Ангел не весь час літає.
Також, буває, присідає.
Знімає крила, втому змиє.
І пригадає, про що мріє.
Погляне у вікно на тишу.
Там трави вітерець колише.
Побачить приспані мости
в теплі нічної самоти.
Запарить чаю з розмарином,
та ще корицею та кмином.
То суто Ангельський напій,
хоч зовсім нібито простий.
Той аромат печаль розтопить,
яка, буває, заполонить.
Додасть і сил, і бадьоріння.
Палання духу, а не тління.
А ніч вже коси розплела,
затишком місто сповила.
І зорі щедро розсипає,
бо люд любимий спочиває.
Вони давно спільно працюють.
Все щось вигадують, дивують.
Про люд турбуються з любові,
щоб сни побачили чудові.
Ковток ще чаю й до роботи.
Чимало має Він турботи.
Ті хмари страху, що нагнали,
Він віджене кудись подалі.
Щоб люди встали відпочилі,
нарешті ранкові зраділи.
І перестали днів боятись.
Тож Ангел має постаратись.
© Катерина Когут, 10.11.2021