Категорія: Промовлене повітрям

Тільки теє слово пробуджує, де людина говоритиме не від себе самої – Богонатхненно. Сама ж від себе людина надихнути не здатна. Не може когось пробудити.

Не вір самим словам. Прошу, завжди зважай на плоди. Лише так пізнаєш ти дерево. Горделивий говоритиме про гординю і тим самим її лиш примножить. В собі і у тих, хто послухає. Люблячий – квітне сам і квітує все навколо нього.

Лиш тими вустами Господь промовлятиме, хто себе віддасть без вороття Йому в Руки. Хто дасть себе випробувати. Й перетопити свої нутрощі. Розпинатиме себе з дня у день.

Голосом совісті озветься лиш той, хто колоду з власного ока вийме не раз у житті. А вийматиме її у себе в оці щоденно. Без перерви і права на втому. Інакше той, до кого спрямовано мову ту буде, не вийме у себе ні скалки.

Совість – не мудрування. Вона – оголений нерв. Мірило істинне зла і добра. Нота без фальші. Чистеє дзеркало.

Вона – дороговказ. Глас Божий. Його попередження. Калатання кришталевого дзвіночку. Часом – набат церковних дзвонів посеред темної ночі. Сигнал про небезпеку. Заклик до дії.

Совість озивається, щоб не допустити до хиби. Прагне не дати збитися зі шляху праведного. Совість права не має змовчати. Мусить промовити людині звістку від Бога. В тому вся вона. В тому і є її Сила.

© Катерина Когут

Молитва – не заклинання. То спосіб допустити Бога в свою ситуацію. Визнання, що не можеш розрулити її сам. Спосіб сказати Йому, що купу всього перепробувалося і є бажання довіритися Йому. Готовність віддати Йому своє життя, аби Він перетворив його на Свій Розсуд. Тим і відрізняється вірний Богові від чаклуна чи шамана із бубном. Він не намагається гнути щось своє чи навязувати комусь свою волю – просить розквітнути Бога у тій чи іншій ситуації. Ущедрити її чи виправити Силою Благодаті Своєї.

Щира молитва – акт найвищої сміливості. Стрибок у невідоме. Ти все життя керуєшся “хочу/не хочу”. А тут кажеш Одвічно Присутньому у твоєму житті та ще Недосить Знайомому: “Прийди і нехай буде Воля Твоя, а не моя”. Своїми воліннями я дійшов до того, що маю зараз. І воно чомусь не надихає. Обтяжує. Викликає хронічну втомленість. Нагадує розбите корито..

Неустанна молитва – не подвиг. Не причина вважати себе особливо побожним. Просто перебування онлайн для Творця. Ставання ще одним канальчиком, через який поступає Благодать Божа у цей світ. Щоб хтось поруч отримав її ковток, не розуміючи, звідки вона узялася. Не очікуючи ані вдячності, ні зарахування до рангу чеснот.

Такою стає молитва після того, як припиняє бути суто вольовим актом. Позбувається присмаків поту та крові. Стає піснею серця. Чимось настільки ж природнім, як дихання.. Квітує радістю перебування на зв`язку..

Бог – не джин з лампи. Не вийде викликати Його “по замовленню”. Механічно. Коли заманулося. Він не коритиметься примхам. Його не вдасться використовувати задля здобуття власних зисків.

Він ласкаво посміхається з намагань втиснути Його – Неосяжну і Безмежну Всюдисущість в кілька хвилин. Які ми приділяємо для молитов. Нерідко формальних. Знає Він, де цієї миті наше серце і де ширяють думки.

Його Присутність є і завжди буде Незбагненною і Недослідимою Таїною. Несподіваною. Адже ніколи не знатимеш наперед, де і як тебе торкнеться Його Рука. Якої миті вирішить зробитися для тебе більш Явним. Більш Відчутним.

Якоїсь миті стане радісно знати, що для Творця ти – відкрита книга. Твої скорботи і потреби відомі. Тож потребуть озвучення тільки для того, щоби не ставалося зазнавання – нездатності попросити.

Твоє серце потребує більшої Любові. Про що і просиш. А ще про достатнє смирення – аби прийняти Її. Не пручатися й не страшитися Її. Розум закликає боятися Любові. Бо знає, що Любов контролювати неможливо. Любов – Божий Дар. А Богові ніхто не указ.

© Катерина Когут, 2019

Істинно люблячий не відвернеться від тебе.
Не змусить битися в свої зачинені двері.

Істинно люблячий не слухатиме злоріких.
Затулить тебе перед ними, немов би щитом.

Істинно люблячий не шукатиме в тобі вад.
Його Любов просвітить навіть твою темряву.

Істинно люблячий ніколи не судитиме тебе.
Він виправдає тебе перед усім світом.

Істинно люблячий не промовчить, коли ти хибиш.
Стане світильником, аби ти вийшов на шлях праведний.

Істинно люблячий не гнутиме тебе в баранячий ріг.
Поважатиме задум Творця, Який Створив тебе таким.

Істинно люблячий не байдужітиме до твоєї згаслості.
Поділиться полум`яність свого вогню і відлиє оливи.

Істинно люблячий не глузуватиме з твоєї слабкості.
Сила його духу додасться туди, де бракнуло твоєї.

Істинно люблячий не рахуватиме принесених жертв.
Сам стікаючи кров`ю подбає, щоб та кров оживила тебе.

Істинно люблячий не боятиметься втратити все.
Любов – найбільший Дар Божий. Хто любить – спасенний.

© Катерина Когут

Прощення не галасливе. Не кричить воно. Не грає на публіку..

Не рве на тілі сорочку. Не б`є себе в груди. Не робить фарсу..

Не потребує чинів. Не виглядає дня у календарі. Не вимагає ритуалів..

Прощення не від мудрування. Не тому, що так треба. Не тому, що годиться..

Не ставить умов. Не зважує “за” і “проти”. Не для того, щоб простилося і тобі..

Прощенню завжди передує розп`яття. Де на хресті ти увесь. Его твоє. Все твоє Я..

Прощення завжди не для чогось. Воно просто так..

Прощення завжди без остачі. Без решток. До самого денця..

Прощення тане кригою. Проливається бурхливим літнім дощем. Розквітає веселкою..

Прощення відпускається і летить паперовим літачком. Пушинками кульбабки..

Прощення зцілює. Прощення милує. Прощення любить..

Адже воно і є Любов..

© Катерина Когут

Продовжити читання “Бути Світлом чи стати Темрявою”

Нас рано вчать компромісам із совістю. Мистецтву сидіння між двох стільців. Служінню двом господарам..

Цькують прямолінійність. Переконують, що ласкаве теля двох маток ссе. Не ласкаве теє телятко – лукаве..

Навчають перемішувати грішне з праведним. Чорне із білим. Жити не своїм розумом. Не слухати Серця..

Продовжити читання “Один в полі – Воїн”

Любов не міркує. Не думає й не гадає.

Любов просто любить. Попри все…

Любов не порівнює. Не оцінює й не рахує медалей.

Любов просто любить. Попри все…

Любов не лукавить. Не викручує рук й в ігри не грає.

Любов просто любить. Попри все…

Продовжити читання “Любов просто любить”

Коли намовлятимуть нас проти когось,
не слухаймо вухами – слухаймо серцем.
Коли називативуть білеє – чорним, а чорнеє – білим,
не слухаймо вухами – слухаймо серцем.
Коли ганьбитимуть світлеє і прославлятимуть темнеє,
не слухаймо вухами – слухаймо серцем.
Тоді ж бо відкриються нам всі помисли того, кто говорить.
Тримаймося серця, слухаймо серце, і серце не дасть нам збитися з Шляху.

©Катерина Когут, 2017

Бувають моменти, коли немає що сказати.

Ти начебто й не проти поговорити, розповісти щось цікаве. А слова ніби зникають – розчиняються десь у горлі.

Такі миті призначені для того, щоб слухати. Для того аби почути…

Сумирно зітхаєш, відкладаєш всі справи – навіть ті, що потрібні на “вчора”. Кидаєш оком на сьогоднішній графік і знаходиш в ньому шпаринку. Маню-юсєньке віконце – навіть радше кватирку. І рушаєш слухати… Продовжити читання “Бувають моменти, коли немає що сказати”