Ангел нині клопіт мав
із листом допомагав.
Люди ці такі цікаві –
не живуть вони, а грають.
Почуття свої ховають,
в незворушність загортають.
Потім скаржаться на холод,
емоційний справжній голод.
Всі в шоломах, обладунках.
Вже забули про цілунки.
Їх Любов страшить найбільше,
значно сильніше за все інше.
Перший крок – хто його зробить?
Тут вже гонор своє робить.
Все щось міряють і важать –
так бояться, що зневажать.
Кожне слово профільтрують,
потім же – сидять, сумують.
Бо там, на іншій стороні,
не відгукнулися вони.
Офіціоз із формалізмом
обернуться песимізмом.
Як в словах нема тепла,
буде відповідь яка?.
Ангел у вухо шепотів,
руку кілька разів підбив.
Щоб не писалося марнотне,
а лише справжнє та істотне.
“Ну, напиши ж ти ті 5 літер!.
Ти подивись.. Напише й витре..
Ну, що ж за люд нині такий?
Сором’язливий, боязкий”.
В задумі Він пішов пройтися,
щоби терпінням запастися.
І снів гарненьких назбирати.
Любимим людям вже час спати.
© Катерина Когут, 19.11.2021