No Comments

201334_1mini«Ранок у нього був тяжким». Ні, не так! «Цього ранку все було не до ладу». Знову не те! Петро розгнівано пожмакав аркуш, на якому вже кілька разів починав писати оповідання.

Він роздратовано заходив по кімнаті, напружено намагаючись придумати початок нового твору.

Але думки не поспішали. Натомість в голову лізли всілякі дурниці.

«Треба зосередитися!» – вирішив Петро. – «Вип’ю – но я кави і сяду писати».

Горнятко запашної кави, потім – друге. Нічого! «Зосередитися! Ранок був жахливо похмурим». Безглуздя якесь!

Петро знову закружляв навколо столу. Ну, чому ж нічого путнього не приходить?!

Раптом він згадав, що фізичні вправи стимулюють роботу мозку.

Петро з ентузіазмом заходився присідати. Раз – два! Раз – два! «От тепер я точно щось напишу!»

Захеканий від інтенсивної фізкультури Петро знову взявся до роботи: «Ранок був хмарним та сірим». І все, далі не пишеться…

«Я, мабуть, занадто напружений. Спробую розслабитися». – Петро розлігся на дивані. – «Мої плечі розслаблені, мої ноги розслаблені, мої руки беруть ручку і починають писати оповідання…»

Відкривши очі, Петро побачив, що нічого такого не відбувається.

«Мені потрібне натхнення! Я – людина творча, а значить до мене має прилітати Муза! Де ж це моя забарилася?»

Петро із серйозним виглядом відкрив шибку вікна.

«Може, якщо я на столі лишу відкритою коробку із цукерками, вона захоче ними поласувати і завітає в гості?»

Відкривши коробку, він сів і почав чекати. Через годину, коли у нього вже злипалися очі, Петро подумав: «Не спрацьовує. А, може, вона просто не любить солодкого?! Може, вона дотримується дієти?!»

Петро зашарудів у холодильнику у пошуках делікатесу для Музи. «Ось воно! Є! Шматочок соковитої смаженої курочки її точно привабить!»

Він поставив тарілку з куркою на вікно і почав чекати.

Коли він прокинувся, ранкове сонечко вже лоскотало його своїми промінчиками.

Петро підкинувся: тарілка була пустою, навіть кісточки не залишилося! Спрацювало!!!

Він схопив ручку і почав писати. Слова ніби лилися на папір, Петро ледве встигав їх записувати!

А на подвір’ї сиділа сусідська кішка. Вона задоволено потягнулася, мружачи зелені очі: «Ну, коли він вже роман почне писати? Мур-р!»

© Катерина Когут, 2009

muza2

Залишити відповідь

Индекс цитирования.