Ангел чаю заварив
і на хвиленьку присів.
Мармеладу взяв, цукатів,
щоби ними ласувати.
Він став думати й гадати,
як народ порятувати.
З страхітливих із тіней
як би вирвати людей.
Тіні їх заполонили
навіть Сонце затулили.
Заступили світ собою,
насолоджувалися грою.
Та щоб їм допомагати,
люди мають попрохати.
Пригадати, що є Небо,
що звернутись туди треба.
От завдання, от дилема –
вони смутками схоплЕні.
Тому гарні сни слід ткати,
в них любов’ю огортати.
© Катерина Когут, 23.10.2021