Ваш онлайн-психолог
Проста собі п`ятниця. Прямуєш до храму. Не планував цього. Просто Ніч прошепотіла на вушко, що маєш тут сьогодні бути..
Прокидаєшся без будильника. Байдуже, скільки спав цієї ночі. Скільки думав.. Злітаєш з ліжка..
Цього дня хода твоя виявляється обтяженою. Думками. Відповідальністю. Ріжними ріжностями..
Зненацька згадується проста собі пісенька. “Туру-ру-рум тум ту-ру-ру-ру-рум” Нехитрий мотив. Ніби нічого особливого. Та твої кроки підхоплюють його. Оживають очі. Ідеш – турурумкаєш..
Є моменти, коли доводиться особливо дбати аби не охолола твоя любов, аби не ослабла твоя віра. Коли крила твої стомилися і здається, що нічого не радує…
Знайдуться ті, хто затулятиме від тебе сонце. Знайдуться ті, хто шепотітиме, що попереду нічого не чекає. Знайдуться ті, хто переконуватиме, що на нас махнули рукою та втомилися любити. Знайдуться ті, хто допомагатиме бачити лише найгірше. Знайдуться ті, хто прагнутиме перетворити на попелище полум’я твого серця…
Тож можеш відчути, що твій дух потребує підсилення. Що струдженій душі необхідне підживлення. Тому знаходиш час і можливість бувати в храмі частіше. Не даєш упіймати себе щоденній метушні. Розставляєш пріоритети. Визначаєш, що головніше. Вимикаєш телефон – все зачекає, всі зачекають…
Про твій настрій сьогодні подбав Чарівник. Художник, Який майстерно розмалював небокрай. Спочатку рожевими фарбами. Згодом – апельсиновими. Потім – сяючою блакиттю.
Панорамні вікна мають таку перевагу – в них видко все небо…
Той надзвичайний Композитор, Чия Любов звучить у всьому довкола. У кожному Його творінні. Яка відчувається кожною клітинкою всього, що дише. Той, Чиє Воскресіння так славлять Небеса!..
Легко дякувати за цей ранок – зачарований буянням кольорів та відтінків. В душі відлуння Небесної Симфонії. Слова промовляються натхненно… Продовжити читання “Я не зможу – Ти зможеш”
Коли відвідуєш храм за велінням серця, це не може тобі набриднути. Не стає чимось звичним. Не перетворюється на рутину..
Тоді виникає дуже цікаве відчуття – нібито відому послідовність дій Священодійства зустрічаєш свіжо. Наче вперше. Із дитячим захватом очікуєш кожної наступної миті – що ж буде далі?..
Відтак не простоюєш службу – проживаєш її. Даєш Священодійствові проникнути в себе, змінити тебе..
Кожне Слово Євангелія бринить в тобі. Прокочується хвилею. Западає в душу..
Бувають дні особливі дні, створені не для спілкування, не для справ. Зовсім для іншого. Душі твоїй конче необхідно напитися сонячного світла, увібрати в себе яскравої блакиті. Сягнути небес, полетіти у самісіньку височінь!..
Лишаєш все – рушаєш на прогулянку. Помічаєш все довкола. На сніжній ковдрі, розмальованій відбитками чобіт та автомобільних протекторів, ненадовго з’являються сліди твоїх кроків…
В такі дні ти нарешті даєш волю своїм ногам. І вони несуть не куди “треба”, а куди їм заманулося цієї миті. Тож не дивуєшся, що занесло тебе у приватний сектор. Йдеш – роззираєшся. Ніби нічого особливого, нічого вартого уваги. Чепурненькі котеджі перемежовуються із сільськими хатами та амбітними недобудами.
Коли ніхто над тобою не стоїть і не змушує “ходити до церкви”, здійснюєш свій вибір. Ніхто не вимагає звіту від тебе – дієш на власний розсуд…
Тебе ніхто не повчав, як часто тобі слід бувати у храмі, не привчав робити щось так чи інакше. Просто життя склалося таким чином, що ти був змушений розпочати власні духовні пошуки. Як полюбляє висловлюватися одна людина: “Рух вперед часто буває наслідком добрячого копняка під зад”. (Даруйте, та з пісні слів не викидають 
)
Тож відвідуєш храм, не парячись тим “ашолюдискажуть”, просто тому, що тебе туди щось КЛИЧЕ. Тому, що це дозволяє знайти ВЛАСНІ відповіді на складні питання…
Коли хтось чекає на слово твоє, мимоволі стаєш відповідальним…У школі життя ти – вічний спудей. Тут немає канікул…
Урок довгенько не піддавався тобі. Насміхався. Дивився згори вниз…
Бентежив виключеннями з правил. Таємничими формулами. Нелогічними схемами…
Змусив гризти граніт. Мотати на вус. Рубати зарубки…
Підбирати паролі. Шукати шпаринки. Хакати коди…
Завжди радісно відзначати зростання священника. Особливо того, хто підняв тебе, коли ти зашпортався і понабивав собі синців. Того, хто теплом своєї душі зміг зігріти тебе у складну хвилину. Хто зміг висушити твої сльози та змусив посміхнутися, коли тобі здавалося, що втратив здатність сміятися. Хто спонукав тебе читати складні книжки, зміст яких тобі піддавався не одразу. Хто надихає тебе на великі й маленькі подвиги. Хто змушує тебе продовжувати працювати над собою. Того, чиї молитви так підтримують тебе на твоїх життєвих шляхах і стежках.
Жив був хлопчик щирий та люблячий як всі діти. Коли настав час йому вирушати у світ, батьки не знайшли нічого кращого як подарувати йому отруйні стріли для самозахисту. На одній було написано “Людина людині – вовк”, на інших – “Нікому не можна вірити”, “Нікому ти не потрібен”, “Всі хотітимуть скористатися твоєю добротою”, “Нікому не допомагай, бо тобі ніхто не допоможе”. Батьки самі так прожили своє життя і хотіли, щоб він так само прожив своє. Великої валізи хлопчик не мав, тому складав слова батьків у власне серце. І вони почали отруювати його душу.
Йшов час і трунок крапля за краплею знищував в ньому те найкраще, що було в хлопчику. Він бачив в людях лише найгірше, озлобився на них, а коли не бачив, то додумував це. Поступово він перетворився на молодого за паспортом стариганя, пригніченого та фізично немічного.
Його Ангел був у розпачі – адже місією цього хлопчика було врятувати чималу кількість людей.
Тиждень складається бурхливо. Певні події виводять з рівноваги. І ти, як той човен – то виринаєш, то потопаєш…
Шукаєш відповідей, сумніваєшся, ставиш питання… Говориш, спілкуєшся. Вслухаєшся в мовчання…
Вихідний. Хочеш бути в певному місці. В церкві, де ще не бував до того. А опиняєшся у найближчій. Просто тому, що банально проспав…
Стоїш на службі. Все як звичайно. Усталений порядок, знайомі обличчя. Та жодного натяку на те, чому ти сьогодні саме тут…
Фінал Літургії. Виходиш з церкви на своїй хвилі. Намагаєшся збагнути, прокручуєш події. Аж тут зненацька чуєш своє ім’я. Тихо, мелодійно, трохи сором’язливо…
Коли починаєш свої духовні пошуки і розмірковуєш над думкою відвідати храм, тебе бентежать запитання: “Навіщо це мені потрібно? Що це дасть? Що я там шукаю?” На противагу цим знакам питання лише незрозуміле відчуття, що ти чомусь маєш це зробити. Воно якесь сором’язиве і ледь помітне. Та все ж виявляється достатнім аби витряхнути тебе з ліжка дощової неділі. Пам’ятаєте як у Цоя: “Но странный стук зовёт в дорогу. Может сердца, а может…” (ну, і далі за текстом)
Ти бурмосишся на весь білий світ, але одягаєшся і рушаєш до обраного з вечора храму. Продовжити читання “Одного дощового ранку”
Розповім чергову історію у продовження теми про людей, які справді вірять в те, що роблять, і вражають своєю невтомністю, силою духу та здатністю долати на Своєму Шляхові перепони, що видаються непоборними пересічній людині.
У сім’ї сільського священника народився хлопчик. Коли виріс, він вивчився на лікаря і почав йменуватися Слупський Микола Євгенович. Чули про такого? Ні? Гарантую, що чули. Ми з вами його знаємо з трилогії Ю.Германа про лікаря Устіменку (саме Слупського автор обрав за прообраз свого героя). Хто ще не читав – матиме приємність відкрити для себе чудову книжку.
Отже, продовжую. І став він не простим лікарем, а золотим.
Певні обставини нашого життя можуть спонукати нас спробувати утекти від життя, зачинити свої вікна-двері, сховатися в нірці. Під впливом емоцій та втоми від невирішених проблем ми можемо прийняти подібне рішення і намагатися ігнорувати Всесвіт, вимагати у нього залишити нас у спокої.
Ми можемо на якийсь час забути про свою здатність впливати на світ. Споглядання за поведінкою політиків, кримінальною серіальщиною здатні виховувати в нас цинічність, збайдужілість, відчуття безпорадності та слабкості. Заколисані цими страшними казками ми можемо стати черствими до чужих страждань, намагатися не помічати того, з чим не хочеться мати справу.
Та дуже скоро ми з’ясуємо, що наші спроби виявилися марними.
Доки не придумали двигунів, ми з вами були змушені жити в унісон з природою – чекати попутного вітру, зважати на погодні умови. Ми узгоджували свої бажання зі світом і не скаржилися на наслідки спроб діяти всупереч його ритмам. Та із винаходом двигунів у нас з вами з’явилася ілюзія, що саме ми – царі світу. “Куда хочу – туда лечу”, так? Ми з вами почали величатися та надиматися, невпинно намагаючись нав’язати свою волю, яка дедалі частіше починає нагадувати примхи та бзіки.
Ми настільки заякалися, що часом навіть відчуваємо втому від тверджень, вібрації яких схожі на удари кувалди по скелі “Я всього доб’юся”, “Я отримаю те, що хочу” тощо.
Та є один малю-ю-сенький нюанс.
Те, про що ми сьогодні поговоримо, піде у розріз із всім довкола. Якою буде наша реакція на пропозицію вийти із коматозного стану і почати щось хутенько вирішувати із накопиченими проблемами?
Та ну, скажемо – на вулиці жарко, в новинах – сама печалька та й ніхто з оточення особиловою жвавістю не вирізняється. Не хочеться думати про серйозне – точніше взагалі думати не хочеться. Хочеться, щоб Хтось прийшов і розважив нас, зробив наше життя легшим чи хоч менш похмурим.
Вже кілька років ми з вами живемо у підвішеному стані. Ми вже встигли так чудово все розпланувати собі, прорахувати терміни купівлі майна, просування кар’єрною драбиною, дехто навіть встиг розписати плани на життя майбутніх онуків. Та все це писане по воді накрилося мідним тазом.
“А я всё чаще замечаю, что меня как-будто кто-то подменил. О морях и не мечтаю – телевизер мне природу заменил”. Ех, Матроскін – Матроскін, як же тонко відчула твоя котяча душа сутність проблеми.
І не лише природу замінив, мудрий мій котисько. Весь цей неосяжний світ для нас звузився до його екрану. Він став нашим домашнім улюбленцем, членом сім’ї, декому замінив друзів та знайомих.
Продовжити читання “Народ, ми з вами – суспільство телепузиків?”
А ще в небесах смалить сонце та йде гроза – співає Мед Хедс.
Коли ми послухалися “добрих” порадників і повірили в те, що ми з вами з тих, хто народжений повзати, наше життя перетворюється на існування. Воно стає сірою позбавленою смаку гумкою – кожен його день до нуді передбачуваний та схожий на попередній. Однакові ранки – до автоматизму завчені дії та ритуали – однакові вечори. Ми нікуди не поспішаємо – сумирно чекаємо на пенсію, дряхліємо фізично, вмираємо духовно.
Про застій у нашому житті промовляє все – наш вигляд, настрій, стан наших справ. Ми не можемо приховати власну неживість, скільки б не намагалися. В цей момент ми схожі на паршивих акторів, гра яких викликає у глядачів жалощі та роздратування.
Продовжити читання “Життя на дні спокійне, а у небесах – дмуть вітри (продовження ранкової розмови)”
Ми вже з Вами говорили про те, що кожен з нас має своє призначення і приходить у цей світ із власними завданнями, які покликаний тут вирішити. Сила, що нас створила, дбає про те, щоб у людини виявилися всі необхідні здібності, таланти і дарування, аби ми були здатними виконати свою місію якнайкраще. Вони (здібності, таланти, дарування) відкриваються нам у процесі Життя (якісь в дитинстві, про наявність інших дізнаємося пізніше) та саме через їхню реалізацію ми крок за кроком вибрідаємо на Свій Шлях. Адже вони слугують для нас дороговказами.
Задумка зрозуміла, звучить все логічно і просто. Та чому ж тоді у нас такі складнощі із розумінням свого Місця в житті? Чому ми з вами живемо як живемо?
Продовжити читання “Хіба запалюють свічку аби її сховати? Народ, де ж логіка?”
Часом ми схильні заганятися і сприймати як належне чиюсь підтримку, наявність різних благ в своєму житті, здоров’я, зовнішність, натхнення тощо. Можемо почати ганяти понти та задирати носа – мовляв, ми настільки круті, що це буде у нас завжди, як би ми не поводилися. Ми дозволяємо собі зверхність, наші вуста забувають слово “Дякую!” або промовляємо його так, ніби відриваємо від серця.
Та завдання Життя спробувати зробити з нас нормальних людей, тому у відповідь на хронічну невдячність ми отримуємо можливість пройти Життєві уроки і кожною клітиночкою власного понтового Єства відчути, як класно живеться, коли ми позбавлені того, що сприймали як належне.
Продовжити читання “Хто тут у нас такий понтовий і невдячний?”
Інтуїтивно ми завше відчуваємо, коли слова людини позбавлені заряду і не підуть далі балаканини. Нам не завжди хочеться це помічати і іноді ми обираємо прийняти бажане за дійсне, та в той же час знаємо, що слова підкріплені справами та слова – пустоцвіти внутрішньо відгукуються в нас по-різному.
Буває ми хочемо вірити обіцянкам, тому намагаємося заглушити власне чуття. Та воно не здається і посилає нам правильні сигнали попри наш відчайдушний супротив.
Коли ж ми самі займаємося марнослів’ям, то маємо усвідомлювати, що пустопорожні слова, за якими не стоїть реального досвіду, є пустоцвітами, від яких нічого не зародиться в душах тих, хто їх почув. Продовжити читання “Бла-бла-бла або Сіячі пустоцвітів”
Багатьом з нас в дитинстві говорили: “Нікуди не лізь – без тебе розберуться”, “Відвернися – не дивися туди”, “Не влазь, бо ще й тобі прилетить” тощо. Так вірус байдужості проникав в нашу кров, підпорядковував собі наше бачення.
Він забезпечує нам ілюзію спокійного життя – ми нічим не паримося, нічого не приймаємо близько до серця. Та правда в тому, що цей спокій неживості – адже байдужість досягається лише омертвінням власної душі.
Ми забуваємо, що нам заповідали любити ближнього свого. Нахватуємося цитат таких самих хворих на вірус байдужості, як і ми. Наше примарне умиротворення заквітчується солодкими казочками, героями яких є збайдужілі глухі та сліпі до чужих страждань люди. І все ніби тіп-топ.
Є чимало охочих розповісти нам, як треба жити. Ми стрічаємо їх на вулицях, вони є серед наших домашніх, родичів, сусідів, колег тощо. Вони промовляють до нас з екранів телевізорів, телефонують нам із непроханими пропозиціями.
Часом здається, що всі навколо знають, що нам потрібно робити із своїм життям. Окрім нас самих. У кожного з порадників своя “правда” і методи впливу – грубі наїзди, монотонне капання на мізки, зачіпання за живе, безпідставні похвали чи критика тощо.
Ми губимося у цих численних і суперечливих порадах. Якщо обираємо дослухатися до них, то з часом можемо відчути, що живемо якось НЕ ТАК – ніби проживаємо чуже життя за чужими правилами.
Мій пост “Розповідь утікачки” збурив хвилю запитань від читачів, які відчувають проблеми із пошуком свого призначення. Тож сьогоднішня публікація буде розгорнутою відповіддю на деякі з них.
Змалечку Життя посилає нам підказки щодо нашого призначення, аби ми могли виконувати завдання, для яких приходимо в цей світ. Для того, щоб ми могли відповісти собі на питання: “Навіщо я тут?”, нам посилаються потрібні люди, ситуації, що відкривають наші приховані здібності та дарування тощо.
Продовжити читання “Дорогу здолає той, хто рухається. Продовження про призначення”
Ми всі любимо, коли з нашою думкою погоджуються інші люди. Ми ніби розпливаємося від цього – почуваємося впевненішими, компетентнішими. Починаємо відчувати власну правоту, почуваємося “господарями життя”. Нам здається, що ці люди нас приймають.
Та в такій ситуації криється небезпека. І це можуть підтвердити люди із високим соціальним статусом або керівними посадами. Коли тебе оточують підлабузники, які в силу різних причин не висловлюють своєї думки, а “заглядають нам у рота”, дуже легко втратити землю під ногами і почати почуватися значущішим і обізнанішим, аніж ти є насправді. А потім падати виявляться так боляче!..
– Ти сьогодні перегнув палицю, – промовив до нього Ангел, традиційно маскуючись під внутрішній голос. Це був найзручніший спосіб спілкування із Письменником – він звик до подібних внутрішніх діалогів, адже завдяки ним з’являлися його твори.
Письменник не сперечався – він і сам був вражений безсердечністю власного вчинку. На душі його було незвично тяжко.
– Коли пробуєш знищити любов у собі чи у комусь, ти уподібнюєшся до тієї юрби людців, що розіп’яли Христа.
До такого повороту сюжету Письменник був неготовий, тому знову не знайшов, що відповісти.
Кожен з нас має своє призначення – ми приходимо у цей світ із своїми завданнями і маємо обмежений час на їхнє вирішення. Та будемо відповідати за те, як спробували виконати свої задачі.
Незалежно від того, віримо ми в це чи ні, так воно є. І прислухавшись до свого внутрішнього чуття, ми інтуїтивно відчуваємо справедливість цих слів.
Призначення тому так і зветься, що його неможливо уникнути. Ми схильні пробувати утікати від його реалізації, сумніваючись у власних силах, піддавшись страхам тощо. Та коли людина намагається утекти від виконання своєї місії, все починає летіти шкереберть.
Коли ми з вами обираємо крокувати Своїм Шляхом – шляхом зростання та духовного сходження, ми неминуче зустрічатимемося із справжнісіньким Цербером – страхом виходу за рамки. Який ревно пильнуватиме, аби ми не переступали за накладені на нас обмеження. Та ми не народилися із цими куцими межами – нам їх нав’язало оточення, умови нашого життя тощо.
Прийшли у цей світ ми сяючими від повноти свого потенціалу, котрий заклала в нас Сила, що дарувала нам Життя.
Вже кілька днів ходжу щасливою. Мені зробили неоціненний подарунок – подарували 2 фотографії, про існування яких я навіть не здогадувалася. Фото з далекого доінтернетного та домобільного періоду, де зображена я і дорогі мені люди. При чому подарували без показухи чи помпи, якось трохи по-буденному, мимохідь. Типу, “о, тут є пару фоток, на – подивися”.
Непростий тиждень, сповнений раптово ускладнених взаємодій і невизначеності у важливих для мене проектах, а тут ТАКИЙ подарунок!.. Ця подія сповнила мене глибокою радістю, піджививши Щось неймовірно важливе в мені.
Почавши робити свої перші кроки в психології, я намагалася використовувати будь-яку можливість, щоб чого-небудь у кого-небудь підучитися. Мені нема чого скаржитися – доля посилає мені дивовижних людей, у яких постійно чомусь вчуся. Але зустрічалися і справжні унікуми. Про одного з яких хочу зараз розповісти.
Потрапити до нього на майстер-клас було непросто. Але пару дзвінків і 2 рекомендації зробили мрію реальністю. Груповий майстер-клас проводився у цього фахівця вдома.
Будинок виявився досить великим зі свіжим ремонтом, новими меблями і блискучими дерев’яними сходами. Біля входу нас зустрів дядечко років шістдесяти. Сутулий, невисокого зросту. Запросив нас увійти.
Продовжити читання “Як я освоювала секретну американську технологію”
Ми з вами маємо постійно пам’ятати, що наш світ є дивовижним поєднанням протилежностей – світла та темряви, добра та зла. Часом люди схильні бачити якусь одну з його площин (хтось позитивну, а інший – негативну) та ми з вами тому і звемося “відчайдухами”, що нас не влаштовує подібне однобоке уявлення. Ми хочемо бачити повну картину – всю сукупність тонів та відтінків і маємо для цього достатньо сміливості.
Кожної миті ми обираємо для себе, на чиєму ми боці – Світла чи Пітьми. Кожна наша дія або бездіяльність рухає шальки терезів у той чи інший бік.
– Ех, – зітхнув Ангел. І знову поза зоною, і знову образилася на весь білий світ. Доведеться тепер втілюватися у людську подобу, щоб розрадити це вперте дівчисько.
А які ж плани були у нього на цей вечір!.. Нарешті провести час у компанії інших Ангелів за пляшкою відбірного сяйва 200-річної витримки. Погомоніти про те – про се, згадати старі добрі часи, можливо, навіть пограти у Ангельські настолки. Йому чимало хотілося розповісти своїм друзям.
Підшефна не давала Йому нудьгувати – імпульсивна та нестримна художниця постійно знаходила пригоди на рівному місці, тому доводилося бути пильним 24 години на добу. Бо ніколи не можна було знати напевно, що слід очікувати від неї наступної миті.
Бувають дні, які потрібно просто пережити. Коли все не до ладу – летить шкереберть, виникають несвітенні перепони там, де цього нічого не віщувало. Ми ніби проходимо зону шаленої турбулентності – нас дико трусить і мотає із сторони у сторону.
В такі моменти нам дуже складно любити світ. Адже люди навколо, ніби змовившись, якось одночасно починають провокувати нас, випробовувати наше терпіння і толерантність, вимотувати сили. Земля вислизає у нас з-під ніг, ми здатні втратити впевненість, віддатися на поталу нищівним сумнівам, якоїсь миті може навіть похитнутися віра.
І нам лишається тільки не втрачати присутність духу, почуття гумору та просити дати нам сил пройти крізь це випробування.
Коли ми приходимо в цей світ, наші серця відкриті. Ми любимо людей навколо, сонячні зайчики, пташечцу, що клює накришену нами булку, говоримо привіт сонечкові та бажаємо добраніч місяцеві на небі. Все навколо нас сповнене справжніх чудес, які ми здатні розгледіти на відміну від заклопотаних дорослих.
Ми тонко відчуваємо людей – відкрите серце дозволяє нам бачити їхню сутність.
Ми з радістю обіймаємо і з радістю відповідаємо на бажання обійняти нас. Ми любимо людей просто так – не за щось, а лише тому, що вони є. Не ставимо умов, не вимагаємо їх змінитися. Нам байдуже, скільки в кишені у людей, яких ми любимо, який у них статус в суспільстві, наскільки престижною є робота чи крутою тачка. Продовжити читання “Немає гіршої в’язниці, аніж закритість серця”
Кожна ситуація містить цінний ЖИТТЄВИЙ УРОК, призначений для нашого росту та духовного сходження, якими б драматичними, несправедливими чи навіть болючими не здавалися нам на перший погляд її обставини.
Коли ми починаємо сприймати з такої точки зору те, що з нами відбувається, все докорінно змінюється. Ми перестаємо почуватися бідняточками, яких всі прагнуть кОпнути та образити, в нашій крові з’являється адреналін, а у настрої – кураж. Продовжити читання “Ми не бідняточка, а справжні відчайдухи”
Коли ми прислухаємося до власної Душі і стаємо здатними розкривати своє серце, поступово нам відкривається власний внутрішній Всесвіт, що не обмежується видимою фізичною формою.
Також ми стаємо здатними побачити неосяжні Океани інших людей, які нам трапляються на Життєвому Шляхові.
В нас починає зростати сміливість і ми набуваємо вміння відпускати сторОжу, яка довгими роками змушувала нас бути островами, не даючи по-справжньому наближатися до інших всесвітів, – зверхність, напускну байдужість, горделивість, поверхневість. Ми перестаємо боятися доторкнутися Душі іншої людини, яка відкривається нам після проходження пласту із пустих слів та інформації, яка нічого про нас не говорить. Продовжити читання “Людина – не острів”
Коли ми про щось дуже просимо, наші благання обов’язково бувають почутими. Просто далеко не завжди ми можемо розпізнати, що отримали значно більше, аніж просили.
Часом у нас проявляється далеко не найкраща звичка – циклитися на дуже вузькій та конкретній формі виконання бажання. Тому й можемо не помітити, що наше бажання не лише виконалося, а й перевершує всі можливі сподівання. Продовжити читання “Бажай обережно – бажання здійснюються”
Коли ми вирішуємо йти Своїм Шляхом, одним із найбільш грізних драконів, яких нам належить здолати, – це страх АШОСКАЖУТЬЛЮДИ.
Він стає нашим супутником із самого дитинства завдяки батькам, які, не знайшовши нормальних аргументів, задають це сакраментальне питання без відповіді. І дитина виявляється беззахисною перед ним, адже безумовно вірить своїм батькам і ще не здатна відповісти зустрічними питаннями: “Які саме люди? Що дає їм право судити мене? Що робить їх достатньо компетентними, щоб я дослухався до їхньої думки? Наскільки здоровими та розвиненими є ті міфічні “люди”?” тощо. Продовжити читання “Не доляр, щоб усім подобатися”
Коли ми потрапляємо в складну ситуацію, з якої не можемо вийти знайомими способами, ми благаємо про те, щоб Хтось почув нас і дав точні вказівки щодо подальших дій.
Ми просимо зрозумілих інструкцій, що дозволять максимально швидко вирулити нам із неприємностей. І вони нам неодмінно надходять – Сила, що нас створила ніколи не залишає нас напризволяще, наодинці зі своїми проблемами. Та питання ось у чому – чи виявимося ми здатними розпізнати та почути їх? Чи виявимося здатними відгукнутися і прислухатися до них? Продовжити читання “Як почути підказки?”
Коли нам бракує великої суми на щось украй важливе і гроші потрібні на вчора, це змушує нас розбиратися із причиною ситуації. Як правило, це відбувається вже після того, як ми у сто-п’ятсотий раз спробували отримати кошти звичними способами і встигли виснажитися від безрезультатних спроб.
А поміркувати є над чим. Ситуація цікава тим, що до неї частіше всього потрапляють неабиякі люди – сіль землі, світло для світу, які мають особливе призначення на цій землі. Продовжити читання “Де дістати мільйон?”
Доброго всім ранку)
Сьогодні п’ятниця (для більшості людей кінець робочого тижня), а значить підходящий момент на мить зупинитися і запитати себе: “Що приніс мені цей тиждень?”
Давайте приділимо кілька хвилин собі прямо посеред шаленого робочого дня. Що у мене на Душі зараз? Як вона – Душа почувається?..
Ми здивуємося, наскільки швидко відреагує наша Душа на увагу до неї. Вона одразу щасливо стрепенеться, ніби при вигляді бажаного і довгоочікуваного гостя. І почне розповідати нам, як пройшов її тиждень. Ми почуємо про її смуток та радість, про те, як відгукнулося у ній спілкування з людьми, про те, що ятрило старі рани та сповнювало її любов’ю.
Проглядаючи свій тиждень ніби кадри фільму, ми без жодних зусиль знаходимо події, що вплинули на нас найбільше. Людей, спілкування із якими принесло щось цінне в наше життя. Враження реального світу, що змушували наше серце хвилюватися, тривожитися, вірити та радіти.
Коли ми робимо це щодня – прокручуємо кіно прожитого дня, наше життя починає поступово збагачуватися. Адже нам відкривається цілий внутрішній Всесвіт із його унікальним світосприйняттям, переживаннями, духовним досвідом.
А оскільки ми є повноцінним співсценаристом цього фільму, то можемо насичувати його взаємодією із справжніми цінностями, віднаходити у ньому нові рівні та покращувати його за допомогою вдячності за те, що вже отримали і за те, чого не отримали, за те, що просто живі – здорові і маємо можливість виправити те, що пішло не так, а також за тих, хто нам зустрічаються в цьому житті. Адже ми зростаємо у взаємодії одне з одним.
Почну із себе. Дякую вам за те, що ви є в моєму житті, за те, що щодня даруєте радість спілкування та за те, що робите цей світ світлішим – кожен у власний спосіб)
Гарного всім дня)
© Катерина Когут, 2017
Всім привіт)
Давайте згадаємо кілька ситуацій, коли хтось нам говорить щось приємне. Пригадаємо, який відгук в тілі, в думках, у відчуттях та переживаннях. Що більше таких ситуацій нам згадається, то яскравіше помітимо різницю у власних реакціях.
Чому так? Тому що одні слова були проказані з метою зманіпулювати нами та бажанням щось отримати для себе, а інші – говорилися від Душі, від щирого серця. І наслідки їхні діаметрально різні: від одних слів ми почуваємося поневоленими, від інших – у нас виростають крила. Слова сказані від чистого серця стають живильною росою для нашої Душі, зміцнюють наш дух, здатні розмивати всі перепони на нашому Шляху, зцілювати та повертати до Життя.
Часом ми не одразу можемо зрозуміти, що з нами щось відбувається НЕ ТЕ чи НЕ ТАК. І тоді Життя починає нам підказувати. Спочатку лагідним шепітом, потім – ласкавим штурханом. Та коли ми і далі продовжуємо “вмикати дурня”, Життю доводиться брати нас за барки і створювати настільки дискомфортну ситуацію, щоб у нас не залишилося більше жодних шансів її ігнорувати. І тоді людина може почати шукати причини.
Заради справедливості варто зазначити, що спочатку ми шукаємо “Хто винен?”, проте можемо дійти до етапу “Що робити?”
Як правило, такими ситуаціями стають проблеми із самопочуттям чи зовнішнім виглядом, негаразди у особистому житті, недоладності у професійній площині чи матеріальні складнощі. В більш рідкісних випадках – духовні пошуки.
Всі ці ситуації об’єднує одне – ми стикаємося із чимось таким, що не можемо вирішити звичними способами і що не можемо проігнорувати навіть при величезному бажанні. Спочатку ми гарячково намагаємося змінити небажані зовнішні обставини та потім згадуємо: те, що нас оточує – це ж щось типу великого дзеркала, в якому відображаємося ми у всій своїй красі, такими як є. А щоб змінилося відображення у дзеркалі, потрібно що зробити? Правильно, троньки підправити вираз фейсу)
А потім пригадуємо ще одну важливу річ – що кожна життєва ситуація створюється нам на БЛАГО, задля нашого ЗРОСТАННЯ та можливості відкрити для себе НОВИЙ РІВЕНЬ. І з цього моменту ми перестаємо бути ходячими нещастями і починаємо рухати мізками та п’ятою точкою. Починаємо відчувати себе тими, ким є насправді – зухвалими шукачами пригод, що з радіють можливості відкрити для себе щось нове)
Практика сьогодні водної тематики – адже вночі вирувала гроза та пройшов рясний дощ, що покликані сповнити нас рішучістю та силами для наших з вами пошуків.
Отож, “Струмочок”. Уявімо, що ми лежимо в руслі теплого, прозорого струмка і його течія промиває нас з голови до ніг. Спочатку буде відчуття, що кришталева вода обтікає тіло з усіх боків. Але поступово «перебування в струмку» розмиває тіло, вода прочинає проходити крізь тіло. Теплі струмені струмка пронизують шкіру, м’язи, кістки і внутрішні органи. І вимивають звідусіль залишки застоїв і хвороби, жирові відкладення, негативні емоції або ж залишкові напруги, які складно виявити.
Залишаймося далі в потоках уявного струмка і тоді він промиє нас повністю, видалить внутрішні напруження. Як правило, для тих, хто виконує цю вправу перший раз, стає одкровенням, що всередині багато хронічно напружених ділянок. Людина жила, навіть не підозрюючи про них. А постійна напруга провокує різні захворювання.
Отже, коли в струменях уявного струмка розчиняться всі внутрішні напруги, ми відчуєте, що тіло розслаблене. Усередині розливається спокій і рівновага. Саме цей стан і є найбільш ефективним для швидкого відновлення внутрішніх сил, підживлення органів і систем.
Гарного всім дня)
© Катерина Когут, 2017
Коли Душа наша болить – ятриться образами, пригнічена почуттям провини, понівечена злістю та заздрістю, щемить від ревнощів, стискається страхами, замкнулася від втраченої любові – ми ніби занурюємося в темряву. Що більше подібних переживань ми назбирали, то менше світла в нашому житті.
Це легковпізнаване відчуття – світ навколо здається похмурим та неприязним, холодним та байдужим. Кутики наших губ під тягарем переживань невклінно повзуть донизу, наші руки безсило опускаються, а крила не можуть випростатися. Що сильнішим є тягар безрадісних моментів нашого минулого, тим нам важче – любити, радіти, творити. Тобто – тим нам важче ЖИТИ.
Доброго всім понеділкового ранку)
Перед тим, як продовжити крокувати Шляхом, який ми з вами обрали, ми маємо дещо дізнатися про себе і про те, що нас чекає.
Ми з вами крокуємо не широким шляхом, яким ходить переважна більшість, а обрали для себе непросту вузьку стежину, де нас чекають різноманітні пригоди та навіть справжні дива. А це значить, що вона йде не прямо а звивисто – то вгору, то вниз. Так і ми відчуваємо то піднесення і задоволення від своїх успіхів і результатів, то опускаємо руки від перших ліпших несподіваних затримок чи труднощів.
Гарна новина в тому, що черговість спадів та зростання і є наш надійний GPS навігатор, який сигналізує нам про те, що ми рухаємося у вірному напрямкові. Що за тимчасовим спадом і відсутністю видимого просування слідує стрімке зростання і суттєвий прогрес у результатах. А також про те, що навіть під час тимчасового спаду ми ніколи не опиняємося в початковій точці – це все рівно продовження поступового руху вгору.
Життя підтримує тих, хто шукає та крокує Своїм шляхом. Іноді ми з вами будемо йти ним, деколи – теліпатися, часом -шпортатися і навіть падати, а в якісь моменти – просто лежати в напрямку своєї мети. В якісь моменти несамовито кричатимемо власній надії: “Не вмирай!” Та потім вставатимемо, підтримуючи зростання одне одного, щоб продовжити свій Рух. І Життя нас завжди підтримає в цьому, адже його сутністю є РІСТ та РОЗВИТОК.
Практика Внутрішнє джерело. Сідаємо зручно або лягаємо на ліжко. Заплющуємо очі. І починаємо вдивлятися вглиб, всередину. Спочатку це важко. Там дуже темно, тому що ми забули навіть, як туди дивитися. Внутрішнє довго залишалося без нашої уваги. Знехтуваним, непізнаним. Спочатку там буде повна темрява. Це дуже схоже на те, як якщо ми заходимо з вулиці, де жарко і сонячно, до кімнати, і там темно. І кілька секунд нічого не бачимо, а потім очі адаптовуються. Мало -помалу в кімнаті стає не так темно. Вона наповнюється світлом. Так із цією практикою – з кожним разом ми все більше і більше доторкаємося до свого Я як Душі, до свого єства. І нам відкриваються глибина нашого Я. Поступово темрява розсіюється і ми натрапляємо на джерело своєї енергії. Коли людина відновлює зв’язок із своїм внутрішнім джерелом, вона починає жити більш повним життям. Сповненим любові, радості, справжніх інтересів тощо.
Гарного всім дня)
© Катерина Когут, 2017
Коли я попрошу вас закінчити фразу “Я – …” і написати цілий список таких тверджень, стануть очевидними кілька цікавих моментів.
У відповідь на питання “Хто ти?” ми починаємо перераховувати те чим, ми насправді не є. Ми заповзято перелічуємо аспекти власної діяльності, зовнішнього вигляду, різноманітні соціальні ролі, які граємо. Можемо навіть дійти до захоплень і вірувань, проте так і не наблизитися до відповіді на таке важливе питання. Все ж “Хто Я?”
Ми вже говорили з вами, що догляд і турбота про власне тіло – це наш спосіб подякувати Силі, що нас Створила і робить живими за неоціненний Дар Життя.
Та коли ми починаємо одночасно плекати власну Душу, тіло розквітає ніби саме собою. Стає більш молодим, витривалим, енергійним та здоровим. З того моменту, коли ми усвідомлюємо, що наше видиме фізичне Я – лише маленька часточка того НЕСКІНЧЕННО ВЕЛИКОГО, чим ми є насправді, і починаємо слухати власну Душу, наше життя докорінно змінюється.
Продовжити читання “Не можна лікувати тіло, не лікуючи душу”
Всім привіт)
Новий день – нові відкриття. І сьогодні ми відкриватимемо для себе одне заняття, задля успіхів в якому ми доклали неймовірних зусиль на першому році свого життя. Здогадалися, про що мова? Так, говоритимемо про ходіння пішки)
Для початку питання для затятих автомобілістів та не менш затятих пасажирів – що стається із автівкою, якщо вона стояти без руху тривалий час? Вона почне іржавіти, “дряхліти” і всіляко руйнуватися – простоювання без навантажень для неї рівносильне загибелі. І ті, хто люблять свою машину, не дають їй довго застоюватися. Тільки от питання, чому до себе ми ставимося гірше, аніж до власного “залізного коня”? Через те, що за автівку ми заплатили кревні, а Дар Життя отримали безплатно?..
Доброго ранку!
Як ся маєте?) Від 0 до 10 за нашою чарівною шкалою? На мить заплющуємо оченята і прислухаємося до себе – типу “як ти, друзяко”? Зосереджуємося на області грудної клітини. І намагаємося максимально повно відчути, що там відбувається.
Чому саме там? Про це і поговоримо сьогодні.
Область грудей – це та ділянка нашого тіла, де нам найлегше відчути власну Душу і налагодити контакт з нею. Образно кажучи, там знаходяться дверцята, що ведуть до нашої Душі. Щоб з нами не відбувалося, які б емоції чи стани ми не переживали, – всі вони знаходять свій відгук та відображення у відчуттях в грудях.
Доброго всім ранку)
Дякую за такий потужний відгук на попередню публікацію – майже одноголосним рішенням ми беремо курс на Життя та Молодість! Є кілька тих, хто ще вагається, та ми власними успіхами не залишимо їм шансів довго сумніватися.
Я до вас не з пустими руками – з подарунком 
Сьогодні ми починаємо вчитися оцінювати власний стан, щоб робити це регулярно.
Так вже склалося історично, що мені з ранніх літ довелося почати розбиратися, чому одні люди почуваються молодими, а інші старими із однаковими цифрами у паспорті.
Життя допомагає тим, хто шукає, отож постійно зводить мене з дивовижними людьми. Уявіть собі жіночку 75 років (ні у кого язик не повернеться зараз назвати її бабцею), яка зрозумівши, що дожила до таких літ, а так і не встигла щось зробити для себе, урочисто вручила онуків їхнім батькам, продала житло та купила собі маленьку хатинку на березі моря. Де зайнялася йогою і крутить зараз такі закарлючки, що не під силу багатьом паспортно-молодим людям. Продовжити читання “Старіння – просто шкідлива звичка”
Перед тим, як мордувати себе ріжними дієтами та хаотичними навантаженнями, слід розібратися, які такі завдання ви поставили власному організмові, що він набирає вагу. Наше тіло – мудра і цілісна система, що чутливо відгукується на наші побажання, які ми надсилаємо їй почуттями та думками. Скажу одразу – кожен випадок унікальний, тому скільки людей – стільки й причин.
Розповім про один випадок. До мене звернувся молодий привабливий хлопець із проблемою зайвої ваги. Детальне обговорення його життєвої ситуації дозволило виявити 4 слої його проблеми із вагою.
В нашому тілі є чимало резервуарів, куди стікається енергія, яку ми не використовуємо для щоденної активності, такі собі “заначки”. Це стається через малорухливий спосіб життя, зовнішню та внутрішню пасивність. І як наслідок, в одних місцях перебір енергії, а в інших – нестача. Така ситуація провокує появу всіляких негараздів у широкому сенсі слова. А оскільки ми з вами рухаємося до ГАРНОГО САМОПОЧУТТЯ та МИРУ в ДУШІ, мусимо негайно виправити цей недогляд.
Відгадали загадку? Тоді слухайте мою історію.
Вищі Сили мають чимало шляхів повідомити людині необхідну для неї інформацію. Іноді прямим текстом, частіше – у вигляді символів та знаків, які варто навчитися читати та розшифровувати.
Один з натяків про те, із чим мені доведеться мати справу по життю, я отримала теплою літньою дниною в мальовничому селі Яблунівка у безтурботний доінтернетний та домобільний період мого життя. Наша кішка у гонитві за ласою здобиччю видерлася на добрячу висоту, а потім злякалася власного авантюризму і почала репетувати дивними голосами. З кожною хвилиною її крик ставав все більш істеричним та надривним. Звісно ж нікого з дорослих поруч не виявилося, тому без зайвих вагань я кинулася їй на допомогу.
Всім привіт)
Для озвученої роботи нам з Вами знадобиться чимало сил. Тому займемося підвищенням власного енергетичного рівня. Для цього ми вже виконуємо Стрибочки, Крочки та 2 вправи для спини і грудей.
Сьогодні на черзі нова практика. Ми свіжим оком поглянемо на загадкову ділянку нашого хребта – куприк (копчик).
В області копчика знаходиться один з найпотужніших акумуляторів в нашому тілі. Енергія, накопичена в районі куприка, піднімаючись по хребту, насичує необхідні ділянки тіла. Продовжити читання “Підвищуємо енергетичний рівень”
Всім привіт)
Ми з Вами вже запустили роботу очисної системи, практикуючи Стрибочки та Крочки. А сьогодні підемо ще далі – доберемося до м’язів, від яких прямо залежить наша бадьорість, краса та молодість. Мова про особливі м’язи спини та грудей, які дуже недопрацьовують за сидячо-стоячо-лежачого образу життя і своєю пасивністю заважають нормально працювати невтомним залозам, які тільки й чекають на нашу активність, щоб забезпечити нас всім необхідним.
То ж досить балачок. Готові? Поїхали)
Ті, хто мають позитивне мислення за “рожеві окуляри”, просто ще не чули про Тоніно Гуерру.
Мені трапляються 2 види позитивізму. Перший – дещо штучний. Така собі поза “страуса в піску” – людина робить вигляд, що не помічає того, що їй не до смаку. Та ця позиція не витримує перевірки реальністю. Можна довго тримати зсудомленими м’язами посмішку на обличчі і мантрувати, що “всё хорошо”, та під тиском обставин цей награний образ розвалюється мов картковий будиночок.
А буває позитивізм іншого гатунку. Такий, що приходить до людини як її свідомий вибір після переживання численних падінь та життєвих колізій. Сила духу таких людей вражає не менше, аніж потужність їхньої віри та волі до життя. Вони бачать всю повноту ситуації – її можливості та небезпеки, позитивне та негативне. Від їхнього сприйняття картини не приховуються відтінки. Щоб не відбувалося в житті, вони фокусуються на істинних цінностях – любові, радості тощо. І знаходять в собі сили бачити красу, посміхатися, йти Своїм шляхом, бути вдячними за отримані уроки і за те, що просто живі.
Я розповім вам про Тоніно Гуерру – відомого сценаріста. Під час війни він потрапив до концтабору як і чимало інших італійців. Багато людей не виживали в тих умовах. Одного разу товариші по нещастю попросили його розповісти щось цікаве, щоб легше пережити довгу повну тривоги ніч. Гуерра почав розповідати, як його мама готувала канелоні (італійська страва), показуючи як вона відміряла борошно та інші інгридієнти, змальовуючи всі пахощі та аромати тієї страви. Його слухали беззвучно, боячись поворухнутися і щось пропустити.
Це стало традицією – щовечора Тоніно розповідав ув’язненим свої кулінарні казки, збурюючи в них спогади з дитинства, підживлюючи надію, що вони неодмінно незабаром поласують піццою, пастою тощо. І ті люди вижили. Майже всім вдалося пройти крізь ті несвітенні випробування завдяки кулінарним історіям Гуерри.
Надзвичайно цінними для мене є моменти, коли життя зводить з такими людьми. Неймовірно хороше в їхньому товаристві – ніби все розквітає навколо них, зігріте теплом їхньої душі. А у вухах лунають рядки пісні:
Як би не било, знайдеш сили – маєш крила
© Катерина Когут, 2017
Від самісінького початку своєї практики я одразу вирішила, що не зачіпатиму в спілкуванні із клієнтами питань віри чи релігії. Сама не сприймаю жодного нав’язування чи тиску в цій сфері, поважаючи свободу кожної людини на власний світогляд та віросповідання. Тому природно, що бажання повчати інших, до кого їм слід молитися та у що вірити, не виникало і не виникає апріорі.
То ж із спритністю заповзятого ніндзі я десятою дорогою оминала будь-які натяки, які могли б порушити ці теми.
Проте виявилося, що життю були до лампочки мої плани щось не обговорювати, і невдовзі воно почало посилати мені людей із непростими запитаннями стосовно віри. Напевно, не варто цьому дивуватися – адже саме від сили віри людини в успішний розвиток ситуації залежить те, як саме вона проходить свої випробування, вирішує психологічні та життєві проблеми.
Про нас розповідає наша хода. І посмішка. І вираз очей.
Наше тіло завжди показує, який насправді у нас настрій та як йдуть справи.
Плечі повідомляють, чи дуже нам діставалося в дитинстві та про наші очікування від життя. Ноги сигналізують про те, чи відчуваємо ми зараз впевненість у собі та наскільки орієнтуємося у ситуації.
Як організм потребує вітамінів для гарного самопочуття, так і наше єство вимагає щоденного підживлення любов’ю. Яка здатна зцілювати, розчиняючи весь накопичений негатив, очищаючи душу від “кіптяви” образ. Зміцнює і живить дух.
Наші вібрації кардинально змінюються, коли в наших словах і думках починає переважати любов. Все навколо починає змінюватися. І такою силою володіє кожна людина.
Для насичення необхідним обсягом любові сьогодні ми використаємо практики Луїзи Хей. Можна розділити афірмації на кілька порцій. І вживати за 2-3 рази. Беремо дзеркало і поїхали)
Давайте швиденько пробіжимося за списком)
Ми з Вами вже запустили роботу очисної системи, практикуючи Стрибочки та Крочки. Все більше вживаємо Іжі, що нам наспівує. І наш холодильник звільнився від напівфабрикатів та інших синтетичних продуктів. Ми навіть почали любити себе і схвалювати. Якщо хтось щойно приєднався до нашої розмови, то у Вашому розпорядженні всі перераховані практики – дивіться попередні пости.
Про всяк випадок нагадую про необхідність виключити зі свого лексикону слово “Схуднути” і замінити його словом “Стрункість” (про це йдеться в пості “Стрункішаємо та здоровішаємо-1”).
Отже, у нас сьогодні нові практики, тому не станемо просторікувати. І відразу до освоєння)
Якщо Ви щоденно практикуєте Стрибочки та Крочки, Зігріваєте душу та Посміхаєтеся грудьми, ці стани (туга, зневіра, нудь, почуття безвиході)починають оминати Вас десятою дорогою.
Проте якщо Ви ще не встигли познайомитися із вищезгаданими практиками, ось 3 дуже ефективні та потужні техніки.
Наші очі – це дзеркало душі. І вікна в світ. Наше сприйняття визначається нашим баченням. Ситуації, людей, навколишньої дійсності.
Що ясніше ми бачимо, то легше нам приймати правильні рішення. Зростає ефективність наших дій. Розсіюються сумніви. Прояснюються цілі і формулюються справжні бажання. Стає простіше відрізнити реальне від надуманого. Справжнє від фальшивого.
Коли посилюється ясність бачення, зростає внутрішня сила. Адже відбувається відсіювання всього непотрібного і нав’язаного. І воно перестає засмічувати наш ефір. І дуже природнім стає фокусування на СВОЇХ цілях. Погляд стає глибоким і проникливим. Продовжити читання “Набуваємо ясного бачення”
1) образа – це душевна рана. З якої витікають дорогоцінні життєві сили. Що більше образ утримує людина, тим більше її душа нагадує діряве відро. Як будь-яка рана образа вимагає загоєння й зцілення.
2) кривдник може не пам’ятати про такий епізод у своєму житті або навіть не знати про наше існування. Просто йде по життю як слон по посудній лавці. Ми ж витрачаємо на переживання образи свої сили і час замість того, щоб займатися власним життям.
3) іноді образа нанесена навмисне – з метою полонити наше життя. Загарбати його, відібрати щось дуже значуще. Задаймо собі питання – чи дійсно бажаємо “годувати” таку людину на шкоду своєму здоров’ю та добробутові? Адже відпустивши ситуацію, отримуємо свободу і можливість наповнити життя радістю.
4) образа змушує фокусуватися на негативі. І тому здатна притягувати у наше життя різні небажані ситуації. Недарма кажучи про скривджених, частенько говорять, що на них “балкони падають” і “воду возять”.
5) образи через свою аналогію з ранами здатні провокувати різні захворювання. Дух творить форму, говорить свт. Лука Кримський. Детально про це можна прочитати в книгах на цю тему. Якщо трапилася така неприємність, що нас спіткав недуг, проаналізуймо – що могло зумовити її (які події, властивості характеру тощо).
6) образа має особливу вібрацію і здатна притягувати до нас різних маніпуляторів і бажаючих пограти на наших почуттях. Ображена і вразлива людина легко прогнозована. А тому і легко керована. Питання в тому, чи хочемо ми бути маріонеткою в чиїхось руках?
7) образа – це фальшивий вексель. Ілюзія, що хтось нам щось винен через те, що образив або принизив гідність. Живучи в очікуванні того боржку, ми ризикуємо пропустити щось важливе в СВОЄМУ житті. І так і не дочекатися повернення по недійсному чекові.
8) аналіз образ необхідний для якнайшвидшого їх відпускання. Він дозволяє дізнатися про себе та інших щось нове. Досі приховане від очей. Дає можливість зрозуміти, які риси характеру і особистісні якості привели до такого розвитку ситуації. У медалі завжди 2 сторони. Питання в тому, що саме спонукало людину нанести образу, а нас змусило образитися?
9) відпускання образ не означає “ходіння по граблях”. Якщо ми щиро проаналізували і відпустили наявні образи, це відкриває можливість внести необхідні корективи до своєї життєвої ситуації. Трансформувати власну душевну і особисту організацію так, щоб не приваблювати такі ситуації зовсім. Або проходити їх по-новому.
10) за скривдженістю завжди стоїть згода людини прийняти образу. Наскільки б сильно кривдник не жадав образити, у нас ЗАВЖДИ є вибір – приймати образу чи ні. Образитися або не ображатися. Тоді відкривається широкий спектр інших можливих реакцій на ситуацію. Прислухаючись до себе і власних почуттів/відчуттів, ми починаємо безпомилково впізнавати цей момент вибору рішення.
11) ображеність позбавляє нас радості. Й робить замутненим наше серце. А відтак роз`єднує нас із Творцем. Не дає молитвам сягати небес. Змушує їх волочити крилами по землі.
12) ображеність нас змушує все бачити в похмурих тонах. Занурює до пітьми. Змушує згаснути наше сяйво. Робить його тьмянішим. Коли ми звільняємося від образ, наша душа сповнюється радістю. Починаємо світитися навіть у темряві. Прощення відкриває перед нами двері, що здавалися зачиненими наглухо. Адже відкривається НАШЕ СЕРЦЕ.
Благословенного дня нам всім! Обіймаю і цьомаю в щічки) 😘
© Катерина Когут, 2016
Розум людини – дивовижний інструмент. Що цілодобово вирішує для нас всілякі завдання. Але і він потребує перепочинку. Та перезарядки. Перезавантаження.
Коли ми постійно сконцентровані на вирішенні побутових проблем, розум може стає нудним і зацикленим. Його рішення починають бути тьмяними і одноманітними.
Для того, щоб відновити сили розуму і вивільнити свої таланти, ми освоїмо ефективні практики. І почнемо прямо зараз)
Сьогодні ми торкнемося теми добробуту. А саме – як впливає сила слів на стан наших справ.
Про потужну силу слова є чимало чудової літератури, з якою Ви ознайомитеся, коли зацікавитеся цим питанням. В цей момент нас цікавить наступне – як слова творять нашу дійсність. Тому одразу до практики)
Сьогодні ми будемо вчитися любити себе. І щодня зміцнювати в собі це почуття.
Навіщо це потрібно? Як то кажуть, подібне притягує подібне, а незрівнянне притягує незрівнянне)
В реальності виявляється, що ми не привчені безумовно любити і приймати себе. Ми ставимо умови: успіх, зовнішність тощо. Тому нами легко маніпулювати через критику і похвалу, осуд і схвалення, відштовхування і прийняття.
Коли ж ми розвиваємо в собі безумовну любов, починаємо приймати себе і бути вдячними за те, якими ми є, ситуація докорінно змінюється.
Сьогодні за планом у нас парне катання, а точніше – хитання)
А саме – дивовижна практика для пари зі світової скарбниці. Ефективна як для тих, у кого відносини щойно зав’язалися, так і для пар із тривалою історією.
Практика сприяє привнесенню в нові відносини гармонії, їх поглибленню. Вони стають ближчими. Тривалі – допомагає очистити від нальоту пережитих разом проблем і тривог, невисловлених образ і претензій. Ця практика дозволяє засяяти любові, наситити відносини новими переживаннями. І почуття заграють новими фарбами.
Сьогодні у мене для Вас парочка чудових практик для спини.
Практика «Мануалка для спини».
Виконується сидячи, притиснувши коліна до живота. Охоплюєте їх руками. Максимально згинаєтеся вперед, особливо сильно нахилити голову і робите рух – перекид назад, не розгинаючись, прокочуєтеся на спині по землі до потилиці і в зворотний бік до куприка.
Перекочуємося кілька хвилин. Ваше тіло саме підкаже, коли зупинитися. Поступово можна збільшувати час виконання і інтенсивність перекочування.
Інтуїція/внутрішня мудрість/чуття/шосте відчуття – в літературі можна зустріти різні назви цього дивовижного дарунку.
Вже нікого не доводиться переконувати в необхідності розвитку інтуїтивних здібностей. Адже життя без неї подібне до ходіння в лісі із заплющеними очима. Інтуїція є у кожної людини. У цьому легко переконатися, спостерігаючи за дітьми 4-5 років. Потім школа веде нас в сторону логіки, не допомагаючи удосконалювати таке необхідне природне обдарування. Тому нам і доводиться надолужувати згаяне. Щоб ставати більш радісними і ефективними.
Енергоінформаційний бруд (негативні емоції, думки) налипає на тіло так само, як і звичайні пил і бруд. Налипають не тільки свої переживання, але і інших людей. Особливо це стосується відвідування багатолюдних місць (транспорту, лікарень, банків, супермаркетів, транспортних компаній, різних установ). Ви чітко можете вловити зміни у власному самопочутті – до і після.
Для того, щоб не збирати чужі проблеми і ефективно відновити гарне самопочуття, необхідно очистити волосся і тіло від енергоінформаційного бруду.
Людина багато часу проводить в квартирі, автомобілі, офісі і від цього відбувається звуження її мислення. І в якийсь момент дрібниці починають здаватися чимось значущим, мухи – слонами.
З’являється безліч надуманих проблем, проте на щось дійсно важливе не знаходиться ані часу, ані сил. В той же час розквітає образливість та враження, що “всі казли”. Знайома ситуація?
Мантри бувають різні. І якщо Ваше заклинання із серії “Дайте мені спокій… Відчепіться усі від мене…”, то означає це одне. Вас хтось добряче дістав.
А радше – Ви дозволили комусь себе дістати. Загнати в кут, засмикати. Коротше кажучи, віддали право розпоряджатися собою. Звичайно, без жодних там писульок і нотаріального засвідчення.
І тепер на правах такої “джентельменської” неписаної угоди Хтось має законну підставу мотати Вам нерви, витирати ноги і затикати всі дірки.
Чудова картинка, чи не так? Ну, самі погоджувалися – чого вже нарікати.
Почувши “Ні!” або “Не буду!” від свого чада нормальні батьки зрадіють. Нормальні – ті, які без манії величі. Адже якщо дитинча змогло відмовити батькам, воно готове до зустрічі зі світом. І виявиться здатним сказати “Ні!” наркотикам, сумнівним зв’язкам і купі різної іншої фігні. З якою неминуче стикається кожен.
Так світ перевіряє нас на міцність – наші переконання, цінності, впевненість.
Гроші не вимагають культу. Їм не потрібно поклоніння або служіння.
Люблю ставити питання, що таке гроші? Відповіді завжди розповідають про людей, які відповідають. Про їхні мрії, страхи, ілюзії, потреби. Про їхні установки та світогляд. Про стиль життя і міць їхньої віри. Відкривають дверцята в потаємні глибини Я.
Дуже складним виявляється завдання висловити, чим саме є гроші. Здавалося б, така проста штука – щодня маємо з ними справу. І тим не менше вони залишаються загадковим явищем.
Стабільність нерідко притуплює і розхолоджує. Коли все йде неквапним кроком, нам складно наважитися на щось нове. Важко вийти із зони комфорту. Лише одиниці здатні долати бар’єр спокою і розміреності, не зменшуючи темпів свого розвитку. А так сама ситуація нестабільності виштовхує нас із анабіозу і змушує діяти.
В основі непростих відносин “батьки – діти” лежать несвідомі першообрази, які закарбувалися на самому початку їхнього знайомства. У той момент, коли малюк тільки з’явився в родині.
У несвідомому кожного члена сім’ї створився певний знімок, який згодом починає визначати сприйняття. Як фільтр у фотоапарата.
Полюбляєте роздивлятися фото? Давайте поцікавимося – що ж на знімках, які образи там закарбувалися Продовжити читання “Батьки та діти. Перше враження”
Для початку давайте спробуємо розібратися, звідки ж взялися деформації у стосунках між батьками та дітьми. І чому саме ці проблеми доводиться долати більшості наших людей.
За минулі 100 років наші країни чимало пережили. Не стану цитувати шкільний підручник – і так зрозуміло, про які події мова. Все це висить важким тягарем і продовжує впливати на кожну людину і суспільство в цілому. Було б занадто вже по-наївному сподіватися, що воно якось саме минеться чи виправиться, чи не так?
Доки новоспечені молодята ласують своїм весільним тортом, на їхні закохані голови звалюється ціла купа проблем. Про які їх забули попередити.
Здогадуєтеся, про що мова? Побут, фінанси? Ні, це тільки наслідки. ТА-ДАМ! – починають рулити підсвідомі конфлікти і проблеми, що до того дрімали. Продовжити читання “Батьки та діти. Початок казки”
Чи можуть бути ці відносини гармонійними? Сприяти зростанню всіх учасників? На пошуки відповідей на ці питання мене спонукала не цікавість.
Щодня стикаючись з людьми, яким суттєво ускладнили життя деспотизм і самодурство батьків, мимоволі задаєшся цими питаннями. Чому саме батьки – люди, покликані створити сприятливу атмосферу для розвитку, найчастіше травмують і створюють найбільш складні проблеми своїм дітям?
Навіть ставши батьками, люди є ПАРОЮ. Чоловіком і жінкою. І батьківські обов’язки не знімають з них відповідальності за відносини між собою і власний розвиток.
Перекошування у бік своїх батьківських ролей нерідко призводить до того, що малюк опиняється в ліжку батьків. Спочатку відмовкою є годування. Але на практиці в подібній ситуації дитина (діти) продовжує спати з батьками іноді до 6 і навіть 9 років.
Декларується самовіддана турбота про дитину. А насправді малюка банально використовують як ширму, що приховує проблеми пари.
В людині уживаються 2 протилежні прагнення. Два одвічних противника. Два антагоністи. Потяг до життя і потяг до занепаду. Ерос і Танатос.
Відповідно існує 2 різних полюси. Два протилежних напрямки. До творення і до руйнування. До здоров’я і до хвороби.
Людина рухається в одному з них. Навіть коли намагається стояти. Зупинка – лише ілюзія. Завжди є рух в тому чи іншому напрямку.
Якщо Ви собою не надто задоволені. Або щось не влаштовує в перебігові Вашого життя.
Варто придивитися до свого характеру. Саме характер – ключ до вирішення Ваших проблем.
1. Емоційний термометр. Відчуйте, які саме емоції викликає у Вас ситуація. Чи виникає страх, гнів, образа тощо. Та оцініть їхню інтенсивність за 10-ти бальною шкалою.
2. Вимикач емоцій. Зробіть вольове зусилля та на певний час вимкніть емоції, відсуньте їх в сторону. Адже емоції здатні викривляти сприйняття та спонукають до примітивних реакцій. Управляти ситуацією можна лише вимкнувши емоції. Аналіз підвищує ефективність наших дій.
Продовжити читання “7 прийомів, що допоможуть повернути ситуацію на Вашу користь”
1. Час для змін. Дайте собі час для отримання результатів. Кожен знає, що необхідний час для того, щоб насіннячко дало сходи, а потім і врожай.
Те ж саме з результатами психотерапії. Кожне заняття – це очищення від бур’янів, підготовка грунту і посів цінних культур. Вироблення нових ефективних стратегій поведінки, заміна руйнівних думок і почуттів конструктивними вимагає часу – не менше 1,5 місяця. На цей період слід відключити самокритику і запастися терпінням.
Продовжити читання “8 лайфхаків клієнтові для ефективної роботи з психологом”
1. Відвертість. Будьте максимально відверті з клієнтом. Психолог має створити для клієнта максимально чисте дзеркало. Штучне захвалювання лише роздмухає Его, що неминуче призведе до небажаних наслідків.
2. Добровільність взаємодії. Переконайтеся, що клієнт звернувся до Вас по допомогу добровільно. Терапія без свідомої згоди клієнта позбавлена сенсу. Вона обов’язково обернеться саботажем роботи на консультаціях.
Продовжити читання “12 лайфхаків для психологів – початківців”
Не секрет, що на пострадянському просторі ще тривалий час фахівцям доведеться мати справу із хворобами та недугами, які витікають з неадекватного ставлення до сексуальної сфери життя людини. Система, спрямована на руїнацію особистості, суттєво викривила уявлення людей про сексуальність та її значення для здоров’я людини.
Якщо дорослій людині секс видається чимось поганим, брудним чи непристойним, їй варто спробувати дещо нечуване.
Кожна людина від народження обдарована. Має творче начало.
Тому або Ви дозволяєте ТВОРИТИ своїй творчій частині, або вона починає ВИТВОРЯТИ.
Не можна безкарно придушити здатність до творіння. Вона схильна до бродіння.
Найсумніше бачити як загниває в людині ця дивовижна здатність до створення.
Багато хвороб відбуваються через пригніченість творчих здібностей. І навпаки, виплекані творчі паростки – джерело сили, здоров’я і любові.
Дитина, яка не схожа на батьків здібностями, характером тощо, є водночас викликом та неоціненним даром.
Вона не дає батькам “засохнути”. Доводиться постійно відкривати щось нове – і в собі, і в світі.
Продовжити читання “Качка чи лебідь? Довільний переспів казки Андерсена”
Існують ситуації, які насправді потребують миттєвої реакції та швидких рішень. Проте є чимало штучно створених негайностей, про які і буде ця балачка.
Наше виховання багато у чому спрощує завдання різноманітним маніпуляторам. З самого дитинства більшість батьків зводить виховний процес до команд та вимог: “Сядь! Встань! Голос!”
Як заповзяті дресирувальники карають за мокрий килимок чи збиту тарілку.
От тепер він був дійсно злим на себе! Всі його друзі вже зустрічалися із дівчатами, а йому якось не щастило із жіночою статтю.
Але, коли Вова (затятий програміст, який, здавалося б, взагалі не вилазить з-за комп’ютера) повідомив про своє одруження, його охопив відчай. Ну, що ж із ним не так?! Чому у всіх все гаразд, а у нього нічого не виходить?!
Згас монітор. Чергова комп’ютерна війна виграна. Можна лягати спати…
І так щодня. І в будні, і в свята…
Робота, а потім – лабіринти, стратегії… Без перерви на їжу – бутерброд з ковбасою та вистиглу каву можна споживати, продовжуючи затяту боротьбу… І так кожного дня.
Друзі – лише в смс-ках, родичі – зрідка, у сімейні свята. Чому? Тому, що у нього нещасне кохання…
Звістку про одруження Андрія родичі та друзі сприйняли неоднозначно. Хлопчиною він був серйозним, тому не могли збагнути, що могло спонукати його, зазвичай такого неквапного та поміркованого, прийняти таке неочікуване рішення.
Подиву також додавав незвичний вигляд Андрія – обличчя осяювала надзвичайна щаслива та задоволена усмішка. Всі намагання дізнатися, «що до чого», наштовхувалися на загадкову фразу: «Все рівно не зрозумієте».
Нарешті під навалою всіляких припущень, здогадок та запитань Андрій здався та промовив, хитро посміхаючись: «Все почалося з пирогів із сиром».
Важко переоцінити те, що подарували людству З.Фрейд, В.Райх та О.Лоуен.
Теорії Фрейда дозволили все розставити по своїх місцях – зрозуміти що відбувається і чому саме так. Суцільна темрява страждань людей почала розсіюватися від сяйва його відкриттів.
Фрейд виявився людиною сильною духом – його шлях не вкривали пелюстки троянд. Доводилося просувати свої ідеї крізь шалений опір тих, хто не бажав дізнаватися щось нове.
Маленький хлопчик приходить додому з садка весь подряпаний. Тато запитує:
– У чому справа?
– Хороводи навколо ялинки водили.
– Ну, то й що?
– Ялинка здоровенна, а дітей малувато.
Звичка відформатовувати всіх та вся згідно до чиїхось химерних уявлень дісталася нам у спадок від радянського суспільства. Продовжити читання “Файл “Дитина”. Примусове форматування”
Що краще – коли жаліють чи захоплюються? Складний вибір – тре обміркувати.
Може, коли тебе жаліють? Ти вся така в образі – у сльозах та шмарклях. Встигаєш ще й у дзеркальце оком глипнути – чи достатньо косметика по фейсу розмазалася.
І часу у тебе бракує. І всі навколо – гади, бо ж ніхто не розуміє всієї складності твоєї натури. Продовжити читання “Суперстар чи бідняточко?”
Людина часто прагне підтримки від оточення. Не отримавши очікуваної реакції, схильна розчаровуватися. Не реалізовувати власні таланти з дарами. Та яку функцію насправді виконують ці люди?
Пани Цевсефігня та Утебенічогоневийде, окрім численних розладів шлунково-кишкового тракту, ще мають схильність до манії величі – намагаються перебирати на себе функції Вищих Сил, наполегливо пророкуючи майбутній неуспіх.
Здається, що всі навколо успішніші за тебе, а ти заздриш і жалієш себе?
Лиши це заняття на мить і чесно дай собі відповідь на одне питання – чому ти не даєш прийти в своє життя тому, що так сильно бажаєш?
Ні, це лише відмовки. Які справжні причини того, що ти обираєш самоїдство, а не насолоду життям та власними здобутками? Продовжити читання “Міф про вічного лузера або Таке солодке скигління!”
Коли маля починає впевнено стояти на ногах та чимчикувати, куди заманеться, настає гаряча пора для дорослих. Етап “суцільного не можна”. Туди – “не можна”, це “не можна” брати тощо. І спочатку заборони ніби діють.
Проте з часом маємо засмиканих та роздратованих дорослих та неслухняного бешкетуна.
“Не можна” перестає діяти, коли малюк помічає, що дещо з того, що йому “не можна” дозволено іншим. Наприклад, брати паспорт дідуся або планшет чи фотоапарат. Продовжити читання “Не можна або Коли перцю вже досить”
Найпоширенішою скаргою сучасних батьків є така, що діти не хочуть вчитися. Буцімто нічим не цікавляться. Читають та роблять уроки “з-під палиці”.
Справжнісінька епідемія відсутності інтересу до навчання! Передається хтозна-яким шляхом.
Компреси з позбавлення розваг та істеричні паси ремінем не діють. Що ж робити? І куди бігти? Продовжити читання “Увага! Розшукується інтерес до навчання!”
Дія перша. Освітній нокдаун
Маленький хлопчик прийшов зі школи додому і поскаржився матері: «Я завтра туди не піду: читати я ще не вмію, писати теж, а говорити вони мені не дозволяють».
Стівен Гаррісон. Щаслива дитина
От що ми маємо на даний момент. Починаючи із другого класу дітям не хочеться вчитися. Їм нудно та нецікаво. Вони змарнілі і стомлені від постійного примусу до занять, які їх не “гріють”.
Перспективу подальшого розвитку такого навчання не малюватиму. Песимістичних статей не бракує. Та вирішенню проблем вони аж ніяк не сприяють. Лише посилюють існуючі.
Мені кортить покопатися у суті – що не так із освітою? Де ж ми всі разом так напартачили? Навчальні предмети – це знання про життя, різні його сторони. Як же ми примудряємося так розповідати про цей неймовірний світ дітям, що їм нецікаво? Продовжити читання “Бій із тінню або Сага про освіту”
Серйозно, а що Ви робите, коли техніка виходить з ладу? Не китайські навушники, а щось цінне для Вас – улюблена річ?
Припускаю, що спочатку Ви спробуєте зремонтувати її самотужки – витерти пилюку, постукати по колесу тощо. Потім попитаєте знайомих та погортаєте добрий десяток веб-сторінок у пошуках цінних порад.
В наш час педагоги та інші вельмишановні фахівці із задоволенням юзають нове слово – “гіперактивність”. Щедро роздають цю характеристику направо та наліво, часто не особливо заморочуючись над суттю проблеми. Дитина багато бігає – “гіперактивна”, нудиться на нецікавих та погано підготовлених уроках – “гіперактивна” тощо.
Малоактивні діти більш зручні, еге ж? Їх легше контролювати. А за жвавою рухливою дитиною спробуй встигнути!
Сила дитини – в її колосальній енергії, в її невтомності до пізнання світу. Діти, які всюди пхають свого носа, рухають прогрес. Продовжити читання “Що думає черепаха про заячі перегони?”
Інформація – це їжа для мозку.
Дякуючи сучасній освітній програмі, звичайний день школяра – це інформаційне застілля. Суцільне жумригання без переключення та відпочинку. Але ж їжа має встигати перетравлюватися, засвоюватися та… Ну, Ви розумієте)
Гадаєте, що більше сидить над уроками, то краще? Хі-хі, а спробуйте з’їсти більше, ніж може перетравити Ваш шлунок) Продовжити читання “Що більше, то краще? Не завжди)”
В переліку шкідливих звичок поповнення – звичка порівнювати. Себе, інших тощо.
Нас порівнюють, ми порівнюємо. Таке собі замкнене коло?..
Навіщо хотіти “бути, як N”? Чому обов’язково бігати “швидше, ніж N”? Хто сказав, що для щастя потрібен телефон “крутіший за телефон N”?
Про це можна писати багато та грунтовно. Та довжелезні наукові статті мало-хто читатиме)
Тому ліпше показати) За допомогою чарівного Фотошопу.
В процесі зростання, виховання та ще всілякого -ання людина віддаляється від свого Я.
Обмірковуючи новий проект чи аналізуючи ситуацію, на що Ви орієнтуєтеся частіше – на свої відчуття чи на думку про Вас інших людей?
З дитинства ми чуємо оцінки нашої поведінки, зовнішності тощо. Думки про діяльність завжди проходять верифікацію за формулою “А що люди скажуть”. Продовжити читання “Чужі оцінки або В королівстві Кривих Дзеркал”
Побажання, щоб дитина була чемною, вже стало своєрідною мантрою. Куди не кинь, батьки мріють, щоб діти беззаперечно їх слухалися.
Ок, припустимо, що така мрія збулася. Дитинка слухняна, як той курсор мишки. Сказали “сидіти” – сидить, кажуть “вчитися” – вчиться.
Не лізе, куди не сказали. Лєпота! Ну, просто казка якась!.. Продовжити читання “Мрія про чемну дитину”
За день розносить хату? Все ламає та розкидає? Ніби навмисно робить все навпаки?
Як про Вашу дитину написано?
Тоді ще одне запитаннячко – скільки часу малеча буває надворі? Не у магазинах, не у гостях. А саме – скільки часу вона бігає на вулиці? Продовжити читання “Боротьба із природою, а чи варто?”
Несподівані істерики, капості та неслухняність можуть сповіщати про вікові кризи.
Про які Ви звісно прочитаєте купу хорошої і дуже корисної літератури. Та все ж почати краще з ревізії мультиків, які полюбляє дивитися малюк.
Для дитини герої мультиків – це орієнтир правильного поводження. Продовжити читання “Ревізія мультиків”
Якось вже так повелося, що з самого дитинства нас оцінюють – батьки, близькі, педагоги і т.д.
З роками від нашого “Я” нас відділяє ціла купа суджень, ярликів, чужих мірок. Школа особливо досягає успіху в оцінюванні здібностей і талантів.
Але ж лише одиниці педагогів здатні розгледіти в учні його потенціал. Це не осуд – просто констатація факту. Продовжити читання “Малювати може КОЖЕН, хто може писати?”