Пробач, вибач, прости… Здавалося б такі прості слова, та чому ж нам так важко їх часом вимовляти? Навіть “люблю тебе” злітає легше з нашого язика, аніж вони…
Нам простіше покаятися у власних гріхах, аніж перепросити. Та чого вартує те наше каяття, якщо ми не просимо пробачення у тих, перед ким примудрилися накосячити, завинити?..
Наше Его тут хибний порадник. Воно боїться впасти, страшиться відштовхування та непрощення, боїться дивитися в очі тому, з ким ми вчинили несправедливо, повелися кепсько тощо. Его вчить нас уникати складних розмов – мовляв, нехай якось саме розсмокчеться, змушує нас зациклюватися на собі і не думати про інших.
Продовжити читання “Пробач, вибач, прости…”
Коли дорога нам людина не робить того, чого ми від неї очікуємо, це здатне показати, які наші реальні здобутки в роботі над собою на даний момент. І над чим варто продовжувати працювати.