Сімнадцятирічна дівчина разом з родиною приїхала на дачу в село. Як і кожного року.
Була спекотна літня днина. Тож вирішила скупнутися в річці. Супроводжувати її взялася дружина старшого брата, узявши з собою маленьку донечку.
Доки спускалися, неквапно бесідували. Давно не бачилися -накопичилося новин.
Посеред тижня в селі було безлюдно. Тож дорогою їм ніхто не зустрівся. На березі теж нікого не було. Вода чистесенька!.. Казка просто!..
Знаний кожен сантиметр дна, кожен клаптик бережини. Саме тут дівчина і вчилася плавати. Любила воду. Змалечку пірнала і запливала далеко від берегу.
Прийшли на зроблену батьком дівчини кладку. Глибина одразу метри два. Дружина її брата плавати не вміла. І панічно боялася навіть заходити у воду. Тож залишилася стояти із донечкою на руках.
Дівчина відштовхнулася від кладки. Яка приємна свіжість!.. І поплила. Допливши десь до середини річки, розвернулася і почала вертатися. Маленька племінниця із цікавістю дивилася на свою тітку і махала їй рученятами.
Коли до берега залишалася третина шляху, почало відбуватися щось дивне. Звідкись узялася потужна течія, що не давала їй плисти далі. Дівчина спробувала гребти сильніше. Та відчувала, що гребе на місці. На додачу її почало закручувати.
Дружина брата відчула, що коїться щось не те. І заклякла на місці в якомусь ступорі. Широко розплющені очі були сповнені жаху. Не могла мовити ані слова. Лише стояла і дивилася, вчепившись руками в доньку.
Кликати на допомогу було марно. Берег проглядався далеко в обидві сторони. Ані душі..
Дівчина продовжувала несамовито боротися із водою. Та відчула, що поступово втрачає сили. Її охопив страх. Вона почала промовляти, волаючи подумки: “Боже, допоможи!.. Не дай загинути! Рятуй! Чуєш, Боже, не дай загинути! Прошу, не дай!!!”
Свідомість звузилася до того волання. До тих кількох слів, що раз-по-раз повторювалися в голові.
Раптом голос. Не зовні. Почутий якимось внутрішнім слухом. Чітко і розбірливо. Абсолютно спокійно: “Перестань борсатися. Довірся воді. І ти врятуєшся”.
Перестати гребти??? Що за нісенітця??? Втоплюся ж!.. Промайнуло за долі секунди в думках дівчини. Ні за що не перестану!..
Голос повторив розважливо та авторитетно: “Заспокойся. Ти втрачаєш дорогоцінні сили на марну боротьбу з водою. Повірь мені. Повірь і розслабся. І побачиш, що буде. Вода сама винесе тебе на берег. І ти врятуєшся.”
Нічого не залишалося, окрім як довіритися цьому незримому Інструкторові. Сил майже не залишилося. Дівчина постаралася максимально розслабитися. Думок не було. Всі вони пролетіли раніше..
Дівчину підхопила течія і понесла. Вона ж просто трималася на воді. Її прибило до берега в густий очерет за кілька сотен метрів від кладки. Безсила вона виповзла на берег. І ще якийсь час приходила до тями. Руки і ноги трусилися.
Через кілька миттєвостей до неї підбігла братова з племінницею. Зі сльозами кинулися обіймати її, ще не вірячи, що все минулося і скінчилося благополучно.
Нехай дійде до Тебе молитва моя , прихили своє вухо до благання мого..
Тільки правдиві невигадані історії істинно укріплюють віру. Це одна з таких.
© Катерина Когут