П’ятничне кіно

No Comments

Доброго всім ранку)

Сьогодні п’ятниця (для більшості людей кінець робочого тижня), а значить підходящий момент на мить зупинитися і запитати себе: “Що приніс мені цей тиждень?”

Давайте приділимо кілька хвилин собі прямо посеред шаленого робочого дня. Що у мене на Душі зараз? Як вона – Душа почувається?..

Ми здивуємося, наскільки швидко відреагує наша Душа на увагу до неї. Вона одразу щасливо стрепенеться, ніби при вигляді бажаного і довгоочікуваного гостя. І почне розповідати нам, як пройшов її тиждень. Ми почуємо про її смуток та радість, про те, як відгукнулося у ній спілкування з людьми, про те, що ятрило старі рани та сповнювало її любов’ю.

Проглядаючи свій тиждень ніби кадри фільму, ми без жодних зусиль знаходимо події, що вплинули на нас найбільше. Людей, спілкування із якими принесло щось цінне в наше життя. Враження реального світу, що змушували наше серце хвилюватися, тривожитися, вірити та радіти.

Коли ми робимо це щодня – прокручуємо кіно прожитого дня, наше життя починає поступово збагачуватися. Адже нам відкривається цілий внутрішній Всесвіт із його унікальним світосприйняттям, переживаннями, духовним досвідом.

А оскільки ми є повноцінним співсценаристом цього фільму, то можемо насичувати його взаємодією із справжніми цінностями, віднаходити у ньому нові рівні та покращувати його за допомогою вдячності за те, що вже отримали і за те, чого не отримали, за те, що просто живі – здорові і маємо можливість виправити те, що пішло не так, а також за тих, хто нам зустрічаються в цьому житті. Адже ми зростаємо у взаємодії одне з одним.

Почну із себе. Дякую вам за те, що ви є в моєму житті, за те, що щодня даруєте радість спілкування та за те, що робите цей світ світлішим – кожен у власний спосіб)

Гарного всім дня)

© Катерина Когут, 2017

Живильна роса

No Comments

Всім привіт)

Давайте згадаємо кілька ситуацій, коли хтось нам говорить щось приємне. Пригадаємо, який відгук в тілі, в думках, у відчуттях та переживаннях. Що більше таких ситуацій нам згадається, то яскравіше помітимо різницю у власних реакціях.

Чому так? Тому що одні слова були проказані з метою зманіпулювати нами та бажанням щось отримати для себе, а інші – говорилися від Душі, від щирого серця. І наслідки їхні діаметрально різні: від одних слів ми почуваємося поневоленими, від інших – у нас виростають крила. Слова сказані від чистого серця стають живильною росою для нашої Душі, зміцнюють наш дух, здатні розмивати всі перепони на нашому Шляху, зцілювати та повертати до Життя.

Читати повністю

Перестаємо копати

No Comments

Часом ми не одразу можемо зрозуміти, що з нами щось відбувається НЕ ТЕ чи НЕ ТАК. І тоді Життя починає нам підказувати. Спочатку лагідним шепітом, потім – ласкавим штурханом. Та коли ми і далі продовжуємо “вмикати дурня”, Життю доводиться брати нас за барки і створювати настільки дискомфортну ситуацію, щоб у нас не залишилося більше жодних шансів її ігнорувати. І тоді людина може почати шукати причини.

Заради справедливості варто зазначити, що спочатку ми шукаємо “Хто винен?”, проте можемо дійти до етапу “Що робити?”

Як правило, такими ситуаціями стають проблеми із самопочуттям чи зовнішнім виглядом, негаразди у особистому житті, недоладності у професійній площині чи матеріальні складнощі. В більш рідкісних випадках – духовні пошуки.

Всі ці ситуації об’єднує одне – ми стикаємося із чимось таким, що не можемо вирішити звичними способами і що не можемо проігнорувати навіть при величезному бажанні. Спочатку ми гарячково намагаємося змінити небажані зовнішні обставини та потім згадуємо: те, що нас оточує – це ж щось типу великого дзеркала, в якому відображаємося ми у всій своїй красі, такими як є. А щоб змінилося відображення у дзеркалі, потрібно що зробити? Правильно, троньки підправити вираз фейсу)

А потім пригадуємо ще одну важливу річ – що кожна життєва ситуація створюється нам на БЛАГО, задля нашого ЗРОСТАННЯ та можливості відкрити для себе НОВИЙ РІВЕНЬ. І з цього моменту ми перестаємо бути ходячими нещастями і починаємо рухати мізками та п’ятою точкою. Починаємо відчувати себе тими, ким є насправді – зухвалими шукачами пригод, що з радіють можливості відкрити для себе щось нове)

Практика сьогодні водної тематики – адже вночі вирувала гроза та пройшов рясний дощ, що покликані сповнити нас рішучістю та силами для наших з вами пошуків.

Отож, “Струмочок”. Уявімо, що ми лежимо в руслі теплого, прозорого струмка і його течія промиває нас з голови до ніг. Спочатку буде відчуття, що кришталева вода обтікає тіло з усіх боків. Але поступово «перебування в струмку» розмиває тіло, вода прочинає проходити крізь тіло. Теплі струмені струмка пронизують шкіру, м’язи, кістки і внутрішні органи. І вимивають звідусіль залишки застоїв і хвороби, жирові відкладення, негативні емоції або ж залишкові напруги, які складно виявити.

Залишаймося далі в потоках уявного струмка і тоді він промиє нас повністю, видалить внутрішні напруження. Як правило, для тих, хто виконує цю вправу перший раз, стає одкровенням, що всередині багато хронічно напружених ділянок. Людина жила, навіть не підозрюючи про них. А постійна напруга провокує різні захворювання.

Отже, коли в струменях уявного струмка розчиняться всі внутрішні напруги, ми відчуєте, що тіло розслаблене. Усередині розливається спокій і рівновага. Саме цей стан і є найбільш ефективним для швидкого відновлення внутрішніх сил, підживлення органів і систем.

Гарного всім дня)

© Катерина Когут, 2017

Впускаємо світло

No Comments

Коли Душа наша болить – ятриться образами, пригнічена почуттям провини, понівечена злістю та заздрістю, щемить від ревнощів, стискається страхами, замкнулася від втраченої любові – ми ніби занурюємося в темряву. Що більше подібних переживань ми назбирали, то менше світла в нашому житті.

Це легковпізнаване відчуття – світ навколо здається похмурим та неприязним, холодним та байдужим. Кутики наших губ під тягарем переживань невклінно повзуть донизу, наші руки безсило опускаються, а крила не можуть випростатися. Що сильнішим є тягар безрадісних моментів нашого минулого, тим нам важче – любити, радіти, творити. Тобто – тим нам важче ЖИТИ.

Читати повністю

Крокуємо вузькою стежиною

No Comments

Доброго всім понеділкового ранку)

Перед тим, як продовжити крокувати Шляхом, який ми з вами обрали, ми маємо дещо дізнатися про себе і про те, що нас чекає.

Ми з вами крокуємо не широким шляхом, яким ходить переважна більшість, а обрали для себе непросту вузьку стежину, де нас чекають різноманітні пригоди та навіть справжні дива. А це значить, що вона йде не прямо а звивисто – то вгору, то вниз. Так і ми відчуваємо то піднесення і задоволення від своїх успіхів і результатів, то опускаємо руки від перших ліпших несподіваних затримок чи труднощів.

Гарна новина в тому, що черговість спадів та зростання і є наш надійний GPS навігатор, який сигналізує нам про те, що ми рухаємося у вірному напрямкові. Що за тимчасовим спадом і відсутністю видимого просування слідує стрімке зростання і суттєвий прогрес у результатах. А також про те, що навіть під час тимчасового спаду ми ніколи не опиняємося в початковій точці – це все рівно продовження поступового руху вгору.

Життя підтримує тих, хто шукає та крокує Своїм шляхом. Іноді ми з вами будемо йти ним, деколи – теліпатися, часом -шпортатися і навіть падати, а в якісь моменти – просто лежати в напрямку своєї мети. В якісь моменти несамовито кричатимемо власній надії: “Не вмирай!” Та потім вставатимемо, підтримуючи зростання одне одного, щоб продовжити свій Рух. І Життя нас завжди підтримає в цьому, адже його сутністю є РІСТ та РОЗВИТОК.

Практика Внутрішнє джерело. Сідаємо зручно або лягаємо на ліжко. Заплющуємо очі. І починаємо вдивлятися вглиб, всередину. Спочатку це важко. Там дуже темно, тому що ми забули навіть, як туди дивитися. Внутрішнє довго залишалося без нашої уваги. Знехтуваним, непізнаним. Спочатку там буде повна темрява. Це дуже схоже на те, як якщо ми заходимо з вулиці, де жарко і сонячно, до кімнати, і там темно. І кілька секунд нічого не бачимо, а потім очі адаптовуються. Мало -помалу в кімнаті стає не так темно. Вона наповнюється світлом. Так із цією практикою – з кожним разом ми все більше і більше доторкаємося до свого Я як Душі, до свого єства. І нам відкриваються глибина нашого Я. Поступово темрява розсіюється і ми натрапляємо на джерело своєї енергії. Коли людина відновлює зв’язок із своїм внутрішнім джерелом, вона починає жити більш повним життям. Сповненим любові, радості, справжніх інтересів тощо.

Бонус – пісня Вакарчука “Сонце”, яка за змістом перегукується з піснями іншого мого улюбленого гурту. Та це вже зовсім інша історія) Вмикаємо на повну гучність!

Гарного всім дня)

© Катерина Когут, 2017

Я – це Я

No Comments

Коли я попрошу вас закінчити фразу “Я – …” і написати цілий список таких тверджень, стануть очевидними кілька цікавих моментів.

У відповідь на питання “Хто ти?” ми починаємо перераховувати те чим, ми насправді не є. Ми заповзято перелічуємо аспекти власної діяльності, зовнішнього вигляду, різноманітні соціальні ролі, які граємо. Можемо навіть дійти до захоплень і вірувань, проте так і не наблизитися до відповіді на таке важливе питання. Все ж “Хто Я?”

Читати повністю

Не можна лікувати тіло, не лікуючи душу

No Comments

Ми вже говорили з вами, що догляд і турбота про власне тіло – це наш спосіб подякувати Силі, що нас Створила і робить живими за неоціненний Дар Життя.

Та коли ми починаємо одночасно плекати власну Душу, тіло розквітає ніби саме собою. Стає більш молодим, витривалим, енергійним та здоровим. З того моменту, коли ми усвідомлюємо, що наше видиме фізичне Я – лише маленька часточка того НЕСКІНЧЕННО ВЕЛИКОГО, чим ми є насправді, і починаємо слухати власну Душу, наше життя докорінно змінюється.

Читати повністю

Индекс цитирования.