десь на Лаврській столярці.
Новоспечений священик і монах, що сусідствовав із старцем, зайшли до місцевого економа (монаха чи священика, що завідував господарством Лаври) і поцікавилися, чому не встановлено хреста. Той відмахнувся і сказав, що у нього немає часу на подібні дурниці – він має більш важливі справи.
Священик-вчитель розсердився і сказав, що ніякий той не служитель Божий у такому разі, а комсомолець.
З встановленням хреста потрібно було щось вирішувати. Тож разом з монахом – сусідом старця вони пішли за порадою до матінки Олександри, що мешкала у Флорівському монастирі.
Та сказала наступне: - Коли не знаєте, як вчинити, починайте читати “Вірую!” От зараз від мене виходите і одразу починаєте читати. Йдіть через господарські ворота. Коли дочитаєте, за воротами побачите людину, що допоможе вам.
Вони дочитують “Вірую!”, виходять за ворота і бачать чоловіка, що стоїть біля машини.
Запитують: - Допоможете хреста із Лаври до Лісового кладовища довезти?
- Поможу, – не вагаючись відповідає той.
Потім ще знайшлися люди, які допомогли встановити хреста на місці поховання старця.
На тому хресті, окрім імені та років земного життя, викарбувані такі слова – звернення старця до всіх людей.
“Молю вас – услышите. Спасайтесь, сродники, друзи, чада. Спасайся суетный животе. Вас бо ради сотворил рыдание. Поминайте мя. И ведайте – яко истинная любовь николиже умертвляется”
Молю вас – почуйте! Спасайтесь, рiднi, друзi i чада! Поминайте мене i вiдайте(знайте), що iстинна любов нiколи не вмирає!
Отче Агапіте і блаженна Олександро, вiрю, що ваша молитва сильна перед Богом, помолися за всiх нас!