Ангел любить мандрувати
в різних там місцях бувати.
Та й мандрівки між світами
не зрівняти з Божим храмом.
Йому радісно літати
веселити немовляток.
Вони ручки простягають,
бо Ангелики ширяють.
Та складні часи настали –
часто храми як вокзали.
Розмовляють всі, знімають.
На молитву не зважають.
Із своїм туди заходять,
за думками собі бродять.
Та не знають, що шал думок
утворює реальний смог.
Ніби хмара нависає,
чути Боже заважає.
Та найгірше в тому всьому –
плодом є зневіра й втома.
Бо людина так сприймає –
героїчно ж відстояла.
Чом же ніц не настає?
А, нічо то не дає!.
І з таким от розумінням
стане серце, мов каміння.
Лише й будуть нарікання
та болючії метання.
Простір храму – Божий вимір.
Аби зцілювати міг він,
слід тут дещо врахувати
і себе підготувати.
Має бути тут довіра
і відкритість дуже щира.
Ще готовність те почути,
що змінити треба буде.
Коли є зусилля спільні,
то на співі Херувімськім
Не священники щось роблять –
з Небес Ангели приходять.
Скаже скептик – байка, казка.
Та лиш визнає поразку.
Такі очі вхопив світ,
тож в духовному осліп.
Отож має Ангел клопіт –
непросту собі роботу.
Посприяти стати зрячим
тим, хто заволіє бачить.
© Катерина Когут, 20.11.2021