No Comments

Коли починаєш свої духовні пошуки і розмірковуєш над думкою відвідати храм, тебе бентежать запитання: “Навіщо це мені потрібно? Що це дасть? Що я там шукаю?” На противагу цим знакам питання лише незрозуміле відчуття, що ти чомусь маєш це зробити. Воно якесь сором’язиве і ледь помітне. Та все ж виявляється достатнім аби витряхнути тебе з ліжка дощової неділі. Пам’ятаєте як у Цоя: “Но странный стук зовёт в дорогу. Может сердца, а может…” (ну, і далі за текстом)

Ти бурмосишся на весь білий світ, але одягаєшся і рушаєш до обраного з вечора храму.Він виявляється ще красивішим, аніж на світлинах. Життєдайного апельсинового кольору. Такого потрібного тобі цього похмурого ранку. Стародавній, милує око своєю архітектурою…

Настрій поліпшується ще більше, коли заходиш всередину. Чудова акустика створює відчуття, що тебе огортає співом хору…

Наступним сильним враженням виявляється проповідь, в якій ти зненацька чуєш відповіді на питання, які вже тривалий час тебе тривожать. Вона стає справжнім бальзамом для твоєї душі спраглої та збуреної пошуками…

Доки обдумуєш почуте, Літургія лине своїм ходом. З роздумів тебе вириває вражаючий спів місцевого духовенства в фіналі священного дійства. І ти вже не виключаєшся, а радієш з того, що таки виліз з ліжка і можеш все це бачити і чути.

Вже збираєшся вирушати додому та тут спадає на думку походити і пороззиратися на ікони та розписи. Неквапно прогулюєшся, намагаєшся нічого не пропустити. Аж тут твою увагу привертає одна з ікон і ти зупиняєшся… Вклякаєш на місці… На ній лик Спасителя… Просто лик, більше нічого… Та ти не можеш поворухнутися і відвести погляду – Його очі дивляться тобі в самісіньку душу… Ти відчуваєш, що в цей момент Він тебе бачить… Справжнього, такого як ти є. Нічого не приховається від погляду Його очей… А ще через мить ти також бачиш себе справжнього. Так ніби душу твою освітили прожектором і в ній не залишилося зовсім потаємних місць…

І це стає справжнім одкровенням для тебе… Переживання цього досвіду дає тобі відповідь на питання, заради чого ти сьогодні опинився тут…

Катерина Когут, 2017

 

Залишити відповідь

Индекс цитирования.