No Comments

st12В наш час педагоги та інші вельмишановні фахівці із задоволенням юзають нове слово – “гіперактивність”. Щедро роздають цю характеристику направо та наліво, часто не особливо заморочуючись над суттю проблеми. Дитина багато бігає – “гіперактивна”, нудиться на нецікавих та погано підготовлених уроках – “гіперактивна” тощо.

Малоактивні діти більш зручні, еге ж? Їх легше контролювати. А за жвавою рухливою дитиною спробуй встигнути!

Сила дитини – в її колосальній енергії, в її невтомності до пізнання світу. Діти, які всюди пхають свого носа, рухають прогрес.

Їхня активність здається надмірною тільки диванним мандрівникам – тим, хто втратив власну жвавість. Хто забув про радість стрибків та біганини. Кому не цікаво, що ще є в цьому дивовижному світі.

Тому, коли Ви чуєте, що дитина гіперактивна, запитайте – у порівнянні із ким? На фоні кого? Чи достатньо компетентною є людина, що дає характеристику дитині?

О, мало не забула – як Ви гадаєте, що думає черепаха про заячі перегони?

Вуаля!)

P.S.

Залишити відповідь

Индекс цитирования.