Хтось вчиться вірити, здобуваючи її дещицю за дещицею. Для когось же віра є чимось дуже природним. Немов дихання. Вони її всотали із молоком матері і виявляється всюди, де б вони не були. Щирість їхнього Богоспілкування настільки вражаюча і по-дитячому безпосередня, що ти не можеш встояти перед її зворушливою силою. Лишається просто спостерігати і вчитися у них молитися..
86-тирічна жінка погожої днини сиділа біля підїзду та грілася на сонечку. Невеличка росточком. Тендітна. Донька священика. Все життя повязане із церквою. Розмірковувала про життя. Згадувала дитинство. І водила паличкою поверхнею асфальту. Зненацька до неї підсів чоловік. Не місцевий. Приїхав погостювати до своєї доньки.
- Бабусю, – звернувся до неї той чоловік, – а от як Ви вважаєте Бог є?
- Є, – не вагаючись відповіла вона.
- А як довести це зможете? Я от, наприклад, сумніваюся, в Його існуванні.
Питання здивувало жінку. Що відповісти? Обдумуючи, що сказати, вона продовжувала дивитися на асфальт перед собою. Раптом помітила велику тріщину, що кишіла мурахами. І в її голові звідкись почало з`являтися, що слід говорити. Неначе підказував їй Хтось. - А скажи, синку, як ти думаєш – у тих мурашок є хтось головний? Чи вони просто так собі копошаться там?
- Звісно, що є. Це всі знають, що мають матку.
- А у бджіл?
- Теж є.
- А у птахів? Звірів?
- Ну, теж хтось є. Вожак, наприклад.
- От бачиш, куди не глянь – всюди є головний. І в сім`ї хтось головує – чоловік чи дружина. В кожному селі є сільрада і його голова. Міста – мають своїх очільників. Держави – президентів чи королів. Так?
- Все так, – погодився чоловік.
- То ти вважаєш, що все має своїх головних, а всім цим величезним Всесвітом ніхто не керує? Таке взагалі можливо, як тобі здається?
- Хм, – почухав потилицю чоловік. – З такої точки зору не думав про це. Поміркую про це, бабусю. Та, схоже, переконала ти мене.
Одного разу вона разом із сином поверталися від однієї з її сестер, яка мешкала у Херсоні. Сестра щедро навантажила їх городиною. Автівка по вінця була заповненою кавунами тощо.
Побачивши пост ДАЇ, вони збагнули, що не мають жодних документів на те, що перевозять. Отож могли виникнути великі неприємності – могли сприйняти за крадіїв, що поживилися на баштанах.
Вона почала молитися. З усією притаманною їй щирістю:
- Святий Миколо Чудотворець, Ти ж Чудотворець! Сотвори чудо! Зроби так, щоб вони не тронули нас! Заступи, будь ласка, миленький! Матінко Божа! Сховай нас від них! Накрий нас Своїм Покровом! Заступи! Прошу Тебе!
Син на той час людиною був невіруючою і скептично спостерігав за маминою промовою. Їхав неквапно, очікуючи на зупиняючий жест даїшника.
Та сталося щось неймовірне. Мало того, що вони ніби не бачили машини. Коли їхні машини порівнялися, даїшники розвернулися і пішли геть від дороги.
Син приголомшено видихнув. - Знаєш, мам, ти ж знаєш – до цього я не вірив. Тепер і я повірив.
Якось коли вона доглядала старшу сестру, сталася прикрість. Бабусі поверталися з ванної кімнати. Аж раптом через невдало зроблений крок опинилися на підлозі. Маленька і тендітна вона намагалася підняти сестру, але марно. Розхвилювалася. Зовсім вибилася із сил. Підлога була холодною, тож необхідно було негайно щось вдіяти.
- Святий Миколо Чудотворець! Ти ж угоднику Божий! Пошли нам когось на допомогу! Дуже тебе прошу! Ти ж святий! Ти ж все можеш! Дуже тебе прошу – поможи нам!
Хвилин за пятнадцять на порозі несподівано зявилася сусідка. Яка до того дня приходила лише ввечері, щоб поспілкуватися та подивитися разом телевізор. Коли сусідку запитали, чому вирішила зайти. Сказала, що ні з того, ні з сього виникло бажання зайти і поглянути, як вони.
© Катерина Когут