Ваш онлайн-психолог
тебе слухати хочу, але і боюсь.
до слів, що говориш, занадто відкрита.
чому, як так сталось? гадки не маю.
була незворушною, тепер стала тендітна.
все просто було – “робочі питання”.
зналося добре, коли що доцільно робити.
а тут інтеграл, невідоме рівняння.
від якого то пара із вух, то хочеться жити.
©Катерина Когут, 28.04.2023
як можна чути рідним без розмов?
і очі ці з-поміж інших виглядати.
тужити, не бачачи один-єдиний день.
просити серце з розумом в дебати не вступати.
можливо, колись здибались у світах?
зріднилися, щоби зустрітись на Землі.
не маю відповідей на всі оці питання.
одне лиш знаю – і уві сні шукаю очі я твої.
©Катерина Когут, 26.04.2023
присісти,
щоб миті шалені хоч на трохи спинити.
тишу почути,
якій не було як сказати.
натхнення
у власних вітрилах щоб знов відновити.
не волочитись,
а ще когось піднімати.
наближусь,
щоб потім кілька кроків зробити назад.
події летять,
перетрушують все без жалю.
втома
так прагне здобути прихисток в словах.
продовжую йти
лише тому, що люблю.
©Катерина Когут, 24.04.2023
у тебе в очах
сотні тисяч настроєвих відтінків.
в них втома буває і розпач,
але й розквітають смішинки.
з них іскри летять,
коли злість чи марні ревнощі криють.
в красномовстві досконалі вони,
говорити переконливо вміють.
©Катерина Когут, 23.04.2023
це так дивно –
перед тобою враз ставати слабкою
й складати свої обладунки.
хоч найбільшою радістю є –
в мріях несміло до скроні
прикластись цілунком.
ще втіха – разом гуляти у снах,
слухати голос барвистий
і просто торкатись.
розглядати промінчики
сонця у магнітах-очах.
та тобі посміхатись.
© Катерина Когут, 20.04.2023
ти – моя загадка,
суміш сигналів заплутаних.
як розгадати?
лиш споглядаю у ступорі.
як так буває?
летить дисципліна із витримкою.
все, що зналось про себе,
узяло й доповнилось вибриками.
знаю одне лиш –
душа навчилась скучати.
день, де немає очей,
немов втрапляння за ґрати.
© Катерина Когут, 19.04.2023
зорі грали мелодію вечора.
розливали її на повітря.
щоби ті, хто не разом, почули.
поєднались незримою ниткою.
про них кажуть – “далекі”, “холодні”.
та вони – вірна ангелів поміч.
в час, коли летять всі мережі,
дають рідних відчути, як поруч.
думку з думкою ніжно парують.
приймачі у серцях налаштовують.
без спотворень і нерозумінь.
найдорожчим канали відновлюють.
©Катерина Когут, 10.11.2022
мені б в очах твоїх відпочити.
ковтнути там озону та кисню.
щоб хоч трохи підзарядитись.
коли темрява висне та тисне.
мені б голосу нотки вловити.
не дуже гучні та барвисті.
щоб надих на все відновити.
заспів на справи очистить.
мені б в очах твоїх відпочити.
ковтнути там кисню й озону.
в їхніх глибинах не страшно.
ніяк не помилишся з тоном.
©Катерина Когут, 12.11.2022
українці – це люди, які ще вірять у диво.
й холодець не навалюють – нарізають красиво.
від усіх недугів й хвороб – з салом борщ.
та купа епітетів до того, як лиється дощ.
сильносвітці нерідко із руками немитими.
лізуть порпатися в душі людей дуже відкритих.
без любові їхні висновки нічого не варті.
для початку цю чудоземлю потрібно пізнати.
тоді не обурюватиме “якась нелогічність”.
відставиться всезнайство та власна цинічність.
бо українці – це круто. українці – це сила.
вони – серце світу. а без серця мре тіло.
©Катерина Когут, 29.01.2023
не скажу –
просто видихну про дещо важливе.
рідність душ виявляється
у змозі зчитувати те, що курсивом.
в розламаному бутті
стрімкими струмками витікає вічність.
чудернацько оживлюється
у знелюднених, здавалося б, ніжність.
ти відчуй –
поміж траблами та маханням веслом.
зітлілим небагато лишається.
час для відновлення правди прийшов.
©Катерина Когут, 28.01.2023
А Він спитає: ти любив?
Себе? Затишок? Чи когось?
Лиш на словах – що говорив.
Чи так, що все тобі моглось?
А Він спитає: вірив ти?
В людей? У Бога? У Любов?
Так, щоб й по воді піти?
Спасти? І визволить з оков?
А Він спитає: ти терпів?
Ганьбу? Наругу? Насмішку?
Терпів, бо знав, що заслужив?
Чи за любов, якої в лишку?
А Він спитає: ти сподівавсь?
Коли всі мовили – облиш.
Казали, шансів вже нема.
Що згаслого не запалиш.
А Він спитає: ти любив?
Себе? Затишок? Чи когось?
Лиш на словах – що говорив.
Чи так, що все тобі моглось?
© Катерина Когут, 2019
Коли ДУМАЮ, що люблю,
то не лЮблю насправді.
Розум не вміє любити.
Та й не повинен.
Коли БОЛЮ боюся,
то не лЮблю насправді.
Не буває без болю розп`яття.
Й без розп`яття любові.
Коли в ІГРИ я граю,
то не лЮблю насправді.
Не мудруватиме любляче серце.
Любить воно. Просто любить і все.
Коли ДАВАТИ більше боюся,
то не лЮблю насправді.
В любові щасливий лиш той,
хто роздався без ліку.
Коли загубити боюся СЕБЕ,
то не лЮблю насправді.
Нездатний забути про себе –
неспроможний любити.
Коли я РЕВНУЮ, чатую,
то не лЮблю насправді.
Від лукавого пристрасті.
Від Бога ж – ЛЮБОВ.
© Катерина Когут, 24.03.2019
Що візьмемо з собой ТУДИ?
Не маючи кишень.
За пазухою теж
Нічого не сховаєш.
Стіни прихистять
Наступних гостей.
У вікнах замайорять
Нові обличчя.
Застелять ліжко.
Й навіть сліду
Не залишиться.
Тільки в пам`яті.
Сяйво посмішки
Та деякі слова.
І те, як ім`я
Вустами промовлялось.
За чим журивсь.
Чому ночей не спав.
У що ти вірив.
Та за ким все виглядав.
© Катерина Когут, 24.03.2019
Нерозумні діти іграшку ламали.
Нищіли дерева. Ріки плюндрували..
Думали: “Зламаєм – щось новеньке буде”.
Гонорово діяли, не боячись Суду.
Гралися у війни. Сліз не рахували.
Сіяли ненависть. Все рукой махали:
“Так і так скінчиться. Той Кінець настане.
Чом би не прискорить? Нумо, доламаєм!
Знаємо ж ознаки. Можна й не читати.
То й хутенько створим їх. Щоб не нудьгувати”.
А Творець дивився і все дивувався.
Він коли творив – всім цим милувався.
Пестував любовно кожную рослинку.
З ніжністю виліплював всякую тваринку.
Розливав дбайливо ріки і струмочки.
Замріяно висаджував липи і дубочки.
Людям все Він дав. І зробив творцями.
Ті ж останнім часом більше витворяли.
Вже хотів розсердитись. Розпалився гнівом.
Потім посміхнувсь. І вчинив красиво.
“Все Кінця чекаєте? А Кінця не буде.
Бавтеся зі зламаним, нерозумні люди”.
Нерозумні діти різко помудрішали.
Рік не плюдрували більш. І дерев не нищили..
© Катерина Когут, 12.03.2019
Люблячий значить прощаючий
Не на умовах – від серця.
Люблячий значить розп`ятий
Розданий зовсім. До денця.
Люблячий значить всетерплячий.
Той, що все зносить. Витерпить.
Люблячий значить – приймаючий.
Обійми якого все викуплять.
Навіть якщо сам у пеклі, відкрий для когось небо..
Навіть коли сам пропадаєш, спробуй когось спасти..
Немає жодних гарантій. І Шляху одного немає..
Не вір тому, хто казатиме тобі за ним йти..
Мовчання буває посухою,
мовчання буває зрошенням.
Мовчання буває відмашкою,
мовчання буває запрошенням.
Любов’ю мовчання буває,
мовчання буває непрощенням.