Якось поїхали священики на Афон, взявши із собою групу мирян. Серед них був знаний в області бізнесмен.
Там він побачив різних монахів. Одні здалися йому бідними. Інші ж мешкали у шикарно оздоблених апартаментах, їздили на дорогих автівках.
Так його це вразило, що перестав спати уночі. Лежав і все обмірковував побачене. Не зчувся, як думки набули форми звертання:
- Матір Божа, – думалося йому, – чому одні монахи не доїдають, постують? Не мають пристойного одягу. Постійно в трудах. А інші вишивають на крутих машинах, живуть у розкошах?
Він занурився у ті думки, так глибоко переживав їх, аж раптом відчув, що не може дихати..
Перестрашився.. Хотів покликати на допомогу священика, який ночував з ним в одному номері. Але не зміг..
Зненацька в голові пролунали слова Богородиці:
- Вони всі – мої діти. Хто ти такий, щоб їх судити?
Бізнесмен почав тоді зі сльозами подумки каятися і просити пробачення у Неї:
- Матінко Божа, прости мені! Хто я такий, щоб судити твоїх дітей!..
І почав знову нормально дихати..
Одна жінка дуже засуджувала людей на Сході. Вважала, що ті самі винні в тому, що там точиться війна. Дозволяла собі ненависні висловлювання.
Раптом їй сниться сон, що війна вже в неї вдома. Розриваються бомби, гранати. Цілі міста зрівнюються із землею.
Бачить свою маму. Геть зранену, пошматовану. З тіла видніються шматки м`яса.
Прямо уві сні вона кинулася на коліна і почала благати:
- Матір Божа, я знаю, за що це мені! Бо я засуджувала тих людей, до яких прийшла війна! Прости мені, благаю! І зціли мою маму!..
Прокинувшись, жінка дякувала за пересторогу і вчасний урок..
Тільки правдиві невигадані історії істинно укріплюють віру. Це одна з таких
© Катерина Когут