Ангел якось собі йшов
й черговий сюжет знайшов.
В непролазних у кущах
занявчало кошеня.
Ото маєш!. Як зарадить?
Як його звідти дістати?
Він обдер і носа й крила,
але витягнув звірину.
Роздивився Він маненьке –
воно розміром зі жменьку.
Ще й замерзло і голодне –
зараз ночі прохолодні.
Нагодувати – не проблема.
Куди його – оце дилема.
Мало покицькати тварину –
треба знайти йому людину.
Таку, якій самотньо дуже.
В якої серце небайдуже.
Якщо ж немає їжі в хаті,
то Ангел буде постачати.
Довго носився з кошеням,
потім побачив Він хлоп’я.
Сидів той сумно сам без друзів.
Поставив Ангел поруч Кузю.
Читач тут може запитати –
коли Він встиг його назвати?
Та відповідь дуже вже проста –
Ангел точно знав ім’я кота.
Але облишмо ці дрібниці –
на хлопчика погляньмо й кицю.
– Маленьке! Звідки тут узЯлось?
Зовсім замерзло.. Заблукало..
Узяв із ніжністю до рук.
Тепер не сам. Є в нього друг.
Батьки, напевно що, не схвалять.
Шумітимуть, але зоставлять.
Він йшов, не дивлячись нікуди.
Любов переповняла груди.
Поніс додому з відчуттям,
що віднайшов безцінний скарб.
Ангел супроводив їх тихенько
подбав про стежечку рівненьку.
У такі миті Він щасливий –
хтось ще відчув любов правдиву.
© Катерина Когут, 18.11.2021