Ваш онлайн-психолог
Про нас розповідає наша хода. І посмішка. І вираз очей.
Наше тіло завжди показує, який насправді у нас настрій та як йдуть справи.
Плечі повідомляють, чи дуже нам діставалося в дитинстві та про наші очікування від життя. Ноги сигналізують про те, чи відчуваємо ми зараз впевненість у собі та наскільки орієнтуємося у ситуації.
Мантри бувають різні. І якщо Ваше заклинання із серії “Дайте мені спокій… Відчепіться усі від мене…”, то означає це одне. Вас хтось добряче дістав.
А радше – Ви дозволили комусь себе дістати. Загнати в кут, засмикати. Коротше кажучи, віддали право розпоряджатися собою. Звичайно, без жодних там писульок і нотаріального засвідчення.
І тепер на правах такої “джентельменської” неписаної угоди Хтось має законну підставу мотати Вам нерви, витирати ноги і затикати всі дірки.
Чудова картинка, чи не так? Ну, самі погоджувалися – чого вже нарікати.
Почувши “Ні!” або “Не буду!” від свого чада нормальні батьки зрадіють. Нормальні – ті, які без манії величі. Адже якщо дитинча змогло відмовити батькам, воно готове до зустрічі зі світом. І виявиться здатним сказати “Ні!” наркотикам, сумнівним зв’язкам і купі різної іншої фігні. З якою неминуче стикається кожен.
Так світ перевіряє нас на міцність – наші переконання, цінності, впевненість.
Стабільність нерідко притуплює і розхолоджує. Коли все йде неквапним кроком, нам складно наважитися на щось нове. Важко вийти із зони комфорту. Лише одиниці здатні долати бар’єр спокою і розміреності, не зменшуючи темпів свого розвитку. А так сама ситуація нестабільності виштовхує нас із анабіозу і змушує діяти.
Дитина, яка не схожа на батьків здібностями, характером тощо, є водночас викликом та неоціненним даром.
Вона не дає батькам “засохнути”. Доводиться постійно відкривати щось нове – і в собі, і в світі.
Продовжити читання “Качка чи лебідь? Довільний переспів казки Андерсена”
Існують ситуації, які насправді потребують миттєвої реакції та швидких рішень. Проте є чимало штучно створених негайностей, про які і буде ця балачка.
Наше виховання багато у чому спрощує завдання різноманітним маніпуляторам. З самого дитинства більшість батьків зводить виховний процес до команд та вимог: “Сядь! Встань! Голос!”
Як заповзяті дресирувальники карають за мокрий килимок чи збиту тарілку.
Що краще – коли жаліють чи захоплюються? Складний вибір – тре обміркувати.
Може, коли тебе жаліють? Ти вся така в образі – у сльозах та шмарклях. Встигаєш ще й у дзеркальце оком глипнути – чи достатньо косметика по фейсу розмазалася.
І часу у тебе бракує. І всі навколо – гади, бо ж ніхто не розуміє всієї складності твоєї натури. Продовжити читання “Суперстар чи бідняточко?”
Людина часто прагне підтримки від оточення. Не отримавши очікуваної реакції, схильна розчаровуватися. Не реалізовувати власні таланти з дарами. Та яку функцію насправді виконують ці люди?
Пани Цевсефігня та Утебенічогоневийде, окрім численних розладів шлунково-кишкового тракту, ще мають схильність до манії величі – намагаються перебирати на себе функції Вищих Сил, наполегливо пророкуючи майбутній неуспіх.
Здається, що всі навколо успішніші за тебе, а ти заздриш і жалієш себе?
Лиши це заняття на мить і чесно дай собі відповідь на одне питання – чому ти не даєш прийти в своє життя тому, що так сильно бажаєш?
Ні, це лише відмовки. Які справжні причини того, що ти обираєш самоїдство, а не насолоду життям та власними здобутками? Продовжити читання “Міф про вічного лузера або Таке солодке скигління!”
Серйозно, а що Ви робите, коли техніка виходить з ладу? Не китайські навушники, а щось цінне для Вас – улюблена річ?
Припускаю, що спочатку Ви спробуєте зремонтувати її самотужки – витерти пилюку, постукати по колесу тощо. Потім попитаєте знайомих та погортаєте добрий десяток веб-сторінок у пошуках цінних порад.
Про це можна писати багато та грунтовно. Та довжелезні наукові статті мало-хто читатиме)
Тому ліпше показати) За допомогою чарівного Фотошопу.
В процесі зростання, виховання та ще всілякого -ання людина віддаляється від свого Я.
Обмірковуючи новий проект чи аналізуючи ситуацію, на що Ви орієнтуєтеся частіше – на свої відчуття чи на думку про Вас інших людей?
З дитинства ми чуємо оцінки нашої поведінки, зовнішності тощо. Думки про діяльність завжди проходять верифікацію за формулою “А що люди скажуть”. Продовжити читання “Чужі оцінки або В королівстві Кривих Дзеркал”
Якось вже так повелося, що з самого дитинства нас оцінюють – батьки, близькі, педагоги і т.д.
З роками від нашого “Я” нас відділяє ціла купа суджень, ярликів, чужих мірок. Школа особливо досягає успіху в оцінюванні здібностей і талантів.
Але ж лише одиниці педагогів здатні розгледіти в учні його потенціал. Це не осуд – просто констатація факту. Продовжити читання “Малювати може КОЖЕН, хто може писати?”