Ті, хто мають позитивне мислення за “рожеві окуляри”, просто ще не чули про Тоніно Гуерру.
Мені трапляються 2 види позитивізму. Перший – дещо штучний. Така собі поза “страуса в піску” – людина робить вигляд, що не помічає того, що їй не до смаку. Та ця позиція не витримує перевірки реальністю. Можна довго тримати зсудомленими м’язами посмішку на обличчі і мантрувати, що “всё хорошо”, та під тиском обставин цей награний образ розвалюється мов картковий будиночок.
А буває позитивізм іншого гатунку. Такий, що приходить до людини як її свідомий вибір після переживання численних падінь та життєвих колізій. Сила духу таких людей вражає не менше, аніж потужність їхньої віри та волі до життя. Вони бачать всю повноту ситуації – її можливості та небезпеки, позитивне та негативне. Від їхнього сприйняття картини не приховуються відтінки. Щоб не відбувалося в житті, вони фокусуються на істинних цінностях – любові, радості тощо. І знаходять в собі сили бачити красу, посміхатися, йти Своїм шляхом, бути вдячними за отримані уроки і за те, що просто живі.
Я розповім вам про Тоніно Гуерру – відомого сценаріста. Під час війни він потрапив до концтабору як і чимало інших італійців. Багато людей не виживали в тих умовах. Одного разу товариші по нещастю попросили його розповісти щось цікаве, щоб легше пережити довгу повну тривоги ніч. Гуерра почав розповідати, як його мама готувала канелоні (італійська страва), показуючи як вона відміряла борошно та інші інгридієнти, змальовуючи всі пахощі та аромати тієї страви. Його слухали беззвучно, боячись поворухнутися і щось пропустити.
Це стало традицією – щовечора Тоніно розповідав ув’язненим свої кулінарні казки, збурюючи в них спогади з дитинства, підживлюючи надію, що вони неодмінно незабаром поласують піццою, пастою тощо. І ті люди вижили. Майже всім вдалося пройти крізь ті несвітенні випробування завдяки кулінарним історіям Гуерри.
Надзвичайно цінними для мене є моменти, коли життя зводить з такими людьми. Неймовірно хороше в їхньому товаристві – ніби все розквітає навколо них, зігріте теплом їхньої душі. А у вухах лунають рядки пісні:
Як би не било, знайдеш сили – маєш крила
© Катерина Когут, 2017