Літній чоловік у тяжкому післяінсультному стані. Понад місяць нерухомий. У легенях утворився застій. Тяжке дихання. Задихався. Вже добу відмовлявся від їжі. Потім і від пиття.
Того дня біля ліжка хворого були племінниця і один з синів. Помітивши, що стан погіршується, викликали швидку.
Швидка приїхала. Почуте було невтішним. “Нічим допомогти не можемо. Пробивати грудну клітину, щоб відкачати рідину не можна. Він того не витримає. Лишилося кілька годин. Не більше”.
Мова про дорогу людину. Скільки би їй не було років. Схоже справді все..
Поплакавши окремо одне від одного, доглядальники повернулися до кімнати хворого. Племінниця від відчаю почала читати Псалтир. Беззвучно. Ледь ворушачи губами.
Через якийсь час відчула, що у горлі “дере”.
Попросила брата накалатати їй соди. Залити її окропом, щоб прошипіла. Казали, що вона може зарадити, коли захворіваєш.
Продовжила читати..
Телевізор був увімкнений на музичному каналі. Музика завжди супроводжувала цього чоловіка. Надихала і розважувала його. Залунала одна з улюблених пісень. Нехитра, зі життєствердною мелодією.
Раптом він взяв племінницю за руку і почав імітувати танець.
Вона не змогла стримати сліз – весь час в лікарні підбадьорювала його. “Ми з Вами ще потанцюємо, правда?”
Син увійшов до кімнати із чашкою з розчиненою содою. Побачене зворушило його до глибини душі. Посміхався. Плечі тряслися від беззвучного плачу. А сльози котилися по щоках.
Раптом його осяює. “Слухай, а якщо йому соди дати?”
– Давай! Гірше точно не буде. Куди вже гірше?..
Вони почали вмовляти чоловіка випити розчин. Несмачний. Навіть трохи противний. Але випити. Бо він може допомогти йому.
Чоловік мужньо випив. Не кривився. За кілька заходів – всю чашку.
Через якийсь час почала відхаркуватися мокрота. Моторошна на вигляд. У великій кількості.
Чоловікові одразу полегшало.
Ще трохи згодом попросив поїсти. Із апетитом поїв.
Життя було врятоване. Через кілька місяців повністю одужав.
Тільки правдиві невигадані історії істинно укріплюють віру. Це одна з таких.
© Катерина Когут, 01.05.2019