Хлопчик-семикласник і його п`ятирічна сестричка одного літнього дня випросилися у мами піти на річку. Узяли із собою також найкращого друга хлопчика. Набрали смаколиків та скоренько рушили, доки мама не передумала і не знайшла для них якесь заняття.
До річки не йшли – просто неслися. Подумки вже уявлялося, як то воно чудово – зануритися у прозору водицю після спекотної міської вулиці.
Хлопчаки все намагалися прискорити кроки – кортіло обговорити щось зовсім не призначене для вух меншої сестри. Та вона не відставала. Адже плентатимешся – пропустиш щось цікаве.
Річка зустріла привітним шумом життєрадісних вод. В цьому місці вона була неглибокою та мала пороги. Намагалася вирватися з-поміж розпечених сонцем велетенських гранітних брил.
Людей на пляжі було чимало. Хто міг, використовував на повну можливість, позасмагати та покупатися.
Діти примостилися на початку кам`яного спуску. Саме там дерева створювали затишну тінь. Ніби призначену, щоб розстелити там своє покривало.
Хлочаки роздягнулися та побігли до води, суворо наказавши сестричці сидіти тут. Плавати вона ще не вміла. Тому й у воду їй зась.
Вона спробувала сперечатися. Та погроза, що більше її нікуди із собою не візьмуть, виявилася дієвою. Але їй вдалося випровити для себе право сидіти на камінцеві біля самої води. Щоб краще бачити, як вони плавають.
Аргументів проти не знайшлося. На тому і погодилися.
Хлопчики плавали взад та вперед. Змагалися між собою. Пірнали. Дівчинці на березі було дуже сумно. Хотілося бавитися разом з ними. Це виглядало дуже просто – рухаєш собі ногами та руками у воді. Що тут складного? Вона теж так зможе..
Ці думки допомогли дівчинці наважитися. Дочекавшись, коли брат зі своїм другом вчергове пропливуть повз неї, вона відважно булькнула у воду.
Під водою було дуже цікаво. Очей вона не закривала. Водичка виявилася геть прозорою. Можна було розгледіти камінчики та водорості, що зрідка траплялися. І руками з ногами рухати тут було дуже кумедно.
Споглядання було перервано зненацька і без усякого попередження. Наступної миті вона побачила знайомий пляж догори дригом. Хтось витягнув її з води за ноги, мов жабеня, і тримав тепер на якійсь неймовірній висоті..
Потім світ повернувся на звичне місце. Виявилося, що її тримає на руках якийсь незнайомий височезний дядько. І розповідає, що спочатку потрібно навчитися плавати, а потім лізти до води. Це добре, що він впильнував. А міг же відволіктися і не встигнути..
Дівчинка широчезними очима мовчки розглядала свого рятівника, а той сварився на відпочивальників.
- Ви куди дивилися? Чому малеча гуркнула до води, а ніхто навіть не поворухнувся? Немає дітей чужих. Бачите дитину – пильнуйте її. І за вас хтось потурбується.
Потім запитав:
-Має хтось рушника? Витирайте, бо змерзла.
Доки всі метушилися навколо дівчинки, її рятівник зник. Ніхто не бачив, з ким він відпочивав, та куди подівся. І не знав його ніхто з присутніх там людей. Містечко було невеличким, тому всі одне одного знали.
Одяг дівчинки було висушено праскою, щоб мама не довідалася про пригоду. Але діти вирішили таки розповісти, що трапилося. На їхнє здивування обійшлося без репресій. Батьки просто раділи, що історія закінчилася як закінчилася. Розпитували про рятівника з тим, щоб зрозуміти, хто ж то був такий і як йому віддячити..
Бо Своїм Анголам Він накаже про тебе, щоб тебе пильнували..
Тільки правдиві невигадані історії істинно укріплюють віру. Це одна з таких
© Катерина Когут