Продовження історії утворення однієї єпархії

Мізансцена. Кабінет. Розмова телефоном.

“Побував я в Білій Церкві. Побував. Ну, що можу сказати. Не мій масштаб. Ну, зовсім не мій. Не вмістить вона всієї моєї особистості. Не вмістить.

Я тут що подумав. Білоцерківський – це ж не обов’язково прив’язка до населеного пункту. Треба просто подумати, де є храми білі або побілені. О, знаю такий!.. Там він і не один.

Місце старовинне.. Хтось писав, що туди творчі люди надихатися їздили, креативні ідеї черпали. Ще літери там якісь з’являлися на небі не так давно по молитві. Фото було на фейсбуці.

Підходить. Отам мені дихатиметься вільно. Відчуваю, що там розвернуся”.

П’ятниця. Оголошення про перше очолення Богослужіння. І про відправи “при нагоді”. Ні, не при надії – точно при нагоді.

Богослужіння проходить нормально. Камера вихоплює ікони. Поодиноких людей.

По завершенню проходиться територією. Тиша благословенна. Повітря лютневе. Навіть щось наближене до радості.

Вже обходить довкола білого храму. Аж відчуває…хтось дивиться..

Спочатку не наважується, а потім пересилює себе і таки піднімає очі догори.. І ціпеніє..

Не може бути.. І тут Вона.. Свята Катерина.. Вітраж.. І знову з колесом.. А я ж ще шолом не купив.. І уроки боксу узяти не встиг..

Звучить музичка. Щось типу та-рам-пам-пам-та-рам..

І титрики побігли, де дрібненьким – тепер точно Далі буде)