Що краще – коли жаліють чи захоплюються? Складний вибір – тре обміркувати.
Може, коли тебе жаліють? Ти вся така в образі – у сльозах та шмарклях. Встигаєш ще й у дзеркальце оком глипнути – чи достатньо косметика по фейсу розмазалася.
І часу у тебе бракує. І всі навколо – гади, бо ж ніхто не розуміє всієї складності твоєї натури. І нічого не допомагає – бо ж ти все перепробувала (звісно подумки – адже діючи і з образу можна вийти). Головне, файну жилетку знайти для плакання або краще кілька прозапас – бо чуже скигління швидко набридає.
Але скільки ж то плюсів – нічого не змінюєш, зусиль не докладаєш. Лише скаржишся та чухаєш пузо. Запиваючи пивом роздуми про те, що всі – “казли”. А ти весь такий в образі – неприйнятий геній у запльованій футболці. Чому запльованій? Тому що давно на себе наплював. Чому ж і ще?
Чи краще, коли захоплюються? Лайкають та френдять в соцмережах? Воно таки краще – і запрошують кудись частіше. Бо ж зашмаркане чого просити – де ж тих серветок напастися?
Але доведеться слідкувати за собою. І розчісуватися. Та навіть гантелі з-під дивану викотити… Звертати увагу, що їси. Куди дивишся. Чим час заповнюється. Може, навіть пару книжечок погортати.
Ой, нелегкий то вибір! Справжнє бути чи не бути!
І чомусь згадується старий анекдот: “Хачу лі я?. Магу лі я?. Бр-р, гамно лі я?. А-а, магнолія!”
© Катерина Когут, 2015
