Бувають дні особливі дні, створені не для спілкування, не для справ. Зовсім для іншого. Душі твоїй конче необхідно напитися сонячного світла, увібрати в себе яскравої блакиті. Сягнути небес, полетіти у самісіньку височінь!..
Лишаєш все – рушаєш на прогулянку. Помічаєш все довкола. На сніжній ковдрі, розмальованій відбитками чобіт та автомобільних протекторів, ненадовго з’являються сліди твоїх кроків…
В такі дні ти нарешті даєш волю своїм ногам. І вони несуть не куди “треба”, а куди їм заманулося цієї миті. Тож не дивуєшся, що занесло тебе у приватний сектор. Йдеш – роззираєшся. Ніби нічого особливого, нічого вартого уваги. Чепурненькі котеджі перемежовуються із сільськими хатами та амбітними недобудами.