Почувши “Ні!” або “Не буду!” від свого чада нормальні батьки зрадіють. Нормальні – ті, які без манії величі. Адже якщо дитинча змогло відмовити батькам, воно готове до зустрічі зі світом. І виявиться здатним сказати “Ні!” наркотикам, сумнівним зв’язкам і купі різної іншої фігні. З якою неминуче стикається кожен.
Так світ перевіряє нас на міцність – наші переконання, цінності, впевненість.
В реальності картина інша. Більшість батьків від слова “Ні!” шаленіють. Вирує гормон, роздуте Его вимагає придушення бунту будь-якою ціною. Щоб надалі був тільки послух.
Вибираючи дії, ми вибираємо наслідки. Домагаючись від дитини тотальної слухняності, ми тим самим звужуємо його можливості. І якщо він не додумається тишком-нишком забігти до психотерапевта, то можна забути про всі професії і сфери діяльності, де від людини потрібні швидкі самостійні рішення. Ой, а що ж залишається? А, старе добре – можу копати, а можу не копати.
Відбираючи у дитини право сказати “Ні!”, батьки кидають його беззбройним в сутичку. І прирікають на те, що на ньому будуть намагатися їздити всі навколишні.
Але є і гарна новина – психотерапія досягла чималих успіхів в розвитку у себе бажаних якостей і нейтралізації дитячих травм. Тому людина може вирішити свої проблеми і без батьківського дозволу. А батькам з диктаторськими замашками найчастіше дістається лише розбите корито відносин з власною дитиною. Які могли стати потужним ресурсом для всіх учасників.
Людина розквітає, коли здатна сказати “Так!”, коли їй хочеться погодитися. І “Ні!”, коли вирішує відмовитися. Це і є свобода, про яку так багато розповідають. Свобода БУТТЯ СОБОЮ і ПРИЙНЯТТЯ ІНШИХ такими, якими ВОНИ Є.
Позбувшись від страху говорити “Ні!”, людина знаходить нову грань сприйняття світу. Слово “Ні!” перестає асоціюватися з грозою або зіткненням. Воно стає просто покажчиком подальшого спрямування. Відсутньою частиною алгоритму: “Якщо так, то … Якщо ні, то …” Звичайною ланкою в ланцюжку виборів. Напрямком розвитку ситуації.
“Ні” і “Так” – просто різдоріжжя. Чергове перехрестя з безлічі подібних в нашій захоплюючій мандрівці.
© Катерина Когут, 2016