В темні часи ти маєш просто не згаснути. Понад усе мусиш зберегти світло в собі та інших людях.
Йти доводиться навпомацки, на самих чуттях, на вірі. Шпортаєшся. Падаєш. Набиваєш синці. Знову встаєш, щоб продовжити йти…
Часом важко буде зберегти власне світло – такою панівною та непроглядною видаватиметься темрява. Мусиш зібрати всі сили. І вірити в незриме…
Тобі стрічатимуться люди. Колись повні світла, а тепер згаслі. Їм болітиме твоє сяйво. Дратуватиме та обурюватиме. Нагадає їм про власне. Збурить питання, чому вони не вберегли своє. І вони намагатимуться загасити твоє світло…
Та ти зроби неможливе – повір в них… Повір, що десь в серці ще жевріє вогник. Інакше вони просто не були б живими. Понад усе вір в силу цього вогника і почни його роздмухувати…
І ти побачиш як він розгоряється, набирає снаги… Як в його полум’ї згоряє весь бруд… Як в його сяйві розчиняється темрява… Як в світі стає світліше…
© Катерина Когут, 2017