No Comments

st-vstupЧи можуть бути ці відносини гармонійними? Сприяти зростанню всіх учасників? На пошуки відповідей на ці питання мене спонукала не цікавість.

Щодня стикаючись з людьми, яким суттєво ускладнили життя деспотизм і самодурство батьків, мимоволі задаєшся цими питаннями. Чому саме батьки – люди, покликані створити сприятливу атмосферу для розвитку, найчастіше травмують і створюють найбільш складні проблеми своїм дітям?

Якщо Ви ще не закрили з обуренням сторінку, дорогий мій читачу, одразу обмовлюся. Це не пошуки крайніх або винних. Коли щось йде не так, я волію безпристрасно розібратися з причинами і шукати спосіб це налагодити. Тому жодних обвинувальних промов – суцільний конструктив. Я не стану нав’язувати Вам свою думку – просто ознайомлю зі своїми знахідками. А висновки вже робіть самі.

Зарубіжні джерела задають напрямок для пошуків. І висвітлюють закономірності людських відносин. Конкретні причини доводиться шукати самостійно – в нашій історії, менталітеті, особливості розвитку окремих людей і суспільства в цілому.

На пострадянському просторі у більшості родин дитина досі сприймається чимось на зразок заготовки. З якої молотом і рубанком батьки намагаються зробити щось на свій смак. Правда, результатом ніколи не задоволені. Чужі діти завжди подобаються більше. Ніякого визнання унікальності кожної особистості. Тільки вишукування подібності з членами сім’ї: “І в кого ж ти такий/ така вродилися?”

У відносинах з дітьми реалізуються пригнічені владні амбіції, нездійснені сподівання і мрії. Рулять власні невирішені проблеми – психологічні, різного роду матеріальні. Воістину класичними є 2 крайнощів: 1) дитина сприймається як об’єкт власності, 2) навколо малюка створюється культ, що цілком закономірно також не сприяє здоровому розвиткові.

Забігаючи наперед у своїй розповіді, скажу, що пошуки порадували цікавими відкриттями. Однією з них є думка, що ми самі вибираємо собі батьків. Занадто круто, скажете? Де докази? Ну, генетика і поготів не може відповісти на питання, чому в сім’ї з’являється та чи інша дитина. Тому мене швидше зацікавить подібна точка зору, аніж відсотки і ймовірності шанованих генетиків.

Ще трохи привідкрию завісу, розповівши про підхід до батьківства(який різко контрастує з власницьким, що так поширений на пострадянському просторі). Де батьки – люди, котрі удостоїлися почесного обов’язку провести дитину в світ. Сама дитина – гість, з яким тільки належить познайомитися. І допомогти їй відкрити світові свої дари.

Лишень на мить дозвольте побути цій ідеї – що Вам тільки належить пізнати своїх дітей. І їм – познайомитися з Вами. Побачити, чим Ви живете, яким бачиться Вам цей світ. Адже цікаво, чому саме Ви зможете їх навчити? А що незвіданого вони відкриють Вам? ..

Малесеньке зрушення в сприйнятті дітей та інших людей здатне перетворити Ваші з ними стосунки на захоплюючу подорож. Уявіть, як Ваші плечі звільняються від тяжкого тягаря помилкового завдання, яким Ви себе навантажили. Нікого не треба переробляти – просто пізнати і допомогти розкритися потенціалові. Розвиватися разом. Підтримати дитину, доки та дертиметься на вершину, щоб вона допомогла Вам на неї піднятися теж.

Дякую Вам за увагу, мій дорогий читачу! Вона надихає і заохочує мене ділитися з Вами своїми знахідками!

© Катерина Когут, 2016

Залишити відповідь

Индекс цитирования.