Мізансцена. Спальня. Ще не пізній вечір. Архієрей, що отримав такий бажаний статус, лежить на ліжкові, склавши руці на животі. Замріяно дивиться в стелю.
“От тепер заживу нарешті. Можна більше не читати тих всіх книжок. Скільки можна вже. То хай менші читають, сіють. А мені тепер можна відпочити.
Бо яка функція архієрея? Приїхав, перед людьми посвітився, грамотки роздав. Як шлюбний генерал. Хай менші двіжують.
Слово архієрей – воно яке значення має? Від грецького слова ἀρχι- «старший», «головний». Першість у самій вже назві. А не годиться першим робити те, що належить останнім. У кожного свої заняття.
Ой, а новий головний убір же мені як личить!.. Ой, личить.. Фотки такі класні у ньому. Треба на фейсбуці поміняти.
Ні, це встати доведеться. Не хочу. Не буду сьогодні й відкривати щось. Треба свіженьким виглядати.
І взагалі. Як там кажеться – даремно встаєте ви рано і лягаєте пізно, їсте хліб, тяжко здобутий, тоді як Господь дає улюбленим Своїм спокійний сон. От і посплю”.
На тому і засинає.. Провалюється у щось типу глибокого сновидіння.
І бачить, що… не сам у кімнаті. Десь узявся у ній літній чоловік. Теж у архієрейському вбранні. Але не сучасному.
Від нього сяйво тепле і приємне йде. Не посміхається – дивиться уважно. Стоїть поруч ліжка. Чомусь із.. ложкою в руці.
Мозок тільки почав намагатися розпізнати, хто це. Пробує перебирати святих, що були б зображені із ложкою. Та ніхто не згадується.
“Вітаю тебе, колего. Вітаю. Почув, що тішишся новим вбранням. Уявляєш можливості, які перед тобою відкриваються. Тож дай, думаю, зайду на гостину. Бо дещо ти випустив важливе.
Архієрей – не статус. Це той, з кого Господь запитає першим. Найсуворіше запитає, що зробилося, аби ввірені йому пройшли земний шлях вірною стежиною. Тож це не бонуси – ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.
Твою митру ошатно прикрашено, тож ти забув чи й не знав, що значить її одягання. Вона є терновим вінцем. Нагадуванням про всі скорботи, які належить пройти. Вінець слави Господньої.
Твій посох здався тобі жезлом влади й сили. Ні, дорогий. Це вказівка тобі, що ти є мандрівником на Землі. І нічого тобі не належить. Й дім, який вважаєш своїм, твоїм не є. Має Господь в тобі стати сильним, а не ти хизуватися тим, що тебе над іншими поставлено.
Це палиця подорожнього, а не володаря. Беззахисного перед стихіями світу пастуха, якому належить настільки чути Господні підказки, щоб і самому спастися, і ввірених не розгубити.
Омофор, який тобі покладають на плечі для Богослужіння, це прикраса? Ні. Це загублена вівця, яку тобі належить знайти. Бо Господь до самого пекла спустився, аби ніщо не загинуло”.
Трішки помовчав і продовжує:
“Кажеш, що ἀρχι- то перший. Хм, ти б поглянув, де згадується це слово у Святому Писанні.
Ну, наприклад, є воно в Діяннях Апостолів. Де Петро дорікає народові, що Начальника Життя розіп’яли люди разом зі своїми керманичами через стан нерозуміння, в якому перебували.
А ще Даниїл пророк це слово вживає. Коли каже що саме начальників, мирських та духовних, що відступили від Бога, буде винищено повністю. І їх буде замінено Божими Святими.
Тож я б на твоєму місці не дуже тішився б з солодкості статусу. Те, як розгортаються події, показує, що впиватися тим вином не слід. Воно містить у собі гіркий осад. І похмілля від нього здатне прийти дуже скоро”.
Пройшовся помешканням, підійшов до книжних полиць.
“Не читати, вважаєш, можна? А де ж в тобі самому мудрості стане, щоби виконувати покладене на тебе? Ти зарозумілий і самовпевнений, а відтак обмежений. Варишся у власному соці.
Святі отці, пророки, Боже Слово – це не те, що колись пролунало. А Вічна Жива Розмова для тих, хто її прагне”.
Підходить до ліжка і раптом як шарахне по чолі ложкою. Той від несподіванки аж підскакує і схоплюється за лоба. А звук ще йде кімнатою..
“Чуєш, який звук? Бо пусто там наразі. А тепер послухай, який має бути”.
І стукає по своєму кілька разів. Звучання геть інше.
Сміється. Не в’їдливо. Якось так, що не образливо. І говорить:
“Чуєш? Слух у тебе непоганий, тож матимеш тепер еталон. Чітко знатимеш, до чого прагнути. І ложок у тебе не бракує для тренування. Бувай”.
І розчиняється в темноті. От просто був і немає.
Архієрей схоплюється. Сідає на ліжкові. Ноги в капці і ходу до ванни – вмиватися. Типу чого тільки не насниться, як переїси на ніч.
Вмикає світло і швидко омиває обличчя холодною водою кілька разів. Потім дивиться у дзеркало.
Матінко Божа.. На чолі ж слід.. Від ложки.. Не наснилося..
Лягає знову. Довго вдивляється в темний простір кімнати. Намагаючись зрозуміти, хто ж то до нього приходив. Але нервова напруга бере своє і провалюється в сон.
І на межі засинання чує смішок:
“Давненько ж ти книг не читав та ікон не роздивлявся, що мене не впізнав. Невже думаєш, любцю, що у Святого Миколая ложки для тебе не знайдеться? Все є. Працюй над собою давай, бо й так роботи багато, а тут ще час витрачай – тебе виховуй. А слід на чолі для того, аби не забув зранку, про що розмова була”.
Ще сміється і додає:
“Чого не кажеш – Блаженний той, хто здобув таку поміч собі??”
Той ошелешено кліпає. Камера поступово від’їжджає і бере в кадр ікону Святого Миколая. Який мить всміхається, а потім робиться таким, як завжди.
Звучить музичка вже знайома. І титрики нині швидко біжать, бо серія довгенькою вийшла. Тож традиційне Далі буде блискавично прошмигує екраном.
© Катерина Когут, 21.02.2023