Категорія: Дописи

9-та ранку. А тобою вже обскакалося півміста. Встиглося втішити. Дати добрячої прочуханки. І навіть поносити чужого рюкзака.

Отож набрався розгін. Не заходиш до маршрутки – залітаєш. Одразу знімаєш із себе пальто. Дуже спекотно.

Думки за інерцією прокручують події ранку. Дивишся у вікно, а вони тобі думаються. Раптом відчуваєш на собі чийсь погляд..

Повертаєшся. І бачиш, що поруч сів чолов`яга. На вигляд робітничої спеціальності. Собачки на твоїй сукні привернули його увагу. І він намагається роздивитися їх, пробуючи зробити це непомітно.

Смієшся і просиш розглядати спокійно, не криючись. Пояснюєш, що психолог. І що діти на консультаціях це роблять постійно. Тому це не напружує. Так починається розмова, яка перемінює твій день..

Чолов`яга відповідає, що теж психолог. Тільки самоучка. Стверджує, що поспілкувавшись із людиною 5 хвилин може все розповісти про неї.

Заохочуєш розповісти, що бачить в тобі. Починає “читати”. Припускається лише кількох несуттєвих неточностей. Решта – в яблучко.

– Психологію по книжках не вивчиш. Звісно читати їх треба. Але справді тобі щось почне відкривати тільки життя. Коли дивитимешся на людей. Спостерігатимеш за їхніми реакціями на ті чи інші події. Оце і є справжня психологія. Не знаю важливішої науки. Життєвонеобхіднішої.

Погоджуєшся. А він продовжує:

– Пізнати інших людей можеш лише пізнавши себе. Тоді людина тільки підходитиме до тебе, а ти вже знатимеш, що вона від тебе хоче. Які у неї наміри. Вона дивуватиметься, звідки ти це знаєш. А ти їй скажеш: я ж такий самий, як ти. Що знаю про себе – знаю про тебе. Розумієш, ні чоловік, ні жінка не свариться просто так. Щось турбує їх. Щось болить їм. Про щось вони мають свою думку. І треба спробувати зрозуміти, що вони вкладають. Чому їм так важливо сваритися.

Після паузи.

– У мене двоє дітей. Старшому 10, а меншій 6. Я їх вчу, що сварками й криками ви нічого не досягнете. Лише ДОБРОТОЮ. Доброта здатна навіть монстра перетворити на хорошу людину. Діючи поступово. У відповідь на справжню непідробну доброту навіть закорінілий захоче стати кращим. А сила на силу нічого не дає. Знаєш, це як два камені в грудях зіштовхуються між собою і розлітаються в різні сторони.

Вже слухаєш на всі вуха. І дивишся на всі очі.

– Якщо хочеш справді щось зрозуміти з психології – читай Біблію. Там все. Прочитай її кілька разів і тобі не потрібні будуть інші книжки з психології. Після Неї ти їх відкриватимеш і бачитимеш, що все це ти і так знаєш. Біблія – це не книга. Розумієш, немає нічого в житті такого, з чим би ти стикнувся, і там не було би відповіді на це. Чи підказки. От прочитаєш рядочок. Можеш навіть одразу не зрозуміти, що це і про що воно. Але ходиш і думаєш про це. А потім раз – і бачиш це в житті. Щось воно пояснило для тебе в твоїй ситуації. І так радісно від того стає. Що хоч краплиночку вдалося зрозуміти. Що щось стало ясніше.

Продовжує.

– Знаєш, спочатку читаєш і думаєш. Ну, нереально це втілити. Нереально жити так – дотримуватися цього. А потім починаєш пробувати. І виходить!.. Спочатку не все – характер свій нікуди ж не подінеш. Він зразу не зміниться. Але головне – починаєш бачити, що жити так, виявляється, можливо!..

Запитуєш, чим займається по життю.

– А всім. 15 років був військовим льотчиком. Зараз зварником працюю. А між цими двома заняттями.. Я за кілька зупинок виходжу і ми з тобою розпрощаємося. Тож можу сказати тобі вільно. А ще 10 років я сидів. 3 з них в тюрмі, а решта.. Тож мав чимало часу.. Тільки я там не наколки робив. Вивчав людей. Їхню психологію. І читав Біблію. Щодня читав..

Після паузи.

– Знаєш, тоді й зрозумів, що Біблія – це не книга. Непроста Книга. Побачив це. Кожен прочитаний рядок щось перемінював в мені. Робив кращим. Якщо можна так сказати у моєму випадкові. Але саме так відчувалося й відчувається. Почни її читати щодня. Хоч рядочок, чуєш? І ти побачиш, як це все перемінює. Повір мені. Це справді здатне перемінити все.

Чолов`яга вийшов з переповненої маршрутки. І помахав, не бачачи, чи махаєш ти у відповідь. І від помаху його руки з`явилося відчуття, ніби тебе благословили!..

© Катерина Когут

Ти якось собі живеш. Не заглиблюючись. Поверхнево. В бурхливому вирові думок і в той час же бездумно.

Прогортуєш дні на промотці – ось ранок, а майже одразу і вечір. Час то тягнеться, то пролітає. Моментами ти його просто вбиваєш.

Не ставиш складних запитань. Ні собі, ані оточуючим. Щоб не заморочуватися. Менше знаєш – …

Серіали. Гортання стрічки новин. Розмови про новий смак сухариків, хто і де з однокласників.

Зупинився ти. Зупинилися люди навколо. Та коли стоять всі разом – не так вже й кидається в очі.

А потім приходиш до точки. Де тобі в дивний спосіб повідомляють, що як не виправиш своїх косяків, далі цієї відмітки не підеш. І що відлік пішов вже навіть не на місяці.

Дають зазирнути ТУДИ. Тож відтепер точно знаєш – примарнеє ТАМ зовсім не примарне. Воно справді існує. І воно зовсім поруч із ТУТ.

Благословляєш мить, коли тобі повідомили про відмітку. Яку ж Любов до тебе виявлено, що маєш можливість щось у собі виправити! Значить ще надіються на тебе – когось же забирали таким, як був. Неготовим. Невиправленим. Тебе ж ущедрено шансом..

Роботи вивляється непочатий край. Засукаєш рукави і зачинаєш вичищати Авгієві стайні, на які перетворив ти життя своє і власну душу. Дорогою дивуєшся, як примудрився встигнути зробити стільки хибного з прикрим.

Знаходиш чимало страхів. Різних, на будь-який смак. Хвороби. Смерті. Божевілля. Майбутнього. Чужої думки. Помилитися. Висловити, що думаєш. Втратити. Зганьбитися. Йти вперед. Зупинитися. Зростати. Скотитися на дно. Виявитися одним з. Бути білою вороною. Обмежень. Виходу за рамки тощо.

Та коли знаєш, що тебе вже могло бути забрано, перестаєш боятися. Стаєш смiливiшим. Починаєш жити вiдповiдально. Знаєш, що наступної митi може просто не бути. Тож живеш так, щоб бути готовим будь-якої митi прозвiтувати за свої дiяння.

Замість жмутка страхувань з`являється той, що Божий. Він чомусь зветься страхом. Хоча насправді не є ним. Суміш тремтіння в колінах перед відкритою Неосяжною Могутністю і небажанням засмутити Того, Хто дає тобі час.

Час теж починаєш проживати інакше. Більше не відчуваєш себе в праві марнувати його на мильні опери, різні шоу, плітки з балачками. Кожною миттю смакуєш. Стараєшся наповнити їх чимось вартісним. Забуваєш значення слова “нудьга”.

І любити більше не боїшся. Нелюбіння – ось чого допускати не можна. Бо неживе без Любові життя. Любов – не проблема. Справді сильная Сила. Коли любиш – ти справді всесильний. Коли любиш – ти дійсно живий..

© Катерина Когут

Немає важчого тягаря за гріх нерозкаяний. Який ми не визнаємо. У якому не вважаємо за потрібне каятися. Не розкаюємося, бо горделиві. Для очищення ж душі потрібні смирення. І ще Любов. Куди ж без Неї?..

Лихий підкидає думки лукаві, які так солодко затьмарюють. Каже, “а що інші такого не роблять – роблять звісно”, “а що тут взагалі такого?” тощо. Він подбав про те, аби в світі багато хиб стали узаконеними, звичними. Щоб людина не помічала їх у собі і не боролася з ними. Типу “всі ж так роблять”. А ще потурбується, аби в оточенні людини знайшлися ті, хто приспить голос совісті.

Слова “немає людини, щоби жила і не згрішила” використовуємо як індульгенцію. Мовляв, я – людина грішна, то чого ж від мене подвигів чекати. Така позиція спричиняє те, що вчиняємо кепське і живемо без гризіння сумління. Тільки от як живемо..

А коли хтось нам на хиби вказує, ворогуємо з ним. Враг Людський подбав про те, аби ми були гоноровими та гнівливими. Як це так – МЕНІ хтось вказав на те кепське, що чиню. Та нехай на себе подивиться – теж мені!..

Бог істинно добрий та милостивий. Не бажає нічієї загибелі. Хоче, щоби всі спаслися. Тож дарує нам час. Ми ж часто сприймаємо відстрочку як безкарність. Тож продовжуємо робити прикре. Провокуємо – типу “ну, що мені за це буде”. І отримуємо закономірні наслідки своїх діянь..

Шаліємо ТУТ, не думаємо про ТАМ. А що буде з душами гордими на митарствах? Коли вони ще тут духами темряви обсілися і не бажають з ними прощатися.. Добре, коли мають сильних заступників на Небесах. Людей із особливими заслугами перед Богом. Які зможуть сказати щось на їхній захист. А як бути тм, хто таких заступників там не має?

Добре, коли за людину молитимуться ті, хто лишився у світі. Родичі чи близькі. Чи просто небайдужі. А як бажаючих не виявиться? Про спасіння наше дбати ніхто інший не змушений. І любити нас ніхто не мусить. То дар, якого ще достойним потрібно бути. Ми ж часто не цінуємо тих, хто нас щиро любить.

Зате ми постійно в думках тримаємо тих, хто нас чимось образив. Чогось не дав. Щось забрав. Не вчинив так, як би нам сподобалося. Чого ж думати про тих, хто нас любить? Вони ж не становлять загрози для нас. І здобувати їхню прихильність вже не потрібно. Тож вони чекають, коли ми знайдемо на них час.

Та Любов – сила. Немає у ній слабкості. Коли ми слабуємо у любові, значить щось сприймаємо невірно. Десь хибимо, заплуталися. Люблячий же – він вселюблячий. І всепрощаючий. Ще смиренний. Тому і всеперемагаючий. Не слабкий Істинно Люблячий – Всесильний.

Цілую, лЮблю) Благословенного вечора і доброї нічки!
© Катерина Когут

Часом ми схильні перебільшувати ступінь власного героїзму і робити мошок слонами. Власні мізерні зусилля нам можуть здаватися титанічними і достойними овацій.

Якщо комусь з вас, як і мені іноді не завадить певне “заземлення”, раджу завітати до однієї з київських церков, аби познайомитися із цьоцьою Раєю, яка допомагає там.

Продовжити читання “Мій особистий герой. Знайомтеся – цьоця Рая”