Автор: Когут Катерина

До мене Ангел прилітав

До мене Ангел прилітав
в подобі дивної малої.
Я не впізнав його і гнав.
Тож не хотів, щоб був зі мною.

Він впертим був й наполягав.
Я не хотів на нього витрачать часу.
А він ніяк не гамувався
і все показував красу.

Він все ходив за мною тінню.
Підтримував, коли втрачав.
Мені підказував невпинно.
Людей любити научав.

Ще плакав він. Бо я кричав.
Штовхав його. Не хтів почути.
Казав: “Ти не сплітай казок!
Всьго цього не може бути!”

Я нетерпимим був. Жорстоким.
Паплюжив Ангела свого.
І дочекавсь, що Він змирився
й мене залишив одного.

Не знаю, у яких світах
літає той мій Вісник Божий.
З усіх впізнаєте його –
на інших зовсім він не схожий.

Все заглядаю я за ним –
за тою дивною малою.
Вірю чомусь, що не на зовсім лишив.
Що приглядає він за мною..

© Катерина Когут

Ілюстрація – картина Володимира Калініна

А що ж твого?

Ні дім, ні храм збудований
не можеш записати до своїх здобутків.
То Бог подарував тобі велику милість –
зусиллям рук твоїх і серця його возвівши.

Не ти зціляєш. У такії миті
вчиняє диво Спаситель Неосяжний.
А ти – не більш, ніж свідок,
якому честь випала його побачить.

І не твої слова укріплюють людей.
Стається це лишень тоді,
коли Благодать Святого Духа
тебе торкнула. Мовить через тебе.

А що ж твого?

Визнання щире власного убозства.
Легке, немов зітхання,
Зізнання, що без Бога ти ніщо.
Лиш оболонка.
Вмістилище,
що може сповнюватися Ним.

Ще каяття.
І стогони благальні.
З якими до Нього ти взивав.
Сьогодні й вчора.

А ще твоїми можуть бути
вдячність та смирення.
З якими спроби та випробування
зустрічав.

Та ще Любов.
І милосердне серце.
З яким усе ти людям роздавав.

© Катерина Когут

Ілюстрація Ron Dicciani

Про Івана Воїна

Нехай воскресне Бог і розвіються вороги Його..

Наближалося Свято Покрови Пресвятої Богородиці. Празник знаний і люблений в народі.

Храм місцевої парафії ще будувався. Будівництво тривало вже багато років і постійно затягувалося. Богослужіння відбувалися у капличці поруч. Духовенством було вирішено влаштувати святковий концерт зі збором коштів. Залучені були всі небайдужі.

По допомогу звернулися і до однієї з парафіянок. Бо знали, що спілкується в колі творчих людей. Тож має чимало знайомих серед музикантів та митців.

Парафіянка пообіцяла допомогти і того ж дня почала обдзвонювати тих, хто міг би долучитися до святкування. Люди охоче відгукнулися – хотіли внести свій вклад до будівництва храму. Серед них було чимало відомих виконавців.

По наближенню до свята їй повідомили, що допомога не потрібна і вже є свої виконавці, які і виступатимуть на концерті. Спроби з`ясувати причини такого рішення виявили несподівану причину – духовенство не вірило, що люди такого рівня здатні виступати безоплатно.

Її слова про те, що в усі часи вважалося почесним послужити Церкві, отримали відповідь, що то було колись. А зараз більшість майстрів, що виконують будівельні роботи для храму деруть “три шкури”. Ще й виконують їх неякісно – постійно доводиться щось переробляти.

З храму вона йшла дуже засмученою. Уривки розмови крутилися, дошкуляли. Ситуація була не вельми. Доведеться повідомляти людям, що все скасовується. Спробуй потім залучити їх до наступного проекту. Змарнувалося стільки зусиль. І навіщо це було?

Раптом голос:

  • Красивіших дівчат ніколи не бачив. Та чому ж така сумна? Образив хто?
    Вона різко повернула голову. До неї посміхався молодик. Дивився прямо в очі. Поглядом захопленим зачарованим.
    Розмовляти їй не хотілося. Та й відмахнутися у відповідь на співчуття було би грубо.
  • Щодо краси – то не моя заслуга. Бог такою зробити вирішив. День просто складний.
  • Не цінують тебе, мабуть, так? Таких як ти треба на руках носити і пилинки здмухувати.
  • Своїми ногами ходити зручніше. А носитимуть, то й зронити можуть, – спробувала віджартуватися вона і спробувала прискоритися.
    Та молодик не відставав:
  • А звідки ти йдеш?
  • З церкви.
  • То це там з тобою так повелися? Ну, і чого туди ходити, якщо не цінують?
  • Я туди для іншого ходжу. Просто так сталося.
    Вона спробувала розпрощатися з ним. Та він наполегливо продовжував крокувати поруч. Перемежовуючи компліменти із жалінням щодо того, як з нею повелися. А потім попросив номер телефону і запитав:
  • Можна я тобі дзвонити буду?
    Відмовити чомусь не наважилася. Та хотілося пошвидше закінчити це спілкування. Тож дала номер, який молодик одразу перевірив на справжність.

Після розмови почувалася зовсім розклеєною. Не хотілося нічого. В голові крутилися обіцянки більше нікому не допомагати. На свято теж не хотілося йти. Вона прийшла додому і лягла. Того дня не їй молилося і не їлося. Настрій був зовсім кепським.

Ранком ледве встала. Та вирішила таки піти до церкви. Свято ж ніхто не відміняв. Зайшла і примостилася за колоною під стіною. Щоб ні з ким не зустрічатися поглядами.

Почалася Літургія. Вона машинально перехрестилася разом з іншими. Раптом дзвінок телефону – чомусь не вимкнула звуку. Від несподіванки вона різко розігнулася і боляче вдарилася голову об кут ікони, що висіла на стіні. Вона і не помітила, що за її спиною велика ікона.

Навпомацки в кишені спробувала збити дзвінок. Ніби вдалося. Та через кілька хвилин те ж саме. І знову вдаряється головою об кут ікони. Так сильно, що аж зірочки замиготіли..

Дістає телефон з кишені і ноги підкошуються від побаченого. На телефоні якимось чином набралися шістки.. Поступово почало доходити, з чим стикнулася у вигляді того причіпливого молодика. Згадалися його слова про церкву..

Вона вимкнула звук і озирнулася. За спиною виявилася ікона Святого Івана Воїна. Навіть не знала, що є такий Святий.. Її покійного дідуся звали Іваном. І він був військовим. З Великої Вітчизняної повернувся з численними нагородами. Його постійно запрошували до шкіл та садочків для зустрічей з дітьми.

Почала посилено молитися і хреститися. Їй відчулося, що то дідусь в такий спосіб потурбувався про неї – аби вона не втрапила в халепу..

О, Пречесний і Животворчий Хресте Господній, допомагай мені..

Рідні і близькі, які вже у засвітах, якщо вам Бог благословив, моліть Бога за нас..

Тільки правдиві невигадані історії істинно укріплюють віру. Це одна з таких.

© Катерина Когут

Батько та син

Молодий священик був дуже розчарованим в людях. Особливо гірко йому було перед Великоднем. Боліло їхнє небажання бачити свої помилки. Нерозкаяння.

Перед очима стояли кадри з фільму “Страсті Христові”. І за цих людей Його розп`яли?!.. І ще історія з батьком..

Батько теж був священиком. Хорошим. особливим. Його справді поважали. В день, коли батька не стало, його світ перевернувся. Він тоді ще був дитиною. Та був впевнений, що в смерті батька винні люди з іншої конфесії. Там був затяжний багаторічний конфлікт. Що вони його довели..

Священикові здавалося, що люди готові на все. На той момент вони стали для нього сукупністю гріхів, у яких сповідалися. Йому не хотілося працювати над собою заради цих людей. Такими вони йому тоді бачилися. Це неминуче позначилося на його самопочутті. Почало давати знати про себе серце. З`явилася задишка.

Того дня на Літургії людей зібралося небагато. Його проповідь була повною болючого осуду. Присутні приклалися до Хреста. Він увішов до вівтаря і зачинив Врата. Через якийсь час відчув, що в храмі ще хтось є, окрім нього.

Визирнув і побачив, що нього чекає дівчина. Чи молода жінка. Важко було сказати одразу. Він підійшов та привітався. Її слова шокували його:

  • Вірте в людей.
    Священик подумав, що недобре почув, тож перепитав:
  • Чи вірю я в людей?
  • Ні, вірте в людей!
  • Та вірю я, – з легкою зверхністю сказав він, – І Бог в нас вірить.
  • Вірте більше. Що в них є щось світле, – говорила палко, гаряче. І після паузи додала. – Бо якщо ми з вами не будемо вірити, то хто тоді буде?
    В ньому щось розтануло. Він почувався збентеженим, але на душі стало чомусь тепло. Посміхнувся і сказав?
  • Добре.

Якийсь час розмова крутилася в голові. А потім призабулася. Її витіснили повсякденні справи. Звичні почуття до людей повернулися.

Прийшов час відпустки. Він відвідав могилу батька, де не був багато років. Біль повернувся із новою силою. Пік у грудях. Тиснув голову.

По поверненню до храму на нього знову чекала та дивна дівчина. Із розмовою про батька. Спочатку він не знав, як до цього ставитися.
Не зрозумілим було, як вона дізналася про нього всі ті речі. Щось говорила про “бачення”. Як вона це бачила? Та розпитати він не наважився.

Дівчина сказала, що його батько дуже любить його. Хвилюється про нього. І вдячний йому за його молитви. Що у нього все добре. Але прикро за те, що він не приділяв синові достатньо часу. Що йому слід змінити ставлення до людей. Бо те розчарування не дає йому дихати, роз`їдає зсередини. Що йому потрібно знову почати читати Святих Отців. Працювати над собою.

Говорила щось ще. Що не запам`ятав. Якось пропустив поза увагою..

Та головне він почув. Отримав відповіді на питання, які тривалий час його мордували. Батько знає, що він молиться за нього. І любить. І дбає. І знайшов можливість навіть Звідти сказати йому про це..

Рідні і близькі, які вже у засвітах, якщо вам Бог благословив, моліть Бога за нас..

Тільки правдиві невигадані історії істинно укріплюють віру. Це одна з таких.

© Катерина Когут

Ілюстрація – картина Ron Dicianni

Про отця Петра

Дар цього священика проявився вже в ранньому дитинстві. Маленьким він отримав від Бога здатність бачити людський організм як сукупність часточок. І виявляти хворобу на початках – коли прилади ще не здатні зафіксувати проблему.

Та шлях його лежав не до медицини. Улюблений хресний був греко-католицьким священиком. Тож він мріяв піти стопами дядька. Той одразу сказав, що він стане священиком, але православним. Так йому бачиться. Хлопчик дуже засмутився. Нічого не відповів, але вирішив зробити по-своєму. Та коли прийшов час вступу, ситуація склалася таким чином, що їхати йому довелося до православної семінарії.

Це були радянські часи. Тож навчання було не з простих. Семінаристи зазнавали постійних гонінь та знущань від влади і кдбістів, яких приставляли до майбутніх священиків. Особливо звірствував один. Він підіймав їх посеред ночі і змушував до ранку молитися. Стоячи навколішках на бетонній підлозі. “Моліться, попи, моліться! Чому так тихо молитеся? Де ж ваш Бог?” Міг вдарити в обличчя.

Дивовижно, але саме те нелюдство навчило його молитися. Він пригадував, що в якийсь момент починав сповнюватися якоюсь особливою силою. І ставав невтомним і невразливим до наруги кдбіста. Жодного разу не захворів.

Після закінчення священик почав служити в столиці. Бог дарував йому здатність не лише бачити людські хвороби, а й зцілювати їх силою своєю молитви. Слава про нього дуже швидко розповсюдилася. Настільки багато людей почали до нього звертатися, що в якийсь момент він перевиснажився. Почав хворіти. Вирішив облишити це заняття. І переїхав із сім`єю до глухого села. Де його ніхто не знав. Та дуже скоро люди довідалися, куди він поїхав. І почали приїздити до нього туди.

Він нікому не відмовляв у допомозі. До нього їздили найвищі чини, приходили мешканці села. В тій хатині Бог щодня творив його руками дива. Жив дуже скромно. Їздив на звичайній “Таврії”. Любив птаство та звірину. Тому на його подвір`ї можна було побачити і погладити місцевих улюбленців.

Єдиною його вимогою було перед візитом сходити до сповіді та Причастя. Тут він був непохитний. Міг насваритися.

  • Чого ви до мене приїхали не посповідавшись? Закрита душа без сповіді. Темна. Нічого не можна в ній побачити. Відповідно і допомогти не можна. Посповідаєтесь – приходіть.
    Або:
  • Йди ще раз до сповіді. Не повірив тобі священик. Не відкривав ти своєї душі на сповіді. Для годиться сходив. Щоб відчепилися.

Одного разу до нього приїхали люди здалеку. Чоловік з дружиною та бабця – матір жінки. І вирішили схитрувати – навпростець, без сповіді. Типу, як він довідається, ходили чи ні. То ж не видно. А вони приїхали за сотні кілометрів – не відмовить їм.

Він їх завернув з порога. Одразу сказавши, що вони ще жодного разу в житті не сповідалися. Люди стояли шоковані, звідки він довідався?.. Жінка спробувала виправдатися – буцімто через радянську владу звички такої немає. Ходити до церкви, сповідатися. Він різко обірвав її, сказавши що СРСР вже 15 років як немає, а вона продовжує ним прикриватися, щоб нічого не змінювати у своєму житті. І, вказавши на її матір, промовив:

  • От їй, наприклад, радянська влада молитися не завадила.

А потім сказав, що бабця може зайти. Оскільки щодня зранку та ввечері молиться. І молитва її справді щира і Богом почута. Присутні здивовано поглянули на бабцю. Ніколи в житті вони не бачили, щоб вона молилася. Бабця ж зашарілася і пояснила, що робила це тихцем, щоб ніхто про те не знав.

Щосуботи він їздив до обласного реанімаційного відділення. Аби там помолитися. Коли він заходив туди, люди зітхали із полегшенням. Отець Петро тут, значить і Бог тут. Значить, надія є..

Вірую, що в Вашому обличчі, отче Петре, люди отримали вірного помічника у часи недуг та хвороб і що молитва Ваша сильна перед Богом, тож помоліться за всiх нас!

Тільки правдиві невигадані історії істинно укріплюють віру. Це одна з таких.

© Катерина Когут

Про блаженну Олександру

Майбутній ієромонах, щойно демобілізувавшись з війська, вирішив зустрітися із однією київською блаженною на ім`я Олександра. Що мешкала при Флорівському монастирі.

Жила вона в коридорчику на бетоні. Не маючи навіть власної кімнатки. Завжди ходила боса. Їй приносили їжу. А вона її відносила до психлікарні і підгодовувала хворих.

Він чув про неї від священика, що служив в містечку, де розташовувалася їхня військова частина. Якому через вірян вона неодноразово переказувала пророцтва. Одне з них було особливо вражаючим. Воно стосувалося храму.

Храм ще будувався. А священик служив в будиночку. І постійно під час Служби Божої з горища чулися якісь неприродні звуки. Гуркіт. Різного роду удари по стелі тощо. Служба закінчувалася – звуковий супровід також припинявся.

Одного дня Олександра попросила передати священику, що буде удар. І коли він не буде уважний, то можуть загинути люди. Богобірній силі настільки була недовподоби Служба Божа в тому місці. Слава Богу, священик дослухався до попередження, вкладеного в уста блаженної. І в якийсь момент Служби, коли звуки стали особливо виразними, вискочив з вівтаря і наказав людям відійти подалі. Наступної миті відбувся і кусок стелі, де перед тим стояли люди, обвалився.

Всі ці історії збурювали цікавість хлопчини. Йому кортіло побачити її на власні очі. Цікаво було, що вона про нього скаже. Отож одразу після армії вирушив до неї.
Перша ж її фраза виявилася шокуючою:

  • Синочку, де ж ти ходиш?
  • Ви помиляєтеся, матінко, я Вас вперше бачу, – відповів він здивовано.
  • Синочку, я давно на тебе чекаю. Благослови мене!
  • Та хто ж я такий, щоб Вас благословляти?!
  • Ну, перехрести.
    Він виконав її побажання. Перехрестив.
  • Все, – каже блаженна, – будеш ієромонахом. Тільки у тебе вибір є. Станеш ієромонахом, якщо не поїдеш на весілля, куди тебе запрошуватимуть. Там тобі Лихий жінку приготував. Щоб не вийшло “женився – сказився”. Бо побачиш її, то вже не зможеш від неї відірватися. Отож щоб стати ієромонахом, мусиш повернутися до Києва.
    Блаженна попередила:
  • Коли не знатимеш, що робити і як, відкривай Біблію і читай. Новий Заповіт, Євангеліє – що матимеш під рукою. Відкривай і читай.
    Хлопчина розповів, що роздумував про монашество, але сумнівався. Не впевнений, що зможе нести той хрест. Не знає, чи достойний.
    Блаженна відповіла:
  • Не сумнівайся, синочку. Від утроби матері ти до того покликаний.

По поверненню додому на нього справді чекало запрошення на весілля. Всі поради блаженної з голови вивітрилися. І він зібрався їхати туди.

Не спинило навіть те, що прямо перед весіллям сильно захворів. Лукавий навіював думки, що коли той вип`є на весіллі 200 грамів, то кашель його пройде.

Врятувало лише те, що вже безпосередньо перед поїздкою відкрив – таки Євангеліє. І тричі випадали такі фрагменти, які вказували йому, що їхати не слід.

Наступного дня він пішов до сповіді й Причастя, тоді всі слова і настанови блаженної пригадалися. А до того було все темно.

Вже будучи ієромонахом, він неодноразово звертався до неї за порадами. Чимало чудес та прозорливості виявлялося через неї.

Однією із її настанов була наступна: “Доки ви живі, ніколи не розслабляйтеся. Не втрачайте пильності”.

І розповіла, як була подумала, що оскільки вже є старою, то не має пристрастей. Вирішила, що стала безпристрасною. І Бог дав їй можливість переконатися у зворотньому. Попустивши появу в її житті втіленої у людську подобу богобірної сили.

В будівлі прорвало трубу. Лагодити яку прийшов старенький сантехнік дуже “благообразний” на вигляд. Доки він здійснював ремонт, блаженна підгодовувала його. І після усунення розриву продовжив ходити до неї на щовечірні чаювання. Все виглядало цілком невинним. Та вона помітила, що щось почало заважати їй молитися. Вона вже тривалий час була думками лише з Богом. А тут весь час відволікалася. Тоді і збагнула, що щось не так. Всю ніч вона молилася, аж доки їй відкрилося, з чим вона стикнулася. Коли почала промовляти: “Нехай воскресне Бог”, серед ночі пролунало таке ревіння, що його було чутно навкруги.

  • Тож, – повторила блаженна, – доки ви живі, не розслабляйтеся. Не втрачайте пильності.

Блаженна Олександро, вiрю, що твоя молитва сильна перед Богом, помолися за всiх нас!

Тільки правдиві невигадані історії істинно укріплюють віру. Це одна з таких.

© Катерина Когут

Даруй Любові

Хто Тіло й Кров спожив без трепету,
спожив Його як їжу.
Не перемінилося ніщо в нутрі такого.
Не стало свя́тим.
Достойним Цієї Жертви
ніхто не може бути.
То завжди – аванс.
Дорогоцінний викуп,
заплачений Ним
за Свої ж Творіння.
Його Любов безмежна й Віра в нас.

Той шлях до Чаші – Хресна Путь.
І кожен крок тяжіє.
Вічністю здається.
Все згадується –
чим Його ти засмутив.
Та вогник віри жевріє.
Хто вірить – той спасеться.
Спасеться не заслугами.
І не ділами,
що налічив собі як добрі.
Спасеться лиш Любов`ю.
Миттєвостями,
коли себе розп`яв.

Розп`яв себе не з розрахунку.
Без жодних сподівань,
що зарахується.
А лиш тому,
що несучи свій хрест,
ти став одним ціли́м із ним.
Відтак забув про свій комфорт.
Шукаєш Його Волі.
І більш не прагнеш ти
скарбів земних.
У Нього просиш одного –
подарувать Любові.

© Катерина Когут

Ілюстрація – картина Віктора Брегеди “Таїнство”

Кому душа радіє

Коли спілкуєшся з людьми облесними,
Змія лукава обвиває серце.
Та мружить кільцями.
І огортає холодом.
Тож все, що увійде,
Ти спожиєш із трунком.
Не грій змії у грудях.
Жени її підступну.
Не дай їй влади.
Бо загубить душу.
Там, де Любов, нема лукавству місця.
Нема їм місця разом.
Не можуть поєднатися вони.
Як із вогнем вода.
Пильнуй свій відгук людей.
Уважним будь.
Не пропусти того,
Кому душа радіє.
І грає так,
Мов немовля у чреві Лисавети.

© Катерина Когут

Ілюстрація – картина Володимира Калініна “Фреска, що оживає”

В Злі немає Бога

Зло завжди спільників собі шукає.
Воно боїться нападати поодинці.
Шепоче в вуха шелестом зміїним.
Щоб рідні люди стали, мов чужинці.

Тікає Зло і від відвертиїх розмов.
Страшиться прямих поглядів у очі.
Трясеться, що його зробить видним білий день.
Тому старається сховатись серед ночі.

Зло ширить чутки. Плямами плямує
Заплутує інтригами й сітями.
Все робить, щоби Світло не зміцнилось.
Щоб люди рідні були ворогами.

Зло понад все лютує на отих,
Що не спинились. Вузька яких дорога.
Воно вертке, кмітливе. Та все-таки слабке.
Слабке воно. Бо в нім немає Бога.

© Катерина Когут

Заступитися за Любов

Вони юрбою кричали: “Розіпни!”
Жадали крові. Били і плювали.
Безцінної жертви їм видалось замало.
Бажали стерти навіть слід з землі.

Вони шаліли. Штурхали. Знущались.
Неправду мовили. Та обливали брудом.
Невинність розп`яли ганебним судом.
По ранах сіллю сипали. І зловтішались.

Вони хотіли просто, щоб не був.
Не збурював. Мовчав. Не вчив любити.
Щоб у болоті їм спокійно було жити.
А той, хто пробудився, щоб заснув.

Вони негайної розправи вимагали.
Й покірності правителя. Вияву слабоволі.
Затихло Небо. Не втручається. Вершиться людства доля.
Заступиться за Любов хоч хтось?.. Щоби Її не розпинали?..

© Катерина Когут

Люблю

Коли ДУМАЮ, що люблю,
то не лЮблю насправді.
Розум не вміє любити.
Та й не повинен.

Коли БОЛЮ боюся,
то не лЮблю насправді.
Не буває без болю розп`яття.
Й без розп`яття любові.

Коли в ІГРИ я граю,
то не лЮблю насправді.
Не мудруватиме любляче серце.
Любить воно. Просто любить і все.

Коли ДАВАТИ більше боюся,
то не лЮблю насправді.
В любові щасливий лиш той,
хто роздався без ліку.

Коли загубити боюся СЕБЕ,
то не лЮблю насправді.
Нездатний забути про себе – 
неспроможний любити.

Коли я РЕВНУЮ, чатую,
то не лЮблю насправді.
Від лукавого пристрасті.
Від Бога ж – ЛЮБОВ.

© Катерина Когут, 24.03.2019

Світла пам`ять

Що візьмемо з собой ТУДИ?
Не маючи кишень.
За пазухою теж
Нічого не сховаєш.

Стіни прихистять
Наступних гостей.
У вікнах замайорять
Нові обличчя.

Застелять ліжко.
Й навіть сліду
Не залишиться.
Тільки в пам`яті.

Сяйво посмішки
Та деякі слова.
І те, як ім`я
Вустами промовлялось.

За чим журивсь.
Чому ночей не спав.
У що ти вірив.
Та за ким все виглядав.

© Катерина Когут, 24.03.2019

Нерозумні діти

Нерозумні діти іграшку ламали.
Нищіли дерева. Ріки плюндрували..

Думали: “Зламаєм – щось новеньке буде”.
Гонорово діяли, не боячись Суду.

Гралися у війни. Сліз не рахували.
Сіяли ненависть. Все рукой махали:

“Так і так скінчиться. Той Кінець настане.
Чом би не прискорить? Нумо, доламаєм!

Знаємо ж ознаки. Можна й не читати.
То й хутенько створим їх. Щоб не нудьгувати”.

А Творець дивився і все дивувався.
Він коли творив – всім цим милувався.

Пестував любовно кожную рослинку.
З ніжністю виліплював всякую тваринку.

Розливав дбайливо ріки і струмочки.
Замріяно висаджував липи і дубочки.

Людям все Він дав. І зробив творцями.
Ті ж останнім часом більше витворяли.

Вже хотів розсердитись. Розпалився гнівом.
Потім посміхнувсь. І вчинив красиво.

“Все Кінця чекаєте? А Кінця не буде.
Бавтеся зі зламаним, нерозумні люди”.

Нерозумні діти різко помудрішали.
Рік не плюдрували більш. І дерев не нищили..

© Катерина Когут, 12.03.2019

Прощення

Прощення не галасливе. Не кричить воно. Не грає на публіку..

Не рве на тілі сорочку. Не б`є себе в груди. Не робить фарсу..

Не потребує чинів. Не виглядає дня у календарі. Не вимагає ритуалів..

Прощення не від мудрування. Не тому, що так треба. Не тому, що годиться..

Не ставить умов. Не зважує “за” і “проти”. Не для того, щоб простилося і тобі..

Прощенню завжди передує розп`яття. Де на хресті ти увесь. Его твоє. Все твоє Я..

Прощення завжди не для чогось. Воно просто так..

Прощення завжди без остачі. Без решток. До самого денця..

Прощення тане кригою. Проливається бурхливим літнім дощем. Розквітає веселкою..

Прощення відпускається і летить паперовим літачком. Пушинками кульбабки..

Прощення зцілює. Прощення милує. Прощення любить..

Адже воно і є Любов..

© Катерина Когут

Політ Душі

Будинок оргАнної музики. Ніколи не бував тут раніше. Тож не знаєш, чого очікувати..

Мчиш стрімголов. Летиш вихорцем. На тебе чекають..

Концерт вже розпочався. Рондо з Першої симфонії фанфар слухаєш у фойє..

Із тими, хто запізнюється, тут не церемоняться. Права не маєш відволікати музикантів. Наступного разу, будь ласкавий, приходь вчасно..

Зал заповнений. Публіка різна. Чимало поціновувачів. Є і такі, хто тут вперше..

Продовжити читання “Політ Душі”

Жити відповідально

Не існувати – жити відповідально.
Кожна мить нехай буде як перша. Кожна мить – мов остання..

Не боятися, не страшитися.
Бо що в тебе можна забрати? Що маєш насправді свогО?.

Не жадати легкої стежини.
Бо на ній вже чатують мисливці. Птахолов натягує сіти..

Не нарікати на шлях.
Цілувати каміння. Гладити терня. В тОму спасіння..

Продовжити читання “Жити відповідально”

Любити

Люблячий значить прощаючий
Не на умовах – від серця.
Люблячий значить розп`ятий
Розданий зовсім. До денця.

Люблячий значить всетерплячий.
Той, що все зносить. Витерпить.
Люблячий значить – приймаючий.
Обійми якого все викуплять.

Продовжити читання “Любити”

Під Мамврікійським Дубом

Засніжений ранок Неділі. Заметіль. Справжнісінька хурделиця..

Рушаєш до Літургії. До особливого храму. Куди приходиш у особливі моменти. І приводиш особливих людей. Якийсь час там не був..

Стоїш перед однією з ікон. На ній Лик Спасителя. Просто Лик. Більш нічого..

Вглядаєшся в Нього. Він вглядається в тебе..

Весь світ зникає для тебе. Ти зникаєш для світу. Час зупиняє свій біг..

Намагаєшся розгадати Його вираз очей. Чи не засмутив ти Його. Чи радіє Він з того, що бачить..

Стоїш відкритою книгою. Не приховуються від Нього ані помисли твої. Ані справи. Ані турботи. Весь, мов на долоні..

Вдивляєшся у найчистіше в світі Дзеркало. Хвилююче це. І водночас спокійно..

Продовжити читання “Під Мамврікійським Дубом”

Надихатися

Замість широкої дороги піти вузькою стежиною. І з розіллятої весни втрапити в зиму..

Справжню!.. Зі снігами по коліна. Блакитнуватими. Бо в них віддзеркалюється Небо..

Втекти від калабань туди, де під ногами смачно хрумтить лід..

Той хрумкіт чомусь нагадує хрустку скоринку хліба. Запашного. Того, що щойно з печі..

А ще звук, з яким надкусуєш соковите яблуко. Щойно з дерева. Стигле, що аж дзвінке!.

Продовжити читання “Надихатися”

Що розкаже тобі дорога?

Що розкаже тобі дорога?
Що розкаже потік машин?
Що розкаже тобі шепіт вітру?
Розповість про що часу плин?

Що розкаже розквітле небо?
Що розкаже його блакить?
Що розкаже гучне мовчання?
І про що воно промовчить?

Продовжити читання “Що розкаже тобі дорога?”

Відкрий для когось Небо

Навіть якщо сам у пеклі, відкрий для когось небо..

Навіть коли сам пропадаєш, спробуй когось спасти..

Немає жодних гарантій. І Шляху одного немає..

Не вір тому, хто казатиме тобі за ним йти..

Продовжити читання “Відкрий для когось Небо”

Воскреснути з Ним

Бути в неідеальний час. В неідеальному місці. В неідеальному стані..

Впасти – вставати. Ще впасти. Роздерти долоні. Розбити коліна. Ще встати..

Знов впасти. І довго лежати. Прагнути забуття..

А потім повзти. Благати. Шукати. Стогнати..

Труїти болем себе. Труїти ним все довкола. Хоч трава не рости..

Продовжити читання “Воскреснути з Ним”

Справді ЗНАЄШ?

– Я там був.
А чи справді ти БУВ там? Формальна присутність не значить БУТТЯ.

– Я це чув.
Просто слухав. Та зОвсім це не значить ПОЧУВ.

– Я побачив усе.
Кажеш, БАЧИВ? Дивиться ще не значить вглядатись. Не означає ПОБАЧИТЬ.

– Все це знаю.
Та чи ЗНАЄШ? Пізнання назавжди змінило б тебе.

© Катерина Когут

Ілюстрація – картина Володимира Калініна

Впізнати Його

Літургія. Храм Божий. Ніде яблуку впасти..

Селфі, трансляції, стріми, спалахи камер..

Розмови, посмішки, враження. Такі різні емоції..

Святині – політичні арени. Амфітеатри..

Видовищ чи хліба нам?.. Чи того разом з іншим?..

Сюрреалізм. Химерність. Божевільна фантасмагорія..

Продовжити читання “Впізнати Його”

Посмішка Творця

Світ кричав: “Ти не вір!”. Сіяв сумніви. Кпинив: “Як повірити можна в те, що не бачив?”..

Світ волав: “Не надійсь – пропадай!” Вимагав жити так, щоб потІм і траві не рости. Щоб потІм хоч потоп..

Світ ричав: “Не люби!” Світ горланив: “Ненавидь!” Казав, ніби сила й міць лиш у гніві..

Світ гарчав: “Не прощай! Куй з образи меча!” Та лукаво мовчав, що мечем тим поцілиш лиш в себе..

Продовжити читання “Посмішка Творця”

Думки вголос

Чим хвалитися будеш сьогодні? Колісницями? Чи, може, кіньми?..
Ті, що чинять так, хитаються вони, падають..

Що ти можеш без Святого Ймення Його?. Без Святої Волі на те?..
Небагато.. Людина без Нього справді немічна..

Він згадає тобі всі благодіяння твої. Жертви всі твої..
А були вони – справжні жертви? Без сподівань на віддяку..

Продовжити читання “Думки вголос”

Той, хто просвічує

Бувають розмови, після яких зовсім похнюпишся. Опустиш голову. Засумуєш. Крепко зажуришся..

В душі защемить щось. Заскемить. Заятриться. Болітиме жалами..

Почуватимешся тьмяним. Не сяючим. Не таким, яким варто..

Руками підіпреш каганець із думками. МислЯми і гадками. Що раптом став тяжелезним.. Невеселим якимсь..

Намагатимешся позбутися післясмаку. Відформатувати файли. Зануришся в думання..

Аж раптом – різкеє світло!.. Прямісінько в очі!.. Не сонячний зайчик – слонисько як мінімум!..
Продовжити читання “Той, хто просвічує”

Промовиста тиша

Найзапеклішії битви – незримі вони. Оку невидимі. Від очей їх ховає завіса очікування..

Мертвая тиша насправді не мертва. Живая – живісінька. Пітьма розкидає сіті свої. Щоб зібрати щедрий врожай..

Сумніви сіє. Химери навіює. Розум затьмарює. Замітає сліди..

Сподівається втомити чеканням. Душу змотати. Змусити здатись без бою..

Продовжити читання “Промовиста тиша”

Світло у темряві світить

Темрява зімкнулася над головами. Потирає руки. Роззявляє пащу..

Каже, не втечете.. Каже, ви у моїй владі.. Каже, що навіки..

Нав`язує картинки. Засліплює очі. Керує емоціями..

Давить груди страхом. Стискає скроні тривогою. Не дає спати..

Та забула, що складні моменти вчать нас вірити. Складні моменти навчають нас молитися. Складні часи змушують нас єднатися. Складні часи являють нам чуда..

Продовжити читання “Світло у темряві світить”

Пекельний вогонь Чи Сяйво в пітьмі?

Забувати не треба. Та доведеться подбати, щоб пам`ять наша не стала Меморіалом Непрощенню..
 
Нам нашепчуть чимало причин не пробачити. Крови жадати. Рватися в бій..
 
Вибір за нами – чи свіча стане пекельним вогнем. Чи Сяйвом в пітьмі. Проханням очищення..
 
Молінням. Волінням просвічення. Щоб нарешті відкрилося нам, чому сталось тоді такеє Попущення?..

Продовжити читання “Пекельний вогонь Чи Сяйво в пітьмі?”

Радість через Хрест

В мороці дум пропускаєм світанки. Не радієм веселці. Чекаємо вечора..

Як удав полонив поглядом бідолашного кролика. Так і смерть прикула до себе нашу увагу. Не бачим Життя..

Бракує Любові живим до живих. Жалкуємо слів. Рахуєм обійми. Хвилин не знайдемо..

Цінуємо, цитуємо, шануємо лише тих, хто пішов..

Вигадуєм символи. Кумирно вшановуєм дати. Ніби потрібне якесь певне число, щоб згадалися ті, хто нам дорогий..

Продовжити читання “Радість через Хрест”

Про Того, Хто з Любові воскрес

Як ти – мені, так і я – тобі.. Очі за очі. Зуби за зуби..
Ось так і темнішаємо..

Вірна доріжка для того, аби стати гіршими..

Той, на кого прогнівилися ми, стає нашим Правителем..

Змушує нас грати в ігри свої, замовляє танок..

Книжки прочитали. Закони завчили. Та головне пропустили..

Що без Любові все марним стає. Стає нежиттям..

Продовжити читання “Про Того, Хто з Любові воскрес”

Бути Світлом чи стати Темрявою

Від тебе залежить, ким бути. Бути Світлом. Чи стати Темрявою..
 
У що ти вглядаєшся, тим і стаєш врешті-решт..
 
Пітьма тобі шепотітиме, ніби Бога немає. Покаже картинки. Тасуватиме факти..
 
Промовить до тебе вустами сильних світу цього. Прокрадеться до снів. Бубнітиме в слухавку..
 
Обплутає кривдою. Рани ятритиме. Змусить забути про чуда..
 
Підмовить близькИх. Заплутає друзів. Розбрат посіє..
 
Здаватиметься всепанівною. Часом всесильною. Такою, що тепер і назавжди..
 
Та не май їй. Не сильна вона. Не ввійде у тебе, якщо цього сам не дозволиш..

Продовжити читання “Бути Світлом чи стати Темрявою”

Незримі баталії

Бувають тижні, зіткані із битв. Суцільне плетиво. Коли вже не розрізниш, де скінчився один бій й почався новий..

Незримі баталії. Невидимі окові. Поєдинки, яких ти не шукав і яких не сподівався..

Навіть намагався втекти від них за тридев`ять земель. Сховатися в чужому затишкові..

Та вони знайшли тебе. Засурмили в сурми..

Дні перемішалися із ночами. Вечори із ранками. Що навіть годинник з календарем виявляються збитими з пантелику..

В шалові боротьби перестаєш розрізняти, де ти правий. А де завинив. Де свої, де чужі..

Ведеш бій наосліп. На самому чутті. Стоїш не тому, що міцний. Просто не маєш сил впасти..

Здається, що й Бог полишив. Насправді це ти Його втратив зі свого поля зору..

А потім все затихає. Не мовчать лише рани. Твої. І тих, кого зачепив..

Світанок осяює ратнеє поле. І виявляється, що ті, хто мали би битися пліч-о-пліч з тобою, воювали проти тебе..

Та й ти замість того, щоби давати відсіч ворогові, раз по раз цілив у друга..

Братався не з тим. Не того потурав..

Розйятрені рани болять. Не душі – кривавеє місиво..

Не знаєш, до кого звернутись. На людських синів сподівання нема..

А потім зненацька із куточків підсвідомості спливає колись почуте звернення до Пресвятої Богородиці. ВЗБРАННОЙ ВОЄВОДІ ПОБІДИТЕЛЬНАЯ..

Понівечений дух раптом починає подавати ознаки життя. Тілом пробігають дрижаки..

Озадачуєш Гугл. І за кілька хвилин душа твоя співає разом з хором..

ВЗБРАННОЙ ВОЄВОДІ ПОБІДИТЕЛЬНАЯ, ЯКО ІЗБАВЛЬШЕСЯ ОТ ЗЛИХ,

БЛАГОДАРСТВЕННАЯ ВОСПИСУЄМ ТИ РАБИ ТВОЇ, БОГОРОДИЦЕ:

НО ЯКО ІМУЩАЯ ДЕРЖАВУ НЕПОБЕДІМУЮ,

ОТ ВСЯКИХ НАС БІД СВОБОДИ, ДА ЗОВЕМ ТИ:

РАДУЙСЯ, НЕВІСТО НЕНЕВІСТНАЯ.

Чуєш, як ніби Живая Вода краплинка за краплинкою втамовує душевний біль. Зцілює рани. Загоює врази та поруби..

Тож відновлюється твоє сяйво. Очищується від кіптяви. І знову воскресає твоя Любов..

Цілую, обіймаю)

© Катерина Когут

Ілюстрація – картина Володимира Калініна

Він десь поруч

Місто прокинулося. Вулиці сповнилися автівками. Транспорт – пасажирами..

У повітрі поспіх. Бажання встигнути переробити купу справ. Хоч сьогодні Неділя..

Церковні дзвони чути здалека. Життєствердний передзвін. Приходьте усі вірні..

Прискорюєш кроки. Передчуття чогось справді дивовижного. Що ж на мене чекає?.

Відчиняєш тяжкі двері. Примощуєшся. Читаєш молитви. Входиш до святині..

Продовжити читання “Він десь поруч”

Такі різні Вікна

Вулиці лЮбого серцю міста. Зустріч після тижневої розлуки. Привіт тобі!. Привіт!..

За зачиненими дверима лишаєш нерозібрані речі. Телефонні дзвінки. Нотатки і враження..

Треба поквапитися. Скоро Вечірня. Прямуєш до стародавнього храму..

Не призначаєш нікому зустріч. Та не полишає дивовижне відчуття. Що тебе там сьогодні дуже Чекають.. Тож прискорюєш крок..

Проходиш крізь браму. Мимоволі видихаєш полегшено. Після довгих доріг нарешті ти ТУТ. Нарешті ти вдома..

Продовжити читання “Такі різні Вікна”

Скільки в нас Любові?

Скільки в нас Любові?..
Не тієї, що на словах. Не тієї, що “треба”. А Живої Води. Тієї, що Завжди..

Скільки в нас Любові?..
Краплинка? Ковток? Горнятко? Озерце? Море? Океан?..

Скільки в нас Любові?..
Тої, що творить дива. Що негарного робить красенем. Хворого – дужим. Убогого – багатим. Яка грішника робить Святим..

Продовжити читання “Скільки в нас Любові?”

Один в полі – Воїн

Нас рано вчать компромісам із совістю. Мистецтву сидіння між двох стільців. Служінню двом господарам..

Цькують прямолінійність. Переконують, що ласкаве теля двох маток ссе. Не ласкаве теє телятко – лукаве..

Навчають перемішувати грішне з праведним. Чорне із білим. Жити не своїм розумом. Не слухати Серця..

Продовжити читання “Один в полі – Воїн”

Ковток Літургії

Буває, що не маєш змоги повноцінно відвідувати Літургії. Ніхто і ніщо в тому не винне. Так просто стається..

Тоді мусиш задовольнятися ковтками Благодаті. Навіть радше ковточками. Вирваними у рутини і щодення..

Забігаєш до храму перед черговим робочим днем. Без амбіцій прожити Літургію усю. Хоча б трішки побути..

Євангеліє вже прочитане. Прикро, що так. Та все одно ти ТУТ. Долучаєшся до молитов тих, хто прийшли..

Продовжити читання “Ковток Літургії”

Окраєць містечка. Дорога між полями. Куди не поглянь – всюди Небо..

Йдеш собі з рюкзаком за плечима. Голову обсіли думки. Нецікаві, марудні. Не такі, яких треба..

Минаєш храм. Не роззираючись на нього. Будній день. Сьогодні тут замкнено..

Аж тут дивовижа!.. Дзень-дзелень-дзелень!.. Несподівано навкруги розливається передзвін церковних дзвонів..

Звук неймовірний!.. Неземний. Спеціально для тебе..

Щоб тебе пробудити. Висмикнути із трясовиння. Налаштувати на правильну хвилю..

Дзень-дзелень-дзелень!.. Щось відгукується в тобі. Відповідає. Настрій змінюється..

Продовжити читання “”

Посеред них

І була сьогодні з ними Благодать. І серця вони до Неба підносили. І Господові дякували..

І пісню перемоги викликували. Виголошували. І промовляли..

І стояли Вони в Домі Його. Острівцеві Світла серед Темряви..

І безсила була Темнота проти їхньої єдності. Бо огорнула їх Любов своїм Покровом..

І співали вони з умилінням. Всяке слово пестуючи. Кожним звуком хвалу приносячи..

І співали з ними Анголи. І всі Святії Його..

Продовжити читання “Посеред них”

Не бійся

Бувають битви, від яких ти не можеш ухилитися. Є бій, який лише твій..

Як і всіх попередніх ти його не шукаєш. Не бажаєш. Всіляко намагаєшся уникнути. Та якоїсь миті бій тебе знаходить..

Всі, хто за своїм покликанням мали би боронити Світло, розбіглися. Хто на поле, хто на свій торг..

Страхаються. Сумніваються. Не бажають вникати..

Мають цікавіші справи. Перекидають одне на одного відповідальність..
Продовжити читання “Не бійся”

Про голос істини і тих, що танцюють

Святковий день починається ще з ночі. Навіть з вечора. Точніше з Вечірні..

Хвиля затишного піднесення. Її відчувають всі, до кого торкаєшся. Чи словом, чи думкою, чи дотиком. Від тебе тепло..

Реактивно збираєшся. Сьогодні не мчиш до Літургії. Линеш..

Жодного квапу. Поспіху. Метушні. На диво всюди встигаєш..

Очі сяють. Посміхаються. Сонцю. Небові. Перехожим..

Веселий передзвін святкових дзвонів. Наполягає. Кличе. Запрошує до Літургії..

Нотки вчорашнього настрою стають мелодією. Що звучить в кожній клітинці. Тече по жилах..

Продовжити читання “Про голос істини і тих, що танцюють”

За руку з Янголом

Дні заметушилися. Забігалися. Заквапилися. Загорталися..

Мчиш з пункту А в пункт Б. І так цілий день – за алфавітом..

Нагромадження подій. Зустрічей. Слів. Тож вирішуєш пройтися. Збавити оберти. Все розкласти по поличках..

Телефонуєш, щоб уточнити деталі. Слухаєш відповідь. Аж раптом хтось бере тебе за руку..

Повертаєш голову і замиловуєшся радісними шоколадними очиськами. Сяючими. Такими, що на пів-обличчя. Твою долоню міцно тримає дівчинка. На вигляд років 5-ти..

Говориш їй “привіт”. Її мама наздоганягає і зі сміхом просить “відпустити чужу тьотю”. Дівча відмовляється і енергійно мотає головою..

Каже “не тьотя. не чужа”. Тож йдеш за ручку із своєю новою подружкою. Мама трохи ніяковіє. Йде поруч. Починає розповідати..

Продовжити читання “За руку з Янголом”

Про Неї

День Успіння Пресвятої Богородиці. Святкова Літургія. Стародавній величний храм..

Почуття складні. Змішані. Не хочеться роззиратися. Занурюєшся в себе..

Думається про Свято. Про те, чим для тебе є Пресвятая Богородиця. Що уособлює Вона..

Згадуєш, як складно давалася тобі молитва до Неї. Важко запам`ятовувалася..

Відволікалася увага. Язик ставав неслухняним. Шпортався за незрозумілі слова..

Поруч не було нікого, хто міг би пояснити. Тож довелося самотужки шукати, хто вони такі – Херувими і Серафими. І чому Вона чесніша за них і незрівнянно славніша..

Продовжити читання “Про Неї”

Дівча в метро

Шлях до храму сьогодні лежить через метро. Прямуєш до центру міста. На Вечірню..

Дорогою думається про різне. Пробігаєш очима кілька непростих днів..

Складні питання. Неідеальні рішення. Обтяжені крила. Відчуття, що світ навалився всім своїм грузом..

Раптом відчуваєш на собі чийсь погляд. Біля дверей стоїть дівча років 7-ми. Кругленька, біленька. Волосся заплетене в “колосок”. Допитливі світло-сірі очиська на півобличчя..

Посміхається тобі. Не губами – всім своїм єством. Дивуєшся. Відводиш очі..

Продовжити читання “Дівча в метро”

Він і вона

Маршрут прокладається лише рано вранці. До останнього моменту не знаєш, який з храмів покличе тебе сьогодні..

Пункт призначення визначено. Рюкзак зібрано. Рушаєш в дорогу..

На Михайлівській площі ще стоїть військова техніка. Залишки кількаденного сюрреалізму. Тимчасове поруч з Вічним. З тим, що назавжди..

Як і кілька днів тому відзначаєш цікаву деталь. Біля наймогутнішої в світі зброї стоять найпереляканіші в світі люди. Парадоксально. Життя як воно є..

Наступної миті знаходиш однодумця. На півдорозі до воріт монастиря тебе обганяє великий смугастий кіт. Роззирається на всі боки. І висловлює своє обурення невдоволеним нявкотом..

Продовжити читання “Він і вона”

Полюбімо один одного

Цей день зачинає складатися звечора. Маршрут визначається незбагненно. Сам собою. Шлях лежить до Михайлівського..

Ранок. Спритно збираєшся. Щось не дає длятися..

Рюкзак на плечі. Пляшка води. Кросівки бесшумно мчать, ледь торкаючись асфальту..

Сьогодні транспорту не доводиться чекати. Одразу під`їжджає потрібна маршрутка. Відчиняються двері метро..

Піший перехід на Майдан Незалежності. Залитий сонцем Київ. Летиш Михайлівською вулицею. Літургія вже розпочалася..

Минаєш сквер. Опиняєшся на площі. Завмираєш на мить від несподіванки.. Вхід до храму блокують ряди військової техніки та люди в різних одностроях..

Перепиняє молодик. Запитує: “Ви куди?” Відповідаєш: “До церкви”. Каже: “Сьогодні там зачинено. Пройти не вийде”.

Продовжити читання “Полюбімо один одного”

Твоя власна Галілея

У кожного з нас є місце, куди ведуть всі дороги. Місце, де ти вперше зіткнувся з Чимось таким, що не міг ані збагнути, ані пояснити. Місце, де тебе Щось торкнулося. І життя після того стало зовсім іншим..

Твоя власна Галілея..

Душа прокидається задовго до потрібної станції. Вона в передчутті. Спрагла. Радісно стривожена..

Не важливо, скільки ти цієї ночі спав. І як минув попередній день. Втоми як не було..

Нарешті потяг зупиняється. Випурхуєш на перон. Ногам не йдеться – танцюється..

Похмурі обличчя стають здивованими. Дивляться вслід. Несуттєво. Ти ТУТ..

Продовжити читання “Твоя власна Галілея”

Дотик Присутності

Бувають Літургії, шлях до яких починається заздалегідь. Події останніх днів, вечора і навіть ночі слугують тобі налаштуванням..

Приходиш до храму в тОму самому стані. Десь по дорозі знову навчившись прощати..

Цього дня думок немає. Всі вони передумалися. Перегомоніли. Перебурхливилися..

Тож ти – саме споглядання. Тут і ТАМ. Тому Літургія торкається глибоко..

Увага вихоплює враження. Аби потім скласти їх у картину. Не хронологічну. Зате цілісну..

Продовжити читання “Дотик Присутності”

Полюбити одне одного

Нас мають пізнавати за учнів Його по тому,
що між нами Любов..
Та коли не сила припняти свого язика і ворожнечу ним сіємо,
чиїми стаємо тоді учнями?..
Коли терпіння не маємо, рвемось до гніву, прикре промовляємо,
чиїми стаємо тоді учнями?..
Коли заздримо чи зловтішаємося, величаємося чи надимаємося,
чиїми стаємо тоді учнями?..
Коли марнословимо, пліткуємо, злорікуємо, лихого бажаємо,
чиїми стаємо тоді учнями?..
Чи ж не час схаменутись нам всім? Й бодай спробувати сповнити те, що Казав?.. Полюбити одне одного…

© Катерина Когут

Продовжити читання “Полюбити одне одного”

Сила її Сяйва

Дні, коли рушаєш до Літургії, є сповненими дивовижних пригод. Кожна мить – штрих унікальної картини. Перлина неповторного намиста. Тож такі дні потребують стану особливої уважності. Щоб не пропустити чогось важливого..

Їдеш до храму, де бував вже чимало разів. Називаєш потрібну тобі зупинку. Та вийшовши з маршрутки, з`ясовуєш, що знаходишся в іншому місці. Тож до храму доведеться йти іншою дорогою. Попетлявши подвір`ями..

Не дратуєшся. Для чогось це потрібно. Щоб ти пройшов саме тут..

Накрапає літній дощик. Мчиш до храму і водночас роззираєшся по сторонах. Ані душі..

Раптом просто втикаєшся у стіну із величезним написом англійською “GOOD IN BLACK”. Яка намагається переконати, що нібито “добре” бути в Темряві..

Міркуєш про це дорогою до храму. Про нав`язування Темряви як способу життя. Через телебачення, музику, написи на одязі. Людині доводиться не лише дбати про те, щоб її Світло не згасло. А й боронити його від зазіхань Темноти. Яка є надзвичайно винахідливою..

Заходиш до храму. Знаходиш своє місце. Де маєш бути сьогодні..

Продовжити читання “Сила її Сяйва”

Розмова про коней

– Погляньте на цих коней. Вони щипають травичку. Ходять десь. Сплять. Так проходить їхній день. Все змінюється, коли в їхньому житті з`являється людина. Їхні заняття стають різноманітнішими. День – насиченішим. Звісно, я говОрю про людину, яка любить і дбає про них.
– Цікаво…

– Таке враження, що Бог створив коней спеціально для людини. Бачите, форма тулуба саме така, щоб зручно було на них сидіти.
– Справді.. А припустімо, що людина не з`явилася в їхньому житті. Як гадаєш, їм достатньо того, що їхній день складається з щипання травички, спання та ходіння деінде?

Продовжити читання “Розмова про коней”

Його Рука

Недільний ранок насупився хмарами. Трохи невиспаний. Тому похмурий..

Церковні дзвони кпинять з нього. Розливаються накруги життєрадісним сміхом. Сповіщають про початок Літургії. Запрошують..

Бачиш знайомі обличчя. Вітаєшся. Вітають і тебе..

З прикрістю відзначаєш тяжкий запах. Зрізаних лілей. Заполонив собою простір. Зробив непомітним аромат ладану. Неживим прикрашено Живе..

Запах намагається підпорядкувати собі твій настрій. Прагне прикувати до себе увагу. Прибити до землі. Перешкодити душевному піднесенню..

Починають думатися думки про форму і сутність. Про те, що часто приділяєш надмірну увагу обгортці. Випускаючи з виду внутрішній вміст. Те, що всередині..

Продовжити читання “Його Рука”

Політ Душі

День літній суботній. Їдеш на заняття. Дорогою традиційно налаштовуєшся..

Цього дня місто не відпочиває. Намагається переробити незроблене за тиждень. Підганяє хвости..

Живе контрастами. Найбагатші побіля найбідніших. Ситі пліч-о-пліч із спраглими. Ті, хто йде, поряд із тими, хто давно зупинився..

Розмови тут і там. Про купівлю і продаж. Підігріті тазіки. Фехтування. Про Хресну Ходу..

Маєш кілька хвилин до заняття. Не поспішаєш заходити до приміщення. Підходиш до храму, що поруч..

Продовжити читання “Політ Душі”

Свято Петра і Павла

Свято Петра і Павла. Святий Празник. Їдеш святкувати його до особливого храму. В самісіньке Серце Києва..

СвященоДійство розпочалося. Піднесений спів хору. Запах ладану. Цього дня він змішується із терпким ароматом квітів..

Читається уривок із Діянь Апостолів. Потім Святе Євангеліє. Якісь зі Слів торкаються особливо. Відгукуються. Незбагненним чином щось змінюють в тобі..

Літургія розгортається. Йде своїм ходом. Настає момент Великого входу..

Одна із найурочистіших митей Дійства!.. Кожного разу мимоволі заклякаєш. Майже не дихаєш. Не ворушишся..

Продовжити читання “Свято Петра і Павла”

Молитва – виходимо на Зв`язок

Молитва – це спроба вийти на зв`язок із Творцем. Щось на кшталт написаного тобою листа, смс. Повідомлення в чаті..

Користуєшся усталеними формами. Загальноприйнятими. Вистражданими кимось багато сторічь тОму..

Читаєш їх. Промовляєш напам`ять. Купуєш молитовники. Виписуєш до блокноту..

Спочатку язик шпортається за кожне нове для тебе слово. Пізніше слова стають знайомими. Чи навіть рідними..

Починаєш промовляти їх регулярно. Щодня. Кілька разів на день..

Продовжити читання “Молитва – виходимо на Зв`язок”

Бог – не джин з лампи

Бог – не джин з лампи. Не вийде викликати Його “по замовленню”. Механічно. Коли тобі заманулося..

Він ласкаво посміхається з наших намагань втиснути Його – Неосяжну і Безмежну Всюдисущість в ті кілька хвилин. Які ми приділяємо для молитов. Нерідко формальних..

Його Присутність є і завжди буде Незбагненною і Недослідимою Таїною. Несподіваною. Адже ніколи не знатимеш наперед, де і як тебе торкнеться Його Рука. Якої миті вирішить зробитися для тебе більш Явним. Більш Відчутним..

Очікування часто заважають. Забагато думаєш. Уявляєш, як це буде. На що це буде схоже. І ризикуєш пропустити реальний досвід. Виявитися не налаштованим на нього..

Продовжити читання “Бог – не джин з лампи”

Літургія у Божий День

Неділя. Κυριακή. Божий День надворі. Збираєшся до Літургії. Прокручуєш події останніх днів. Питання постають самі собою. Шукатимеш відповідей..

Чиниш іспит спонуканням, що тобою рухають. Чи щирі вони. Чи часом не містять театру..

Цього дня храм обираєш не за вподобаннями. Дещо географічно. З-поміж кількох варіантів – найближчий до місця зустрічі..
Продовжити читання “Літургія у Божий День”

Душі не спалося

Крила важкії –
тяжіють чужими очікуваннями.
Серця дощем змиється нАлип
кіптЯви оцінок.
Не хочеш захоплень в чиїхось очах –
боляче в них потім падати.
Ті, що вихваляють сьогодні,
Вони ж і ганьбитимуть.
Насильно несуть на руках,
щоб потім зронити.
Знаєш, що це відбудеться.
Знаєш, що справдиться знову.
Прагне повторень історія.
Як і Земля – вона ходить по колу.

Продовжити читання “Душі не спалося”

Непроста наука

Роками не торкаєшся клавіш. Слухаєш як грають інші. Вбираєш в себе їхню музику..

А тут спонтанне бажання. Несподіване і негадане для тебе. Навчи мене!..

Зовсім юна вчителька чомусь не дивується. Вже зібралася надвір. На прогулянку. Знімає взуття. Відкриває інструмент..

Не каже, що не має часу. Не каже, що має важливіші справи. Хтось захотів вчитися. Музики може стати в світі на дещицю більше. Заради цього варто відкласти все інше..
Продовжити читання “Непроста наука”

Розмова про музику

Бувають прості собі розмови. Почуті на звичайній собі вулиці. В яких є щось для тебе. Відповіді на питання. Шматочки пазлу.

– Ніколи не шкодую грошей вуличним музикантам. На “Вокзальній” колись грав чудак на сопілці. Колоритний такий. У вишиванці. Виключно український фольк. Завжди кИдав йому.
– Розумію. Я б теж кинула.

Після невеличкої паузи.

– Бо музика – це важливо. Вона змінює твій настрій. Музика допомагає ЖИТИ.
Продовжити читання “Розмова про музику”

Поява метеликів

Бувають дні, коли в тебе проникає шал міста. Просякаєш гуркотом його машин. Всотуєш і несеш в собі його шум..

Дорога до зупинки нагадує гонку на виживання. Лиють асфальт. Тож танцюєш між потічками паруючої смоли. До пункту А дістаєшся закопченим лососем..

В пункті Б тебе вже чекають. Йдеш в передчутті зустрічі. Під черешнями затишна прохолода. Вмощуєшся на гойдалці..

Продовжити читання “Поява метеликів”

Вона і польові лілеї

Так стається, що цієї Неділі відвідуєш одразу 2 Літургії. Одну за одною. Не плануєш цього заздалегідь. Просто ситуація так складається, що опиняєшся спочатку в одному храмові. Потім – в іншому. Значить маєш побачити дещо важливе. Помітити щось на контрасті..

Проповідь в першому обертається катастофою. Замість духовної їжі – щось неїстівне. Сумуєш, що сьогоднішнє Євангеліє не торкнулося проповідника. Не повірилось ним. Не відчулося. Лишило байдужим..

Та більш прикро від іншого. Справді сумно від того, що людина впивається своєю владою. Насолоджується “моментом слави”. Не переймається тим, з чим вийдуть звідси ті, хто прийшов..

Ноги прагнуть забрати тебе звідси подалі. Роззираєшся по сторонах. Іншим теж не стоїться. Не слухається..

Молишся за прийдешніх – щоб не відбилася охота ходити до церкви. Щоб приходили знову..
Продовжити читання “Вона і польові лілеї”

Розмова під липою

Бувають прості собі розмови. Не з тих, що за кавою. З таких, що під липами. За морозивом.

– Знаєте, мені всякого понарозповідали про світ.
– Що саме?

– Наприклад, що люди діляться на 2 категорії. На ЛЮДЕЙ і людців.
– А ти що скажеш з цього приводу?

– Всі люди рівні. І якщо людина вважає когось кращими, а інших -гіршими, то щось в ній НЕ ТАК. Щось дуже неправильне в цьому.
Продовжити читання “Розмова під липою”

Цілуй мене, Кет

Цього дня дороги ведуть до стародавнього храму. Маршрут визначила низка невипадкових випадковостей. Тож встаєш раненько. Прокидаєшся разом з містом..

В храмі всього кілька людей. Повідомляєш про мету свого візиту. Тобі призначають супроводжуючого. Йдеш слідом за ним..

Відзначаєш, що він поводиться якось нервово. Смикається. Метушиться. Несеться кудись, не бачачи нічого перед собою..

Наступної миті з усього розмаху налітає на хлопчину – паламаря. В руках якого підсвічник із запаленою товстенною свічкою. Розтоплений віск проливається чолов`язі на чоло!..

Він різко зупиняється. Зойкує і перелякано мацає голову. Якось одразу заспокоюється. Перестає метушитися. Припиняє квапитися..
Продовжити читання “Цілуй мене, Кет”

Невтомний дятлик

Бувають дні, які починаються якось невлад. Щось НЕ ТАК починає йти ще звечора. Від моменту, коли замішується тісто наступного дня..

Випробування сиплються одне за одним. Як із дірявої торбини. Накочуються мов хвилі в шторм. Намагаються збити з ніг. Накрити з головою. Збираєш всі сили, щоб не піддатися. Щоб втримати рівновагу..

Суботнім ранком прокидаєшся без будильника. Починаєш збиратися. Швидко з`ясовуєш, що кудись поділося натхнення. Таке потрібне сьогодні. І завжди.. І десь загубився настрій..

Починаєш шукати по кутках. Серфериш по музичному плеєрові. Йдеш вулицею. Крутиш головою увсебіч. Не видко ані настрОю, ані натхнення..

Продовжити читання “Невтомний дятлик”

Бути важливим

Є слова, до яких нІчого додати. Такі речі промовляються особливими людьми. Чистими нотками. Тими, що в силу певних обставин не знають лукавства. Часто дітьми..

– Хочеш, щоб я до тебе завтра приїхала знову?
– Не знаю, – після невеличкої паузи, – Просто я не звикла, щоб до мене хтось приїжджав.

– А хіба це погано, коли до тебе хтось приїздить?
– Ні, це добре. Це означає, що комусь не байдуже до тебе. Що хтось хвилюється за тебе. Переживає.

– А це добре, коли за тебе переживають? Думають про тебе?
– Так. Це означає, що ти потрібен комусь. Що ти важливий для когось. Дуже важливо бути ВАЖЛИВИМ для когось.

Продовжити читання “Бути важливим”

День зітканий з розмов

Бувають дні, зіткані із дивовижних розмов. Навіть дивних. Яких ти не плануєш. Кожна з них просто стається..

Всяка з таких розмов лишає по собі слід. Післясмак. Часом осад. Бувають розмови, згадки про які розквітають чарівною квіткою. Неначе трояндою. І їхній аромат сповнює собою твій день..

Маршрут прокладено з вечора. Район ВДНГ. На тебе чекає одна чудова дівчинка. Настя. Настєнька.. Для якої цей відрізок шляху став неподоланним Рубіконом. Неприступним бар`єром. Тож мусиш подолати його зі свого боку. Показати, що він цілком здоланний..

Втрапляєш у пробку. Вимушена зупинка. Маєш збагнути дещо. Почути щось справді важливе. Тож не дратуєшся. Дякуєш за такі моменти..
Продовжити читання “День зітканий з розмов”

Небуденний понеділок

Небуденний понеділок. День Святого Духу. Невблаганний будильник каже, що час прокидатися. Збиратися і рушати в чергове маленьке паломництво..

Пункт призначення – невеличка ошатна церковця. На окраїні міста. З`явилася на твоїй мапі вчора. В розмові зовсім про інше. Відчуття підказує – тебе туди Кличуть. Маєш побачити там щось важливе для себе. Тобі призначено Зустріч..

Злізти з ліжка непросто. Силуєшся встати та встається тяжко. Накопичилася втома. Хочеться ще поспати. Та вже знаєш, що таких Запрошень відхиляти не варто. Спробуєш уникнути – мучитиме змарнована можливість..

Тому збираєшся без реверансів. Без зайвого дляння. І ось вже чимчикуєш вулицею..
Продовжити читання “Небуденний понеділок”

Слова Любові

Свято Трійці. Ранок. Збираєшся в темпі вальсу. Вискакуєш прожогом з під`їзду. Не можна спізнитися..

Намагаєшся летіти мов вітер. Раптом розв`язується шнурок. Через мить – знову. А потім ще раз. Нарешті доходить – спам`ятайся, маєш побачити щось особливе..

Потрібний автобус приходить майже одразу. Розглядаєш пасажирів – ніби нічого примітного..

На наступній зупинці заходить хлопчина в шоломі із гоночним ровером. Примощує його в салоні. Простягає 200 грн. – просить взяти за проїзд його і велика. Кондуктор з низького старту починає ґвалт, що автобус – “засіб для перевезення пасажирів, а не велосипедів”. Всіляко паплюжить хлопця. Погрожує, що водій зараз прийде і викине його велик з салону.

Хлопчина не відповідає на шквал “приємностей”. З тією ж дитячою посмішкою повторює своє прохання: “Візьміть за проїзд, сонечко”. Його незлобивість і навіть смиренність справді захоплює.

Продовжити читання “Слова Любові”

Простий день стає ОСОБЛИВИМ

Проста собі п`ятниця. Прямуєш до храму. Не планував цього. Просто Ніч прошепотіла на вушко, що маєш тут сьогодні бути..

Прокидаєшся без будильника. Байдуже, скільки спав цієї ночі. Скільки думав.. Злітаєш з ліжка..

Цього дня хода твоя виявляється обтяженою. Думками. Відповідальністю. Ріжними ріжностями..

Зненацька згадується проста собі пісенька. “Туру-ру-рум тум ту-ру-ру-ру-рум” Нехитрий мотив. Ніби нічого особливого. Та твої кроки підхоплюють його. Оживають очі. Ідеш – турурумкаєш..

Продовжити читання “Простий день стає ОСОБЛИВИМ”

Музика Всесвіту

Бувають дні, коли тобі вдається відчути Ритм Всесвіту. Почути Його музику. Стати її звучанням..

Виходиш з дому в неідеальному стані. Йдеш по неідеальній вулиці – по свіжоскошеному асфальтові. І раптом десь посеред зовсім вже неідеальної тянучки тебе досягає Той Незбагненний Ритм..

Тож пританцьовується всюди. В транспорті. На вулиці. Коли мовчиш. Коли говориш..

Пальці награють Ту чудернацьку Мелодію. Чутну лише тобі. Та вона передається оточуючим. Зустрічним. Всім, до кого торкаєшся цього дня..

Продовжити читання “Музика Всесвіту”

Бачити серцем

Цього дня твій маршрут позначено ірисами. Насичено фіолетовими. Сонячно-жовтими. Тигристо-барвінковими..

Іриси.. Палаючі вогники. Діти райдуги. Яскраві маячки, що осяюють путь..

Опиняєшся в храмі перед початком Літургії. І одразу сюрприз!.. Радісна несподіванка!.

Щойно переступивши поріг натрапляєш на ту літню жінку*!.. Героїню однієї з нещодавніх оповідок. Ту, що ледь зважилася зайти до храму!.. Сьогодні в хустинці. Повністю освоїлася купує свічки*..

Тож входиш до Літургії із особливим настроєм. Радісно, хОроше. Якось так – надзвичайно..

Продовжити читання “Бачити серцем”

Ніч з Днем

Бувають дні, коли тобі не хочеться розтуляти очей. Коли прокидаєшся, а День вже чекає на тебе. Бажає висловитися..

Марно пробувати ігнорувати Його погляд. Пхати голову під подушку. Робити вигляд, що спиш. Він невблаганний. Знає, що розмові бути. І ти це знаєш. Доведеться поглянути на себе вчорашнього..

Вечір лукавий. Навалюється турботами. Зробленими і незробленими справами. Виправдовує нас втомою. Присипляє пильність солодкими обіцянками про “завтра”..

Вечір облудний. Дає нам відчути себе більш значущими, ніж є. Трясе медалями. Надимається звитягами. Спокушає амбіціями. Каже, що так можна. Шепоче, що у сусіда краще..

Продовжити читання “Ніч з Днем”

Εὕρηκα!

 Бувають такі миті, коли ти просто мусиш взяти паузу. Певним чином складаються обставини. Або організм змушує тебе троньки пригальмувати.
 
Таким чином Щось пробує достукатися до тебе. Сказати: “Агов! Зачекай! Зажди! Ти дещо пропустив. Лишив поза увагою Сутнісне. Щось дуже Важливе”.
 
В такі моменти дивує телефон. Зазвичай говіркий і невгамовний стає річчю в собі. Незворушним мовчальником. Не зважає на твій подив..
 
Тож починаєш відмотувати плівку за тиждень. Місяць. Кілька днів. Проглядаєш кадр за кадром. Пригадуєш подробиці..

Продовжити читання “Εὕρηκα!”

Просто скажи мені “Привіт!”

– Привіт! Просто скажи мені “Привіт”! – кричить зі сльозами на очах герой Уілла Сміта, звертаючись до манекена в магазині*.

І цей крик перевертає все всередині. Остання людина на Землі змогла осягнути цінність простого людського спілкування…

Ми не надто охоче визнаємо, що інші люди важливі для нас. Ховаємо почуття за темними окулярами та відредагованими повідомленнями.

Зводимо емоції до набору стандартних смайлів, тепло дотиків до вподобайок (лайків).

Продовжити читання “Просто скажи мені “Привіт!””

Жива Вода

Неділя. Чергове маленьке паломництво. Квапливо збираєшся. Шлях неблизький..

Рюкзак. Блокнот. Пляшка води. Зручні та багатостраждальні кросівки. Незмінні супутники у твоїх дорогах. Можна рушати..

Мандрівка починається оптимістично. Тебе скеровують і підтримують, щойно пробуєш заблукати. Благословен, хто йде..

Перестаєш пильнувати годинника. Знаєш, що прибудеш саме тоді, коли маєш. І досвід отримаєш саме той, що маєш..

Продовжити читання “Жива Вода”

Якось на Літургії

Вуста були їхні зімкнені.
І серця в молитві мовчали.
Благодать потоком зливалась.
Та до Нього вони не припали.

Водиці Живої не спили.
Коли це скінчиться? – питали.
Спраглі прийшли – спраглі пішли.
Його не пізнали. Ще не пізнали.

Продовжити читання “Якось на Літургії”

Нотки дня…

 не переконуватиму тебе, що світ прекрасний. В ньому є все – Світло та Темрява, Добро і Зло. Та нагадаю, що саме ти можеш спробувати зробити його хоч на дещицю та кращим..

 не вмовлятиму тебе відкривати серце. Для цього потрібно бути сміливим – доводиться пройти крізь свій біль. Та все набуває іншого сенсу та значень, коли воно оживає..

 не агітуватиму бачити в людях хороше. В них намішано чимало різного – з тих самих вуст злітає то благословіння, то прокляття. Та тепло душі здатне розтоплювати кригу навіть в збайдужілих очах..

Продовжити читання “Нотки дня…”

Пошуки Його

Ранок Неділі завжди особливий. Прямуєш до храму. Дорогою вбираєш у себе буяння кольорів. Пахощі цвіту..

Помічаєш все довкола. І допитливих панкоцьких на вікнах. І життєствердних песиків, що ведуть на прогулянку своїх господарів. І розквітлі каштани. Намагаєшся нічого не пропустити. Тож відчуваєш, бачиш, чуєш…

Думається про різне. Про нашу здатність змінюватися. Відмову від усталених звичок. Думки розвиваються. Неквапно змінюють одна іншу..

Так стається, що до храму підходиш з іншого боку. Не так як зазвичай. Піднімаєшся сходами. Чуєш розмову..
Продовжити читання “Пошуки Його”

Серцем вглядайся

Нехай не злякає тебе шепіт зміїний,
Нехай не хитне твоїх кроків зло,
що в очах причаїлось. Сховалось за посмішку.
Дивись не очима – серцем вдивляйся.
Серцем вглядайся ти в душі людей.
Зміцнюйся в вірі. Світла шукай.
Любов проливай.

Продовжити читання “Серцем вглядайся”

Про аркуш

Часом аркуш паперу стає Рубіконом. Киданням жеребу. Твоїм Ватерлоо..

Дивишся на аркуш.. Він вглядається в тебе.. Ручка мовчить…

Не зважується втрутитися у двобій поглядів. Завмерла.. Навіть не дихає..

Він незворушний. Гордий. Затятий. Мова досі про аркуш..

Пишається своїми клітинками. Не починає розмови першим. Чекає твоїх кроків..

Робить вигляд, що байдужа власна порожнеча. Що йому і так добре. Пустому. Ненаповненому..

Продовжити читання “Про аркуш”

Хвостата розумниця

П`ятниця. Традиційно непростий день. Одне спілкування змінюється іншим. Вже звичний нон-стоп.

Душа збурена складними питаннями. Дитячими сльозами. Пошуком розради..

Як же ми примудрилися створити світ таким, що дітям не хочеться в ньому жити? Прагнуть утекти. Маємо все виправити.

Тож двогодинної паузи не марнуєш. Йдеш. Ні, летиш на прогулянку..

Узвичаєний променад поступився задиркуватому “А що там?” І ноги несуть прокладати новий маршрут. Мусиш знайти відповідь.

Продовжити читання “Хвостата розумниця”

Усвідомлення відповідальності

Коли починаєш трудитися над своєю Душею, вона стає чутливішою. Починає відчувати більше. Відгукується на речі, які раніше її не хвилювали…

Тож тобі до всього є справа. Починають ставати очевидними хиби та викривлення. В собі, в інших, в світі. Ти більше не можеш заплющувати на них очей, дивитися крізь пальці. Вони болять тобі, сповнюють сумом…

Ти починаєш ставити складні питання. Шукати відповідей. Вглядатися в сутність речей. Перейматися наслідками своїх дій та бездіяльності.

І в якийсь момент просто усвідомлюєш власну відповідальність. Вагомість свого щоденного внеску в загальне Буття. Це відкриється саме собою. Як факт..
Продовжити читання “Усвідомлення відповідальності”

Дякую Тобі! Дякую!

Є моменти, коли доводиться особливо дбати аби не охолола твоя любов, аби не ослабла твоя віра. Коли крила твої стомилися і здається, що нічого не радує…

Знайдуться ті, хто затулятиме від тебе сонце. Знайдуться ті, хто шепотітиме, що попереду нічого не чекає. Знайдуться ті, хто переконуватиме, що на нас махнули рукою та втомилися любити. Знайдуться ті, хто допомагатиме бачити лише найгірше. Знайдуться ті, хто прагнутиме перетворити на попелище полум’я твого серця…

Тож можеш відчути, що твій дух потребує підсилення. Що струдженій душі необхідне підживлення. Тому знаходиш час і можливість бувати в храмі частіше. Не даєш упіймати себе щоденній метушні. Розставляєш пріоритети. Визначаєш, що головніше. Вимикаєш телефон – все зачекає, всі зачекають…

Продовжити читання “Дякую Тобі! Дякую!”

Я не зможу – Ти зможеш

Про твій настрій сьогодні подбав Чарівник. Художник, Який майстерно розмалював небокрай. Спочатку рожевими фарбами. Згодом – апельсиновими. Потім – сяючою блакиттю.
Панорамні вікна мають таку перевагу – в них видко все небо…

Той надзвичайний Композитор, Чия Любов звучить у всьому довкола. У кожному Його творінні. Яка відчувається кожною клітинкою всього, що дише. Той, Чиє Воскресіння так славлять Небеса!..

Легко дякувати за цей ранок – зачарований буянням кольорів та відтінків. В душі відлуння Небесної Симфонії. Слова промовляються натхненно… Продовжити читання “Я не зможу – Ти зможеш”

Стихшуємо шум світу

Ми маємо навчитися стихшувати шум світу аби стати здатними ПОЧУТИ…

Тож починаємо відшуковувати власні способи. Знаходимо для цього підходящий час та місця…

Вчимося при потребі відсовувати світ на комфортну дистанцію. Унормовуємо тиск світу, робимо його прийнятним. Навчаємося як не давати йому себе зловити. Опановуємо мистецтво вислизати із його міцних обіймів.

Віртуозність не приходить одразу та кожен день робить нас на дещицю майстернішими, хоч на крочок та наближає до мети.

Коли шум світського життя стихшується, нам відкривається благословенна тиша. Реагуємо ми на неї по-різному. Хтось радістю, хтось побоюванням чи напругою. Та вона є справді БЛАГОСЛОВЕННОЮ…

Продовжити читання “Стихшуємо шум світу”

Благословенний тайм-аут

Чарівним чином скасувалися кілька ранкових зустрічей. Такі речі ніколи не бувають випадковими. Це пряма вказівка, що маєш взяти тайм-аут. Що знову надто сильно біжиш. Кудись поспішаєш. Забуваєш про Головне..

Упокорюєшся, припиняєш обурюватися. Розвертаєшся на 180 градусів. Через дубовий лісок прямуєш до озерця..

Тиша засніженої водойми промовляє Вічністю. Тому вона не гнітить – огортає. Вирівнює. Умиротворює..
Продовжити читання “Благословенний тайм-аут”

Кілька кроків довжиною з вічність

Коли відвідуєш храм за велінням серця, це не може тобі набриднути. Не стає чимось звичним. Не перетворюється на рутину..

Тоді виникає дуже цікаве відчуття – нібито відому послідовність дій Священодійства зустрічаєш свіжо. Наче вперше. Із дитячим захватом очікуєш кожної наступної миті – що ж буде далі?..

Відтак не простоюєш службу – проживаєш її. Даєш Священодійствові проникнути в себе, змінити тебе..

Кожне Слово Євангелія бринить в тобі. Прокочується хвилею. Западає в душу..

Продовжити читання “Кілька кроків довжиною з вічність”

Звичайний четвер

Коли починаєш трохи більше дослухатися до власної Душі, починаєш впізнавати моменти, коли Щось кличе тебе до Храму. Тому скасовуєш заплановане і рушаєш на Побачення.

Будній день. Звичайний четвер першої седмиці Великого посту. В храмі особлива атмосфера. Затишна напітемрява. Горять свічки. Полум’я рівне умиротворююче. Сильний аромат ладану – диякон щойно обійшов храм.

Обстановка сприяє налаштуванню на свою хвилю. Нічого не відволікає уваги. Тож занурюєшся повністю. Пірнаєш у власні глибини.

Такі моменти дозволяють торкнутися Вічності. Завіса із справ та ілюзорної метушні відступає. Тож наші пріоритети вишиковуються по-новому. Просто починаєш усвідомлювати, що Найголовнішим в житті є Джерело Життя, а не все те, чим ми часто забиваємо свій ефір.

Продовжити читання “Звичайний четвер”

Спільна прогулянка

Бувають дні особливі дні, створені не для спілкування, не для справ. Зовсім для іншого. Душі твоїй конче необхідно напитися сонячного світла, увібрати в себе яскравої блакиті. Сягнути небес, полетіти у самісіньку височінь!..

Лишаєш все – рушаєш на прогулянку. Помічаєш все довкола. На сніжній ковдрі, розмальованій відбитками чобіт та автомобільних протекторів, ненадовго з’являються сліди твоїх кроків…

В такі дні ти нарешті даєш волю своїм ногам. І вони несуть не куди “треба”, а куди їм заманулося цієї миті. Тож не дивуєшся, що занесло тебе у приватний сектор. Йдеш – роззираєшся. Ніби нічого особливого, нічого вартого уваги. Чепурненькі котеджі перемежовуються із сільськими хатами та амбітними недобудами.

Продовжити читання “Спільна прогулянка”

Пробач, вибач, прости…

Пробач, вибач, прости… Здавалося б такі прості слова, та чому ж нам так важко їх часом вимовляти? Навіть “люблю тебе” злітає легше з нашого язика, аніж вони…

Нам простіше покаятися у власних гріхах, аніж перепросити. Та чого вартує те наше каяття, якщо ми не просимо пробачення у тих, перед ким примудрилися накосячити, завинити?..

Наше Его тут хибний порадник. Воно боїться впасти, страшиться відштовхування та непрощення, боїться дивитися в очі тому, з ким ми вчинили несправедливо, повелися кепсько тощо. Его вчить нас уникати складних розмов – мовляв, нехай якось саме розсмокчеться, змушує нас зациклюватися на собі і не думати про інших.
Продовжити читання “Пробач, вибач, прости…”

Любов у найвищому її прояві

Коли дорога нам людина не робить того, чого ми від неї очікуємо, це здатне показати, які наші реальні здобутки в роботі над собою на даний момент. І над чим варто продовжувати працювати.

Це показує, скільки в нас любові. Якого вона гатунку. Виявляє, які справжні запаси нашого терпіння. Проявляє, наскільки міцною та сильною є наша віра. І ми усвідомлюємо, наскільки насправді непростим завданням являється любити ближнього свого.

Ситуація, коли людина, яку ми любимо, чинить не так, як нам хочеться, допомагає нам зростати. Якщо стаємо здатними відсунути роздратування та інші почуття, викликані її непокорою. Ми відкриваємо в собі джерело тієї справжньої любові, яка не вимагає, не ставить умов. Яка визнає за іншим право чогось не хотіти чи бажати для себе щось інше.

Продовжити читання “Любов у найвищому її прояві”

Колискова Ночі

Бувають дні, наприкінці яких ти випитий до дна. Пустий, як барабан…

Віддав себе всього. Роздав по шматочках. Розлетівся словами. Розсипався усмішками. Розійшовся кругами на воді. Розіллявся любов`ю. Розбризкався сяйвом…

Тоді до тебе поспішає Ніч. Безкрайня, животворча, сповнена Таїни…

Такої Ночі ти не маєш права змарнувати, розміняти на дріб’язок…

Ця Ніч не з темряви, вона – сама Любов!. Благословенна Вона!..

Продовжити читання “Колискова Ночі”

Весняний грудень

Ранок неділі. Дорога до храму. Сьогодні не йдеш – летиш. Канатоходиш по бордюрах, стрибаєш через калюжі…

Чомусь усміхаєшся. Твоєї посмішки не здатен приховати навіть натягнений на ніс капюшон. Тож очі зустрічних людей теплішають, всміхаються у відповідь…

Грудневий дощ пахне Весною…

Порушення звичного порядку речей здатне висмикувати землю у нас з-під ніг. Вибивати з протореної колії, рутини. Воно витягує нас з нудьги, з болота, на яке ми часом схильні перетворювати свою повсякденність…

Продовжити читання “Весняний грудень”

Сяйво радості

Святкова Літургія. Храм заповнений вщент попри робочий день. Радуєшся цьому та тішишся – саме так і має бути.
Спів хору сьогодні просто дивовижний!.. Натхненний, піднесений… Тож душа твоя сягає небес разом з їхнім “Алілуя”.
Дві серйозного вигляду жіночки притискають тебе до стіни. Відтак майже все Дійство приховує від тебе колона. Спочатку намагаєшся стати зручніше. Потім змиряєшся та облишуєш марні спроби. Тут нічого не відбувається просто так, не буває випадковостей. Тож зосереджуєшся на власних відчуттях та переживаннях. Тим більше твою задачу спрощено – ніщо не відволікає твоєї уваги.
Чому я саме тут сьогодні?.. Що привело мене сюди?.. Вже традиційно ставиш це питання. На якийсь час воно зависає в повітрі… Продовжити читання “Сяйво радості”

Казковий ранок

Недільний ранок всміхнувся блакиттю неба. Значить настав час рушати туди, куди вже давно запрошували.

Координати визначено. Маршрут прокладено. Сьогоднішній шлях лежить на Лівий берег Дніпра. Подорож обіцяє бути цікавою…

Після затяжного пасмуриння сонячний ранок як дарунок. Місто вже прокидається. Вилискує свіжовмитим асфальтом.

Виїжджаєш на міст. І тобі відкривається найвеличніше з видовищ!.. Нерукотворне диво… Дніпр!..

Продовжити читання “Казковий ранок”

Відновлюємо зв’язок

Складні часи вчать нас вірити. Складні часи навчають нас молитися. Складні часи стають наріжним каменем. Сходинкою, з якої починається духовне сходження…

Буває, що ситуація доходить до тієї точки, коли жодні людські зусилля не здатні розрулити те, що ти примудрився навершити в своєму житті. І в певний момент доводиться визнати власне безсилля…

Ноги якось самі згинаються і падаєш навколішки… В цей момент ти забуваєш про вихованість, не паришся манерами. Що ж за фігня відбувається?!. Що ж я роблю НЕ ТАК?!!.. Звертаєшся не знати, до кого. Не плачеш – ридаєш ридьма. Здригаєшся від ридань… Здається цей потік сліз ніколи не вщухне… Що ж я роблю не так?!..
Продовжити читання “Відновлюємо зв’язок”

Відбудовуємо радість

В складні часи важливо не журитися – не піддаватися смуткові та зневірі. Навіть коли їх випромінюють оточуючі.

Отож щойно розплющивши оченята починаєш відбудовувати свою радість. Збирати її по жменьці. Стягати по краплинці. Низати намистинки…

Починаєш ткати її зі вдячності за цей ранок. За те, що Той, Хто створив тебе, настільки вірить в тебе, що підняв зі сну. І перед тобою цілий день, який належить написати своїми діяннями, почуттями…

Продовжити читання “Відбудовуємо радість”

Слова цілющі, життєдайні

Забудь слова разючі, руйнівні. Облиш отруйних, злих, лукавих.

Позбудься нищівних, даремних. Відкинь марнотних і облесних.

Залиш собі лишень цілющих, життєдайних…

Нехай слово твоє стане квітучою радістю. Чужими крилами. Чиєюсь надією.

Нехай буде воно рукою допомоги. Теплим дотиком. Ласкавими обіймами.

Нехай слово твоє стане ніжним дзвіночком. Чистим струмочком. Сонячним зайчиком.

Продовжити читання “Слова цілющі, життєдайні”

Любов просто любить

Любов не міркує. Не думає й не гадає.

Любов просто любить. Попри все…

Любов не порівнює. Не оцінює й не рахує медалей.

Любов просто любить. Попри все…

Любов не лукавить. Не викручує рук й в ігри не грає.

Любов просто любить. Попри все…

Продовжити читання “Любов просто любить”

Благодатна сила Благословення

Дорога до храму – це час залишити за бортом всі свої справи. Час відсіяти з-поміж щоденних турбот життєвоважливі питання, відповідь на які бажаєш почути. Час налаштуватися на Зустріч, на те, що буде відбуватися…
 
Обраний тобою храм сьогодні повен людей. Це показує як шанують в народі Ангельське військо і його очільника -архангела Михаїла. Тут його зображено у повний ріст і розміщено так, що складається враження, що перебуваєш під його пильним наглядом…
 
Дійство Літургії йде своїм ходом. В діях священників відчувається особлива урочистість і шанобливість. Натхненний спів хору посилює це враження. Мить, коли читається Святе Писання, завжди хвилююча, завжди особлива…

Зустріч робить людину чесною

Навіть якщо людина стала віртуозом самообману. Навіть якщо навчилася називати чорне – “білим”. Навіть якщо насмілилася перекрутити Слова Святого Писання для виправдання корисливості чи лукавості своїх помислів. Навіть якщо такому словоблуддю повірило і піддакує оточення. Зустріч із Ним робить людину чесною…

Тікати стає нікуди… Все таємне – явне… Все – по своїх місцях…

Зустріч завжди тет-а-тет. Ти і Він. Поруч немає ані серіальних персонажів – прикладів для наслідування, ані героїв касових блокбастерів, ані всіх тих – з телевізорів чи моніторів. Не має “друзяк”, які так солодко нашіптували: “Та нічого ж страшного не буде”, “Та можна ж буде покаятися і все тіп-топ”, “Та один же раз не … рахується”…

Продовжити читання “Зустріч робить людину чесною”

Відвідування храму

Коли ніхто над тобою не стоїть і не змушує “ходити до церкви”, здійснюєш свій вибір. Ніхто не вимагає звіту від тебе – дієш на власний розсуд…

Тебе ніхто не повчав, як часто тобі слід бувати у храмі, не привчав робити щось так чи інакше. Просто життя склалося таким чином, що ти був змушений розпочати власні духовні пошуки. Як полюбляє висловлюватися одна людина: “Рух вперед часто буває наслідком добрячого копняка під зад”. (Даруйте, та з пісні слів не викидають )

Тож відвідуєш храм, не парячись тим “ашолюдискажуть”, просто тому, що тебе туди щось КЛИЧЕ. Тому, що це дозволяє знайти ВЛАСНІ відповіді на складні питання…

Продовжити читання “Відвідування храму”

200 хвилин

В такі суботи в храмах людно. Традиційно. Збурена людська пам’ять, згадуються цілі покоління. Тож не дивуєшся, що церква заповнена по вінця.

Сьогоднішня Літургія не пройшла – промайнула. Концентруватися непросто – в церкві багато руху. Проповідь торкнулась одвічних питань.

Молитва за спочилих. Стоси записок. Тисячі імен. Священник читає ім’я за ім’ям… Читає уважно, ретельно. Права не має пропустити когось, переплутати ім’я. Права не має минути чи забути душу чиюсь. В кожній секунді – людина, в деяких – дві…

Продовжити читання “200 хвилин”

Кому догоджаєш сьогодні?

Кому догоджаєш сьогодні? Чиїх оплесків прагнеш здобути?
Кого ставиш ти вищим за Силу, що Створила тебе і робить живим?..

Як давно ти запитував у Того, Хто все Знає, що робити тобі і як далі бути?..

До тебе гукатимуть: не будь тим, хто є ти, і станеш улюбленим. Колисатимуть: відмовся від свого шляху й отримаєш все, що захочеш…

Тебе спокушатимуть. Скажуть: Заслужуй!
Ану, заслужи, скажуть, нашу любов. Зароби!..

Продовжити читання “Кому догоджаєш сьогодні?”

Про слова

Коли хтось чекає на слово твоє, мимоволі стаєш відповідальним…
Права не маєш ошукати того, хто прийшов. І того, хто слухає…
Не можеш дозволити собі плодити вустами марноту…
Тож не кажеш даремне. Викреслюєш зайве…

Продовжити читання “Про слова”

Школа Життя

У школі життя ти – вічний спудей. Тут немає канікул…

Урок довгенько не піддавався тобі. Насміхався. Дивився згори вниз…

Бентежив виключеннями з правил. Таємничими формулами. Нелогічними схемами…

Змусив гризти граніт. Мотати на вус. Рубати зарубки…

Підбирати паролі. Шукати шпаринки. Хакати коди…

Продовжити читання “Школа Життя”

Зростання священника

Завжди радісно відзначати зростання священника. Особливо того, хто підняв тебе, коли ти зашпортався і понабивав собі синців. Того, хто теплом своєї душі зміг зігріти тебе у складну хвилину. Хто зміг висушити твої сльози та змусив посміхнутися, коли тобі здавалося, що втратив здатність сміятися. Хто спонукав тебе читати складні книжки, зміст яких тобі піддавався не одразу. Хто надихає тебе на великі й маленькі подвиги. Хто змушує тебе продовжувати працювати над собою. Того, чиї молитви так підтримують тебе на твоїх життєвих шляхах і стежках.

Продовжити читання “Зростання священника”

Angel`s stories. Жив був хлопчик

Жив був хлопчик щирий та люблячий як всі діти. Коли настав час йому вирушати у світ, батьки не знайшли нічого кращого як подарувати йому отруйні стріли для самозахисту. На одній було написано “Людина людині – вовк”, на інших – “Нікому не можна вірити”, “Нікому ти не потрібен”, “Всі хотітимуть скористатися твоєю добротою”, “Нікому не допомагай, бо тобі ніхто не допоможе”. Батьки самі так прожили своє життя і хотіли, щоб він так само прожив своє. Великої валізи хлопчик не мав, тому складав слова батьків у власне серце. І вони почали отруювати його душу.

Йшов час і трунок крапля за краплею знищував в ньому те найкраще, що було в хлопчику. Він бачив в людях лише найгірше, озлобився на них, а коли не бачив, то додумував це. Поступово він перетворився на молодого за паспортом стариганя, пригніченого та фізично немічного.

Його Ангел був у розпачі – адже місією цього хлопчика було врятувати чималу кількість людей.

Продовжити читання “Angel`s stories. Жив був хлопчик”

Кілька хвилин простої розмови

Тиждень складається бурхливо. Певні події виводять з рівноваги. І ти, як той човен – то виринаєш, то потопаєш…

Шукаєш відповідей, сумніваєшся, ставиш питання… Говориш, спілкуєшся. Вслухаєшся в мовчання…

Вихідний. Хочеш бути в певному місці. В церкві, де ще не бував до того. А опиняєшся у найближчій. Просто тому, що банально проспав…

Стоїш на службі. Все як звичайно. Усталений порядок, знайомі обличчя. Та жодного натяку на те, чому ти сьогодні саме тут…

Фінал Літургії. Виходиш з церкви на своїй хвилі. Намагаєшся збагнути, прокручуєш події. Аж тут зненацька чуєш своє ім’я. Тихо, мелодійно, трохи сором’язливо…

Продовжити читання “Кілька хвилин простої розмови”

Мовчання буває…

Мовчання буває посухою,
мовчання буває зрошенням.
Мовчання буває відмашкою,
мовчання буває запрошенням.
Любов’ю мовчання буває,
мовчання буває непрощенням.

Продовжити читання “Мовчання буває…”

Любити кривдників наших

Що відкритішим стає наше серце, то більше в ньому з’являється любові. Чим більше в нас стає любові, тим менше залишається его. Відчуття коли его поступається любові, ні з чим не сплутаєш. Просто в якийсь момент чуєш, як десь вглибині тебе щось розчиняється, розплавляється, поступившись любові. Щось схоже на те, як тануть грудочки цукру в гарячому чаї. Ця мить стає одкровенням… Досвідом, який не схожий ні на що інше, який ти не забудеш, бо це здатне багато чого змінити у твоєму сприйнятті…

Нас можна принизити чи образити лише доки в нас є его. Коли воно поступається любові, приниження та скривдженість стають неможливими. Нам відкривається глибина слів “підстав другу щоку” – і ми більше не боїмося її підставляти. Це не має нічого спільного із мазохізмом. Просто нам відкривається, що ані словесний, ані дієвий ляпас відтепер не може нас зачепити, не може більше зруйнувати щось всередині нас.

Продовжити читання “Любити кривдників наших”

Не зачиняй свого серця

Не заглядай у криві дзеркала. Бо не знайдеш в них себе, а загубиш.
Не відповідай злом на зло. Бо потішиш цим кривдника, ставши гіршим за нього.
Не давай іншим грати на струнах твоєї образи. Бо сплетуть із них пасок і перетворять тебе на раба.
Не роби комусь боляче зумисно. Бо твій меч тебе ж і поранить. І болітиме рана така завжди сильніше, аніж кривда від чужого меча.
Продовжити читання “Не зачиняй свого серця”

Цього дня все лише для тебе…

Коли ти вирішуєш розпочати свої власні духовні пошуки, дні відвідувань храмів стають особливими, сповненими Таїни…

Візити перетворюються на щось більше, аніж просто “піти до церкви”. Над тобою ніхто не стоїть, не викручує рук, не каже, що “так треба”. Ніхто не вимагає від тебе видаватися чи навіть бути якимось побожним. Тобі просто цікаво… На ці пошуки відгукується щось спрагле в глибині тебе…

Коли не обтяжуєш себе чужими “треба” і “повинен”, ти відчуваєш момент, коли тобі слід відвідати храм. І куди саме тобі поринути. Всі зустрічі того дня невипадкові, всі події сповнені глибокого сенсу, призначені саме для тебе…

Продовжити читання “Цього дня все лише для тебе…”

В якийсь момент комусь захочеться твоєї ганьби

В якийсь момент комусь захочеться твоєї ганьби. Ти просто робитимеш те, у що віриш, йдучи своїм шляхом. Та декому дошкулятиме один вже твій рух. Вони стікатимуть заздрістю, тихцем жбурлятимуть каміння тобі вслід. Ховатимуть очі, сичатимуть за спиною.

Роззирнувшись, побачиш серед них тих, кого вважав близькими. Впізнаєш навіть окремих ревнителів стад. Вони мріятимуть побачити тебе на колінах. Щиро, від усієї душі зажадатимуть твого сорому. Ти не маєш тримати на них зла за це. Вони чинитимуть так через власний страх. Твій успіх означатиме для них, що щось не так робиться у їхньому власному житті. І вони просто не зможуть пробачити тобі свого неспокою.

Продовжити читання “В якийсь момент комусь захочеться твоєї ганьби”

Перестаємо прагнути “убити” свій час

Коли ми приймаємо для себе обмеженість перебування тут, на цій Землі, перестаємо прагнути “убити” свій час. І відтак наше життя дивовижним чином перемінюється. Розквітає.

З нього зникає пустопорожність у всіх її проявах. Кожна мить стає сповненою змісту.

Ми починаємо більше помічати, бачити світ інакше. Не цураємося складних питань і з захопленням поринаємо у пошук відповідей на них.

Продовжити читання “Перестаємо прагнути “убити” свій час”

Є місця…

Є місця, куди повертатися особливо приємно. Ноги самі тебе ведуть туди. І прискорюються по наближенню до них…

Є місця, відвідування яких для тебе співзвучне із радістю від зустрічі із добрим другом. І ти з нетерпінням очікуєш кожного наступного візиту туди…

Є місця, куди ти приходиш перед прийняттям важливих рішень. Тому що тут тобі чомусь добре думається. Голова стає ясною, а ідеї яскравішими…

Продовжити читання “Є місця…”

Ти маєш просто не згаснути

В темні часи ти маєш просто не згаснути. Понад усе мусиш зберегти світло в собі та інших людях.

Йти доводиться навпомацки, на самих чуттях, на вірі. Шпортаєшся. Падаєш. Набиваєш синці. Знову встаєш, щоб продовжити йти…

Часом важко буде зберегти власне світло – такою панівною та непроглядною видаватиметься темрява. Мусиш зібрати всі сили. І вірити в незриме…

Продовжити читання “Ти маєш просто не згаснути”

Одного дощового ранку

Коли починаєш свої духовні пошуки і розмірковуєш над думкою відвідати храм, тебе бентежать запитання: “Навіщо це мені потрібно? Що це дасть? Що я там шукаю?” На противагу цим знакам питання лише незрозуміле відчуття, що ти чомусь маєш це зробити. Воно якесь сором’язиве і ледь помітне. Та все ж виявляється достатнім аби витряхнути тебе з ліжка дощової неділі. Пам’ятаєте як у Цоя: “Но странный стук зовёт в дорогу. Может сердца, а может…” (ну, і далі за текстом)

Ти бурмосишся на весь білий світ, але одягаєшся і рушаєш до обраного з вечора храму. Продовжити читання “Одного дощового ранку”

Є ситуації, коли не маєш права змовчати

Є ситуації, коли не маєш права змовчати. Коли твоє мовчання може стати потуранням і підтримкою чомусь хибному, викривленому, неправдивому. І змовчавши ти автоматично розділяєш відповідальність за всі ті наслідки, які нестиме ця подія.

Такі миті дуже впізнавані. Вони не мають нічого спільного з ситуаціями, коли ми просто встали не з тієї ноги і шукаємо, до кого б доколупатися чи причепитися. Вони відрізняються химерного “правдорубства” – від повчань “як треба жити”. Відчуття моментів, які не маєш права проігнорувати, приходить зсередини і схоже за силою на удар молота. Тому не вдається його проігнорувати чи утікти від нього.

Продовжити читання “Є ситуації, коли не маєш права змовчати”

За його спиною як за кам’яною стіною

Коли всіх веде за собою така Особистість, крокувати самому набагато простіше. Тобі лишається тільки йти по його слідах і робити те найкраще, на що здатен.

В справі, якій він себе присвятив, немає дрібниць. Все важливе, потребує уваги. Жодних зайвих рухів. Сфокусований і зосереджений як завжди. Руки тримають масивні підсвічники. І ті легко спурхують у повітрі, коли він благословляє вірян.

За його спиною почуваєшся як за кам’яною стіною – так впливає могутність його духу. Він випромінює умиротворення та силу. Та ця сила не нищівна. Вона не принижує тих, хто поруч – звеличує і надихає.

Продовжити читання “За його спиною як за кам’яною стіною”

Трапляються дні, коли на душі стає темно

Трапляються дні, коли твоє внутрішнє сонце заходить за хмари. І на душі стає похмуро, навіть темно.

Думки розбіглися. А ті, що залишилися, ти б і сам охоче витурив. Та вони нахабно розсілися і не поспішають тебе полишати.

Тоді ти й поринаєш в обійми вечірнього міста. Відкриваєш для себе ласкавість його спокою. Цілющу тишу вулиць. Та безмежність його просторів… Продовжити читання “Трапляються дні, коли на душі стає темно”

Бувають миті, коли всі слова сказані

Бувають миті, коли всі слова сказані. Тривалий час ти їх добираєш, громадиш, складаєш в узори…

Щирі, сердиті, ласкаві, нетерпимі. Дотепні, ображені, мудрі, нерозважливі. Звичайні – розмовні та позичені в словнику…

Доводиш, аргументуєш, гнеш своє, сумніваєшся…

Прохаєш, вимагаєш, впадаєш у розпач…

Ковтаєш сльози, гніваєшся, опановуєш себе…

Метаєшся мов поранений звір між серцем і его…

Продовжити читання “Бувають миті, коли всі слова сказані”

Коли починаєш здобувати власний духовний досвід

Коли починаєш здобувати власний духовний досвід, тобі перестає бути щось ліньки. З нетерпінням дитини чекаєш недільного ранку чи іншого дня аби відвідати якийсь з храмів. І це стає для тебе справжньою пригодою. Яка збурює твою кров, робить дивовижно живим…

Розчиняються чужі “треба”, “роби так” і “повинен”. Відтепер є тільки власні враження і переживання. І спроби віднайти свій спосіб взаємодії із Силою, що Створила нас…

Продовжити читання “Коли починаєш здобувати власний духовний досвід”

Скільки важливих речей ми робимо машинально?

Скільки важливих речей ми робимо машинально? На автоматі. Не вкладаючи ані почуттів, ані усвідомлення.

Зараз не відповідаємо на питання анкети. Не прагнемо справити на когось враження. Тож цілком можемо бути відвертими. Як часто в своїй діяльності діємо “по накату”? Скільки з наших привітань є цілковитими формалізмами? Як давно сяяли наші очі, випромінювали любов та радість?..

Нас оточують машини, геніально сконструйовані пристрої, в наших кишенях докази дивовижного технічного прогресу. Та хіба це привід нам обертатися на роботів?..

Продовжити читання “Скільки важливих речей ми робимо машинально?”

Коли душа втрапила у сіті

Бувають моменти в житті, коли душа твоя втрапляє у сіті. Чужих інтриг, хворобливих ігор, облудного неправдомовства. І ти не можеш злетіти, не відчуваєш натхнення.

Твоєї вини в тому немає – ніколи не знаєш, де птахолов розкине свої сіті. Та тепер доводиться щось робити – якось рятуватися з пастки.

Тож рушаєш до стародавнього храму, сподіваючись на щось – ще до кінця не розуміючи на що. В його стінах якось одразу стає спокійно… Ще немає бажаної радості та легкості, але відчуваєш як поступово умиротворення заповнює твої груди…В храмі триває вечірня. Відбувається священне Дійство. Звучний голос читця перемежовується зі співом хору, що лунає десь згори і прокочується хвилею по всьому храму… Продовжити читання “Коли душа втрапила у сіті”

Зможемо розпізнати Святий Грааль?

Які наші шанси розпізнати істину в непоказній упаковці, якщо на ній не буде відповідного маркування чи етикетки?

Ми стали до кумедного зацикленими на матеріальному. На зовнішньому. На показному. Декларуємо, що наші скарби на небі, та всією своєю поведінкою доводимо зворотнє. Ми вже навіть не помічаємо, що довіра до чиїхось слів для нас вимірюється крутизною його тачки та респектабельністю “упаковки”.
Продовжити читання “Зможемо розпізнати Святий Грааль?”

Тримаймося серця, слухаймо серце

Коли намовлятимуть нас проти когось,
не слухаймо вухами – слухаймо серцем.
Коли називативуть білеє – чорним, а чорнеє – білим,
не слухаймо вухами – слухаймо серцем.
Коли ганьбитимуть світлеє і прославлятимуть темнеє,
не слухаймо вухами – слухаймо серцем.
Тоді ж бо відкриються нам всі помисли того, кто говорить.
Тримаймося серця, слухаймо серце, і серце не дасть нам збитися з Шляху.

©Катерина Когут, 2017

Бувають моменти, коли немає що сказати

Бувають моменти, коли немає що сказати.

Ти начебто й не проти поговорити, розповісти щось цікаве. А слова ніби зникають – розчиняються десь у горлі.

Такі миті призначені для того, щоб слухати. Для того аби почути…

Сумирно зітхаєш, відкладаєш всі справи – навіть ті, що потрібні на “вчора”. Кидаєш оком на сьогоднішній графік і знаходиш в ньому шпаринку. Маню-юсєньке віконце – навіть радше кватирку. І рушаєш слухати… Продовжити читання “Бувають моменти, коли немає що сказати”

Я зробив все, що залежало від мене

Я зробив все, що міг. Я зробив все, що залежало від мене. І нечувана легкість на душі!.. Вітерець бавиться з волоссям. Поодинокі крапельки вересневого дощу не бентежать – радують…

Буває, що якась ситуація тягнеться тривалий час, турбує, не дає спокійно спати. Ти виявляєш винахідливість, заходиш з різних боків, перебираєш варіанти. Пропонуєш одне, третє, десяте…

Бентежишся, переймаєшся, переживаєш. Віриш, сподіваєшся, довготерпиш, живеш думками про позитивний результат твоїх зусиль. Вкладаєш все те найкраще, на що здатен. Просиш підказок, застосовуєш їх, прохаєш про нові…

Продовжити читання “Я зробив все, що залежало від мене”

Справа, якій ти служиш

Розповім чергову історію у продовження теми про людей, які справді вірять в те, що роблять, і вражають своєю невтомністю, силою духу та здатністю долати на Своєму Шляхові перепони, що видаються непоборними пересічній людині.

У сім’ї сільського священника народився хлопчик. Коли виріс, він вивчився на лікаря і почав йменуватися Слупський Микола Євгенович. Чули про такого? Ні? Гарантую, що чули. Ми з вами його знаємо з трилогії Ю.Германа про лікаря Устіменку (саме Слупського автор обрав за прообраз свого героя). Хто ще не читав – матиме приємність відкрити для себе чудову книжку.

Отже, продовжую. І став він не простим лікарем, а золотим.

Продовжити читання “Справа, якій ти служиш”

Згадаймо про чудодійну здатність

Певні обставини нашого життя можуть спонукати нас спробувати утекти від життя, зачинити свої вікна-двері, сховатися в нірці. Під впливом емоцій та втоми від невирішених проблем ми можемо прийняти подібне рішення і намагатися ігнорувати Всесвіт, вимагати у нього залишити нас у спокої.

Ми можемо на якийсь час забути про свою здатність впливати на світ. Споглядання за поведінкою політиків, кримінальною серіальщиною здатні виховувати в нас цинічність, збайдужілість, відчуття безпорадності та слабкості. Заколисані цими страшними казками ми можемо стати черствими до чужих страждань, намагатися не помічати того, з чим не хочеться мати справу.

Та дуже скоро ми з’ясуємо, що наші спроби виявилися марними.

Продовжити читання “Згадаймо про чудодійну здатність”

Розмова із попутним вітром

Доки не придумали двигунів, ми з вами були змушені жити в унісон з природою – чекати попутного вітру, зважати на погодні умови. Ми узгоджували свої бажання зі світом і не скаржилися на наслідки спроб діяти всупереч його ритмам. Та із винаходом двигунів у нас з вами з’явилася ілюзія, що саме ми – царі світу. “Куда хочу – туда лечу”, так? Ми з вами почали величатися та надиматися, невпинно намагаючись нав’язати свою волю, яка дедалі частіше починає нагадувати примхи та бзіки.

Ми настільки заякалися, що часом навіть відчуваємо втому від тверджень, вібрації яких схожі на удари кувалди по скелі “Я всього доб’юся”, “Я отримаю те, що хочу” тощо.

Та є один малю-ю-сенький нюанс.

Продовжити читання “Розмова із попутним вітром”

Пробудімося від сну

Те, про що ми сьогодні поговоримо, піде у розріз із всім довкола. Якою буде наша реакція на пропозицію вийти із коматозного стану і почати щось хутенько вирішувати із накопиченими проблемами?

Та ну, скажемо – на вулиці жарко, в новинах – сама печалька та й ніхто з оточення особиловою жвавістю не вирізняється. Не хочеться думати про серйозне – точніше взагалі думати не хочеться. Хочеться, щоб Хтось прийшов і розважив нас, зробив наше життя легшим чи хоч менш похмурим.

Вже кілька років ми з вами живемо у підвішеному стані. Ми вже встигли так чудово все розпланувати собі, прорахувати терміни купівлі майна, просування кар’єрною драбиною, дехто навіть встиг розписати плани на життя майбутніх онуків. Та все це писане по воді накрилося мідним тазом.

Продовжити читання “Пробудімося від сну”

Народ, ми з вами – суспільство телепузиків?

“А я всё чаще замечаю, что меня как-будто кто-то подменил. О морях и не мечтаю – телевизер мне природу заменил”. Ех, Матроскін – Матроскін, як же тонко відчула твоя котяча душа сутність проблеми.

І не лише природу замінив, мудрий мій котисько. Весь цей неосяжний світ для нас звузився до його екрану. Він став нашим домашнім улюбленцем, членом сім’ї, декому замінив друзів та знайомих.

Продовжити читання “Народ, ми з вами – суспільство телепузиків?”

Життя на дні спокійне, а у небесах – дмуть вітри (продовження ранкової розмови)

А ще в небесах смалить сонце та йде гроза – співає Мед Хедс.

Коли ми послухалися “добрих” порадників і повірили в те, що ми з вами з тих, хто народжений повзати, наше життя перетворюється на існування. Воно стає сірою позбавленою смаку гумкою – кожен його день до нуді передбачуваний та схожий на попередній. Однакові ранки – до автоматизму завчені дії та ритуали – однакові вечори. Ми нікуди не поспішаємо – сумирно чекаємо на пенсію, дряхліємо фізично, вмираємо духовно.

Про застій у нашому житті промовляє все – наш вигляд, настрій, стан наших справ. Ми не можемо приховати власну неживість, скільки б не намагалися. В цей момент ми схожі на паршивих акторів, гра яких викликає у глядачів жалощі та роздратування.

Продовжити читання “Життя на дні спокійне, а у небесах – дмуть вітри (продовження ранкової розмови)”

Хіба запалюють свічку аби її сховати? Народ, де ж логіка?

Ми вже з Вами говорили про те, що кожен з нас має своє призначення і приходить у цей світ із власними завданнями, які покликаний тут вирішити. Сила, що нас створила, дбає про те, щоб у людини виявилися всі необхідні здібності, таланти і дарування, аби ми були здатними виконати свою місію якнайкраще. Вони (здібності, таланти, дарування) відкриваються нам у процесі Життя (якісь в дитинстві, про наявність інших дізнаємося пізніше) та саме через їхню реалізацію ми крок за кроком вибрідаємо на Свій Шлях. Адже вони слугують для нас дороговказами.

Задумка зрозуміла, звучить все логічно і просто. Та чому ж тоді у нас такі складнощі із розумінням свого Місця в житті? Чому ми з вами живемо як живемо?

Продовжити читання “Хіба запалюють свічку аби її сховати? Народ, де ж логіка?”

Хто тут у нас такий понтовий і невдячний?

Часом ми схильні заганятися і сприймати як належне чиюсь підтримку, наявність різних благ в своєму житті, здоров’я, зовнішність, натхнення тощо. Можемо почати ганяти понти та задирати носа – мовляв, ми настільки круті, що це буде у нас завжди, як би ми не поводилися. Ми дозволяємо собі зверхність, наші вуста забувають слово “Дякую!” або промовляємо його так, ніби відриваємо від серця.

Та завдання Життя спробувати зробити з нас нормальних людей, тому у відповідь на хронічну невдячність ми отримуємо можливість пройти Життєві уроки і кожною клітиночкою власного понтового Єства відчути, як класно живеться, коли ми позбавлені того, що сприймали як належне.

Продовжити читання “Хто тут у нас такий понтовий і невдячний?”

Бла-бла-бла або Сіячі пустоцвітів

Інтуїтивно ми завше відчуваємо, коли слова людини позбавлені заряду і не підуть далі балаканини. Нам не завжди хочеться це помічати і іноді ми обираємо прийняти бажане за дійсне, та в той же час знаємо, що слова підкріплені справами та слова – пустоцвіти внутрішньо відгукуються в нас по-різному.

Буває ми хочемо вірити обіцянкам, тому намагаємося заглушити власне чуття. Та воно не здається і посилає нам правильні сигнали попри наш відчайдушний супротив.

Коли ж ми самі займаємося марнослів’ям, то маємо усвідомлювати, що пустопорожні слова, за якими не стоїть реального досвіду, є пустоцвітами, від яких нічого не зародиться в душах тих, хто їх почув. Продовжити читання “Бла-бла-бла або Сіячі пустоцвітів”

Мій особистий герой. Знайомтеся – цьоця Рая

Часом ми схильні перебільшувати ступінь власного героїзму і робити мошок слонами. Власні мізерні зусилля нам можуть здаватися титанічними і достойними овацій.

Якщо комусь з вас, як і мені іноді не завадить певне “заземлення”, раджу завітати до однієї з київських церков, аби познайомитися із цьоцьою Раєю, яка допомагає там.

Моєму особистому героєві понад 70 років. Вона хворіє на артроз, тому кожен рух її – ода силодухості і незламній волі.

Продовжити читання “Мій особистий герой. Знайомтеся – цьоця Рая”

Стережімося вірусу байдужості

Багатьом з нас в дитинстві говорили: “Нікуди не лізь – без тебе розберуться”, “Відвернися – не дивися туди”, “Не влазь, бо ще й тобі прилетить” тощо. Так вірус байдужості проникав в нашу кров, підпорядковував собі наше бачення.

Він забезпечує нам ілюзію спокійного життя – ми нічим не паримося, нічого не приймаємо близько до серця. Та правда в тому, що цей спокій неживості – адже байдужість досягається лише омертвінням власної душі.

Ми забуваємо, що нам заповідали любити ближнього свого. Нахватуємося цитат таких самих хворих на вірус байдужості, як і ми. Наше примарне умиротворення заквітчується солодкими казочками, героями яких є збайдужілі глухі та сліпі до чужих страждань люди. І все ніби тіп-топ.

Продовжити читання “Стережімося вірусу байдужості”

По вірі нашій і дається нам

Якщо нам не подобається щось у нашій життєвій ситуації – то для її виправлення нам варто запитати у себе: “У ЩО Я ВІРЮ?”

Питання здається простим – та конкретні відповіді на нього нас можуть шокувати.

На практиці виявляється, що кожен з нас вірить у різні речі.

Ми схильні вірити підтримці батьків, ілюзії власної самодостатності, банківським рахункам та часом навіть владі. Проте звикли постійно сумніватися, що Сила, яка Створила нас, здатна подбати про всі наші потреби. Звикли боятися, що нам забракне грошей чи здоров’я, не буде роботи, не знайдемо пари, з чимось не впораємося – продовжіть перелік на свій смак. І ці страхи видаються нам чимось природним та настільки ріднесеньким, що ми плекаємо їх в собі і зрощуємо замість того, аби посилювати власну віру. Продовжити читання “По вірі нашій і дається нам”

Пізнай істину і істина визволить тебе

Є чимало охочих розповісти нам, як треба жити. Ми стрічаємо їх на вулицях, вони є серед наших домашніх, родичів, сусідів, колег тощо. Вони промовляють до нас з екранів телевізорів, телефонують нам із непроханими пропозиціями.

Часом здається, що всі навколо знають, що нам потрібно робити із своїм життям. Окрім нас самих. У кожного з порадників своя “правда” і методи впливу – грубі наїзди, монотонне капання на мізки, зачіпання за живе, безпідставні похвали чи критика тощо.

Ми губимося у цих численних і суперечливих порадах. Якщо обираємо дослухатися до них, то з часом можемо відчути, що живемо якось НЕ ТАК – ніби проживаємо чуже життя за чужими правилами.

Продовжити читання “Пізнай істину і істина визволить тебе”

Дорогу здолає той, хто рухається. Продовження про призначення

Мій пост “Розповідь утікачки” збурив хвилю запитань від читачів, які відчувають проблеми із пошуком свого призначення. Тож сьогоднішня публікація буде розгорнутою відповіддю на деякі з них.

Змалечку Життя посилає нам підказки щодо нашого призначення, аби ми могли виконувати завдання, для яких приходимо в цей світ. Для того, щоб ми могли відповісти собі на питання: “Навіщо я тут?”, нам посилаються потрібні люди, ситуації, що відкривають наші приховані здібності та дарування тощо.

Продовжити читання “Дорогу здолає той, хто рухається. Продовження про призначення”

Не завжди згода – це добре

Ми всі любимо, коли з нашою думкою погоджуються інші люди. Ми ніби розпливаємося від цього – почуваємося впевненішими, компетентнішими. Починаємо відчувати власну правоту, почуваємося “господарями життя”. Нам здається, що ці люди нас приймають.

Та в такій ситуації криється небезпека. І це можуть підтвердити люди із високим соціальним статусом або керівними посадами. Коли тебе оточують підлабузники, які в силу різних причин не висловлюють своєї думки, а “заглядають нам у рота”, дуже легко втратити землю під ногами і почати почуватися значущішим і обізнанішим, аніж ти є насправді. А потім падати виявляться так боляче!..

Продовжити читання “Не завжди згода – це добре”

Спроба знищити любов

– Ти сьогодні перегнув палицю, – промовив до нього Ангел, традиційно маскуючись під внутрішній голос. Це був найзручніший спосіб спілкування із Письменником – він звик до подібних внутрішніх діалогів, адже завдяки ним з’являлися його твори.

Письменник не сперечався – він і сам був вражений безсердечністю власного вчинку. На душі його було незвично тяжко.

– Коли пробуєш знищити любов у собі чи у комусь, ти уподібнюєшся до тієї юрби людців, що розіп’яли Христа.

До такого повороту сюжету Письменник був неготовий, тому знову не знайшов, що відповісти.

Продовжити читання “Спроба знищити любов”

Розповідь утікачки

Кожен з нас має своє призначення – ми приходимо у цей світ із своїми завданнями і маємо обмежений час на їхнє вирішення. Та будемо відповідати за те, як спробували виконати свої задачі.

Незалежно від того, віримо ми в це чи ні, так воно є. І прислухавшись до свого внутрішнього чуття, ми інтуїтивно відчуваємо справедливість цих слів.

Призначення тому так і зветься, що його неможливо уникнути. Ми схильні пробувати утікати від його реалізації, сумніваючись у власних силах, піддавшись страхам тощо. Та коли людина намагається утекти від виконання своєї місії, все починає летіти шкереберть.

Продовжити читання “Розповідь утікачки”

Не робімо страх своїм босом

Коли ми з вами обираємо крокувати Своїм Шляхом – шляхом зростання та духовного сходження, ми неминуче зустрічатимемося із справжнісіньким Цербером – страхом виходу за рамки. Який ревно пильнуватиме, аби ми не переступали за накладені на нас обмеження. Та ми не народилися із цими куцими межами – нам їх нав’язало оточення, умови нашого життя тощо.

Прийшли у цей світ ми сяючими від повноти свого потенціалу, котрий заклала в нас Сила, що дарувала нам Життя.

Продовжити читання “Не робімо страх своїм босом”