Хто вирішив, що не може
він злетіть,
той повзати себе прирік.
І мститься всім за
нездійсненую мрію.
Паплюжить все, що має
іскру Божу.
Знецінює чудеса,
стаються що довкола.
Та не від Бога пастка ця –
її Лукавий сплів.
Аби позбавити людину
любові і натхнення.
І ненависним зробити її око
та безлюбовним серце.
Творець не зна обмежень.
Він наділив тебе всім тим,
що може Сам.
І справді здатен ти
горами двигать –
великими й малими.
Лише повір у це.
Увіруй, чуєш,
хоча би на ковток.
На подих.
На зернятко.
Здійми ти свої очі
до Небес.
І підійми їх від землі.
Відчуй, якими тяжкими
вони зробились.
Напуйся Небом.
Полети за хмари.
Поринь в його безмежність.
Надихайсь там.
І повертайся.
І чуєш – Божа Сила
тебе окрилила.
І ти не йдеш уже –
Летиш тепер. Летиш..
Та світиш в темряві.
Освітлюєш стежину всім тим,
хто Світла у собі ще не пізнали.
Тож так стається,
що мусиш їх провадить.
Допоки не побачать очі їх,
що у руках також
світильник вони мають.
І не оцінять Світло Теє
понад все..
© Катерина Когут
Ілюстрація – картина Войнової Олени “Ті, що несуть Світло”