Якщо нам не подобається щось у нашій життєвій ситуації – то для її виправлення нам варто запитати у себе: “У ЩО Я ВІРЮ?”
Питання здається простим – та конкретні відповіді на нього нас можуть шокувати.
На практиці виявляється, що кожен з нас вірить у різні речі.
Ми схильні вірити підтримці батьків, ілюзії власної самодостатності, банківським рахункам та часом навіть владі. Проте звикли постійно сумніватися, що Сила, яка Створила нас, здатна подбати про всі наші потреби. Звикли боятися, що нам забракне грошей чи здоров’я, не буде роботи, не знайдемо пари, з чимось не впораємося – продовжіть перелік на свій смак. І ці страхи видаються нам чимось природним та настільки ріднесеньким, що ми плекаємо їх в собі і зрощуємо замість того, аби посилювати власну віру.Тому питання лишається тим самим: “У ЩО Ж Я ТАКЕ ВІРУЮ, ЩО МЕНЕ ТАК КОВБАСИТЬ?”
Наша віра – це наш власний внутрішній глибокий досвід, якого нас ніхто не навчить. Тому ми самі маємо розібратися у собі і у тому, в що ми таки віримо і як це впливає на те, як ми з вами живемо.
Наша реальна віра виявляється у наших думках, вчинках та бездіяльності, зусиллях, рішеннях тощо. Це не є чимось таким, що реалізується суто у спеціально відведених місцях. Проте це саме те, чим ми з вами живемо кожної миті. І цієї також…
Ми з вами вже говорили про те, що Сила, яка Дарувала нам Життя, дбає про наше невпинне зростання. І коли ми довго цяцькаємося із страхами та сумнівами, заганяємося із хибними установками та цінностями, вона любляче зупиняє наше подальше просування, аби ми мали можливість спам’ятатися і перестати творити фігню. До нас рідко доходить одразу – ми ж з вами народ впертий, гоноровий. Тому продовжуємо намагатися гнути своє замість того, щоб запитати себе: “Що НЕ ТАК із моєю вірою?”
А час-від-часу нариваємося на справжній іспит. На потребу здійснити певний стрибок віри – зробити крок в нікуди, без жодних гарантій на успіх чи безпеку. На цілковитій вірі у щось таке, чого не бачать очі.
Пам’ятаєте, як Індіана Джонс аби врятувати батька мусив пройти випробування – ступити зі скелі в прірву? (“Той, хто ступить до безодні з левової
голови пізнає свою цінність”) Він вигукнув:
– Це неможливо! Я не перестрибну.
– Інді! Поспішай! Швидше! Це стрибок віри. Ти повинен повірити, хлопчик мій! Ти маєш … повірити.
І коли Індіана Джонс зважився і зробив цей відчайдушний крок, під його ногами виріс міст, який дозволив йому перейти на інший бік прірви та зрештою врятувати батька.
Ми з вами – не герої американських блокбастерів, але періодично здійснюємо великі і маленькі стрибки віри. Іноді чіпляємося за страхи і довго не наважуємося зробити потрібний крок. Та життя продовжує вірити в нас і тому кожен новий день нам приносить нові можливості. А як ми їх використаємо – це вже наш з вами вибір, за який будемо відповідати, еге ж?)
Гарного всім дня)
© Катерина Когут, 2017