Просіть і буде вам дано..
Одна дівчина раптово занедужала. Нічого не віщувало чогось подібного. Повернулася з однієї зустрічі. І вже вдома відчула себе кепсько. Почувалася зовсім безсилою. Просто падала з ніг.
Вирішила, що просто втомилася. Тиждень був справді непростим. Але бували й складніші. З цими всіма думками лягла поспати.
Прокинулася, коли надворі була вже глибока ніч. З подивом виявила, що самопочуття не покращилося. Стан був гнітючим. Руки і ноги не піднімалися. Їсти не хотілося. Все поєднувалося з якоюсь незрозумілою спустошенністю. Це було не схоже ні на що з того, що їй доводилося переживати.
До ранку ще було далеко. І до нього ще якось треба було дожити.
Дівчина зробила зусилля. Стала навколішки на ліжкові. І із заплющеними очима почала молитися. Усталені молитви якось швидко перейшли в прохання та благання від щирого серця. На душі у неї було тривожно. Тому і молитва виходила палкою та проникливою.
Якоїсь миті темрява перед внутрішнім зором почала сповнюватися ненавязливого сяйва. Не розплющуючи очей вона раптом побачила перед собою високочолого сивого чоловіка. Вбраного у просторі одежі. Підперезаного мотузкою. Волосся було прямим і густим сріблясто-білого кольору. Доволі довгим. В руках тримав деревяну діжку, наповнену чимось схожим за кольором на мед. В діжці була велика дерев`яна ложка з довгою ручкою.
Дівчина злякалася. Що відбувається? Невже галюцінації?.. Чи примара якась?..
Чоловік, прочитавши її думки, мовив:
- Не бійсь, дитино. Зараз лікувати тебе буду. Краще молися. І не бійся нічого. Так і стій. Не рухайся.
Вона перелякано почала молитися..
Чоловік поставив діжку біля неї. Зайшов їй за спину. І почав неголосно читати молитви. Вона розібрала лише звернення до Святої Трійці і це її трохи заспокоїло. Одночасно він зачерпував ложкою з діжки щось схоже на розтоплений мед і вливав їй в спину в тому місці, де розташований виступаючий хребець. Дивним було те, що вона бачила те, що відбувалося якось у двох площинах. Звично і якось збоку.
Відчуття були дуже приємними. Хребет і вся спина спобнювалися приємним сяючим теплом.
Вона не знала, скільки часу це тривало. Здавалося, минула ціла Вічність. Нарешті чоловік закінчив. Дочекався, доки останні краплі стечуть з ложки. І почав збиратися.
- Що це було і хто ти? – запитала дівчина, все ще стоячи на колінах.
- Не переймайся тим, дитино. Просто старець собі. – посміхнувся чоловік. Потім додав, – Деякі “святошою” називають. Поспи, дитино. І молися більше.
Дівчина кивнула головою і скотилася на ліжко. Одразу заснула. Прокинулася аж обідом, чудово себе почуваючи. Згадала, що трапилося вночі. Хто ж то був такий? У кого би запитати? Нікому і не розкажеш такого, думалося їй. Хто повірить?
Минуло кілька тижнів після тієї історії. Дівчині довелося поїхати в один з районів столиці, аби заключити договір на електропостачання.
Черга виявилася довжелезною. Тож вирішила прогулятися довкола. Ще не була тут, тож вирішила скористатися нагодою. Коли проходила повз будівлю адміністрації, помітила якийсь пам`ятник. Фігура чоловіка біля воріт. Її ніби тОркнуло щось.. Вона наблизилася.. Це був Він!.. Поза сумнівом.. Микола Святоша..
Як потім розповів їй Гугл, він був Печерський чудотворець. Правнук Ярослава Мудрого.
Мав дар ясновидіння, лікував людей молитвами.
Був княжого роду. Міг жити у розкоші, маючи велику владу. Натомість обрав для себе непростий шлях. Власний шлях, з якого його не змогли збити ані родичі, ані принади вельможного життя.
Дівчина ще довго стояла біля памятника, вглядаючись в обличчя чудотворця.. Намагаючись закарбувати в памяті кожну деталь..
Преподобний отче Миколо Святошо, моли Бога за нас!
Тільки правдиві невигадані історії істинно укріплюють віру. Це одна з таких.
© Катерина Когут