Коли дорога нам людина не робить того, чого ми від неї очікуємо, це здатне показати, які наші реальні здобутки в роботі над собою на даний момент. І над чим варто продовжувати працювати.
Це показує, скільки в нас любові. Якого вона гатунку. Виявляє, які справжні запаси нашого терпіння. Проявляє, наскільки міцною та сильною є наша віра. І ми усвідомлюємо, наскільки насправді непростим завданням являється любити ближнього свого.
Ситуація, коли людина, яку ми любимо, чинить не так, як нам хочеться, допомагає нам зростати. Якщо стаємо здатними відсунути роздратування та інші почуття, викликані її непокорою. Ми відкриваємо в собі джерело тієї справжньої любові, яка не вимагає, не ставить умов. Яка визнає за іншим право чогось не хотіти чи бажати для себе щось інше.
Гнів та злість через те, що нас не слухаються, перестають затьмарювати наші очі. І ми знову стаємо здатними бачити світло в цій людині, милуватися красою її душі. Захоплюємося силою її духу, яку вкладає вона у боротьбу за своє право чогось не хотіти.
І це преображує нас самих. Наші молитви змінюються – адже ми не намагаємося через них нав’язати іншому свою волю, не просимо про свої забаганки щодо цієї людини. А передусім намагаємося щиро побажати їй того, від чого їй стане добре, що зробить щасливою людину, яку ми любимо.
Наші благання очищуються від егоїзму – адже ми просимо благословіння для когось без жодних додаткових умов, незалежно від того, які це матиме наслідки для нас. І в такі миті відкриваємо для себе Любов у найвищому її прояві…
Катерина Когут, 2017