Святкова Літургія. Храм заповнений вщент попри робочий день. Радуєшся цьому та тішишся – саме так і має бути.
Спів хору сьогодні просто дивовижний!.. Натхненний, піднесений… Тож душа твоя сягає небес разом з їхнім “Алілуя”.
Дві серйозного вигляду жіночки притискають тебе до стіни. Відтак майже все Дійство приховує від тебе колона. Спочатку намагаєшся стати зручніше. Потім змиряєшся та облишуєш марні спроби. Тут нічого не відбувається просто так, не буває випадковостей. Тож зосереджуєшся на власних відчуттях та переживаннях. Тим більше твою задачу спрощено – ніщо не відволікає твоєї уваги.
Чому я саме тут сьогодні?.. Що привело мене сюди?.. Вже традиційно ставиш це питання. На якийсь час воно зависає в повітрі…Схиляєш голову. Слухаєш Слова Євангеліє… Потім проповідь.
А потім здіймаєш очі і… помічаєш, що стоїш якраз навпроти ікони присвяченої сьогоднішньому Святові!.. Зображене на ній дитя з радістю поспішає до храму… Вона сяє!.. Саме втілення чистоти, радості та щирої віри… В ній поєднується тендітність і беззахисність із нестримною силою любові.
Не можеш відвести очей від ікони… Сяйво цієї радості стає чистою нотою, точкою відліку… Розганяє туман, розставляє все по своїх місцях…
Не страх має гнати людину до храму. Не почуття провини чи сорому. Не чужі/свої “треба” та “повинен”. Все це облуда, марнота. В подіних спонуканнях немає ані правди, ані любові. Тому вони і не спрацьовують як слід, не приносять бажаних плодів. Істинною є лише радість.
Тож починаєш шукати, намагатися віднайти її в собі – таку радість… Таку радість, коли не можеш дочекатися ранку/вечора, щоб піти до обраного тобою храму. Ту радість, коли твої кроки майже не торкаються землі і ти не йдеш до церкви – летиш, мов на крилах. Таку, коли не підіймаєшся сходами – спурхуєш по них як метелик. Ту радість, коли навіть не помічаєш як промайнули кілька годин служби, а тобі не хочеться, щоб вона закінчувалася. Таку радість, коли ти йдеш додому з посмішкою, сповнений любові, сяйва. І всі, хто зустрічається тобі цього дня, теж сповнюються цією життєдайною радістю…
Зі Святом всіх!
Катерина Когут, 04.12.2017