Після того, як Колисанка пішла, Морфей довго вивчав давні книги із рецептами снів. Чималенько назбиралося іх у нього в скарбничці за часи існування людства.
Та тут треба було щось особливе. Винахідливе. Він пояснив Колисанці – слід було і людей якось попереджати уві сні про небезпеку, і лихим силам не втрапити передчасно під підозру. Адже найлихіше зараз повстало проти людства.
Слова Морфеєві заклинило. Теж дія магії темних сил. Спроба пригнітити його волю, змусити стати їхнім приспішником.
Він погортав навіть світові шедеври для натхнення. Ступор нікуди не подівся. Але творчий процес почав роздмухуватися.
Найважче було йому написати перші слова. Та без того ніяк. Все починається зі Слова. А потім вже низаються картинки, звуки, відчуття.
В його нотатнику каліграфічним почерком мовою, яку знали всі зі світу Невидимого, з’явилося наступне.
“І була межи мешканців землі приречених ніч. Як знак “тире” чи й міст. Неначе полотно, на якому стало можливим розкласти правильною картиною те, що намірено заплутували, не давали вибудувати в логічний ряд та причинно наслідкові зв’язки.
Не суїцидальна ніч, а втішна. Майже невагома зі всіма своїми сенсами й спогадами. Із зарубками пам’яті, з вузликами, які залишають повсяк випадок. Щоби потім віднайти втрачену дорогу.
Ніч та була висмаленою вогнями, але дуже живою. Чутливою, неначе шкіра може бути припеченою хвилюючим шепотом. Що злетить видиханням з дорогих вуст”.
Морфей хвильку подумав. І продовжив писати.
“Такі ночі не для сну. Вони для боротьби та любові. Навіть якщо і у одного й іншого, здається, зовсім немає шансів. Навіть якщо все, ніби змовившись, штовхає до зневіри.
Спалахи таких ночей потім стають сузір’ями. Освітлюють потім шлях іншим. Знають, що не мають права згоріти зовсім без користі”.
Наступні рядки написалися у вигляді зірок на темному, неначе чорнило, небі.
НЕ СПИ. БОРИСЯ. ЛЮБИ. ЗГАДАЙ ПРО ВСЕ, ЩО СТАЛО СТЕРТИМ Й ЗАБУТИМ
Морфей продовжив.
“Те, що зараз, воно і завжди. Не ламай голови, намагаючись зрозуміти, хай слухає твоє серце.
Пульс твій – не лише цокання бомби, що колись взірветься. Так само ритмує Всесвіт. Подихай разом із Ним.
Що в тобі від тих палаючих небесних світил? Що в них від тебе?
З глиною, з якої складаєшся, все зрозуміло. А що маєш ще? Надра нестраченої, зекономленої, невідданої любові.
Ти тут. Небо тут. Ваша зустріч не могла бути випадковістю.
Слухай. Всотуй. Розчинися і знову повстань, неначе той Фенікс із попелу.
Досить жити для того, щоб просто померти. Ти для чогось ще.
Не спи. Не засинай зараз. Ще хоч трохи побудь у свідомості посеред сну.
Борися. Люби. Живи, щоб любити. Люби, щоби жити”.
Морфей ще раз перечитав написане. Радий, що знову щось вдалося вловити із простору, що тривалий час німував.
“Люби, щоби жити”.
© Катерина Когут, 09.11.2023 “Праця над рецептурою снів” з циклу “Легенди землі приречених”