No Comments

Що відкритішим стає наше серце, то більше в ньому з’являється любові. Чим більше в нас стає любові, тим менше залишається его. Відчуття коли его поступається любові, ні з чим не сплутаєш. Просто в якийсь момент чуєш, як десь вглибині тебе щось розчиняється, розплавляється, поступившись любові. Щось схоже на те, як тануть грудочки цукру в гарячому чаї. Ця мить стає одкровенням… Досвідом, який не схожий ні на що інше, який ти не забудеш, бо це здатне багато чого змінити у твоєму сприйнятті…

Нас можна принизити чи образити лише доки в нас є его. Коли воно поступається любові, приниження та скривдженість стають неможливими. Нам відкривається глибина слів “підстав другу щоку” – і ми більше не боїмося її підставляти. Це не має нічого спільного із мазохізмом. Просто нам відкривається, що ані словесний, ані дієвий ляпас відтепер не може нас зачепити, не може більше зруйнувати щось всередині нас.

Ти стоїш перед кривдником і просто слухаєш його слова. Велеречиві, осудливі, несправедливі – різні. Стоїш беззбройний, відкритий, беззахисний. І раптом відчуваєш, що чужа кривда не торкається тебе, нічого не руйнує в тобі. Це так дивно – мала би з’явитися образа, обурення, бажання відповісти не меншою вразою, а в тобі все прибуває любові… І ти бачиш як розтискаються його кулаки… Як втрачає лють його силу… Як випаровується його зверхність… Як змінюється вираз очей…

Та найдивнішим буде післясмак. Незнане до цього тепло без ноток реваншизму. Спроби осягнути те, що відбулося, у всій його повноті. І вдячність. За урок, і за сили для його проходження.

Ці слова складно сприйняти розумом – йому здаватиметься це не логічним, обурюватиме сама думка залишити кривду без відповіді. Цьому починаєш вірити лише через отриманий досвід. Досвід, про який просив, але ніколи не сподівався отримати… Звертаєш увагу, що зовсім інакше читаєш знайомі рядки – вони починають відлунюватися в тобі, лягати на душу. “А Я вам кажу не противитись злому… А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх…”

Та ти не впиватимешся цим досвідом. Просто подякуєш за нього, не підносячись, не надимаючись. Життя подбає про те, щоб у тебе не було ані підстав для самолюбування, ані часу. І майже одразу тобі відкриється, що любити ворогів – це і близько не настільки складно, як любити… Та це вже буде зовсім інша історія.

Гарного всім дня!

Катерина Когут, 2017

Залишити відповідь

Индекс цитирования.