Ваш онлайн-психолог
В складні часи важливо не журитися – не піддаватися смуткові та зневірі. Навіть коли їх випромінюють оточуючі.
Отож щойно розплющивши оченята починаєш відбудовувати свою радість. Збирати її по жменьці. Стягати по краплинці. Низати намистинки…
Починаєш ткати її зі вдячності за цей ранок. За те, що Той, Хто створив тебе, настільки вірить в тебе, що підняв зі сну. І перед тобою цілий день, який належить написати своїми діяннями, почуттями…
Забудь слова разючі, руйнівні. Облиш отруйних, злих, лукавих.
Позбудься нищівних, даремних. Відкинь марнотних і облесних.
Залиш собі лишень цілющих, життєдайних…
Нехай слово твоє стане квітучою радістю. Чужими крилами. Чиєюсь надією.
Нехай буде воно рукою допомоги. Теплим дотиком. Ласкавими обіймами.
Нехай слово твоє стане ніжним дзвіночком. Чистим струмочком. Сонячним зайчиком.
Любов не міркує. Не думає й не гадає.
Любов просто любить. Попри все…
Любов не порівнює. Не оцінює й не рахує медалей.
Любов просто любить. Попри все…
Любов не лукавить. Не викручує рук й в ігри не грає.
Любов просто любить. Попри все…
Дорога до храму – це час залишити за бортом всі свої справи. Час відсіяти з-поміж щоденних турбот життєвоважливі питання, відповідь на які бажаєш почути. Час налаштуватися на Зустріч, на те, що буде відбуватися…
Навіть якщо людина стала віртуозом самообману. Навіть якщо навчилася називати чорне – “білим”. Навіть якщо насмілилася перекрутити Слова Святого Писання для виправдання корисливості чи лукавості своїх помислів. Навіть якщо такому словоблуддю повірило і піддакує оточення. Зустріч із Ним робить людину чесною…
Тікати стає нікуди… Все таємне – явне… Все – по своїх місцях…
Зустріч завжди тет-а-тет. Ти і Він. Поруч немає ані серіальних персонажів – прикладів для наслідування, ані героїв касових блокбастерів, ані всіх тих – з телевізорів чи моніторів. Не має “друзяк”, які так солодко нашіптували: “Та нічого ж страшного не буде”, “Та можна ж буде покаятися і все тіп-топ”, “Та один же раз не … рахується”…
Коли ніхто над тобою не стоїть і не змушує “ходити до церкви”, здійснюєш свій вибір. Ніхто не вимагає звіту від тебе – дієш на власний розсуд…
Тебе ніхто не повчав, як часто тобі слід бувати у храмі, не привчав робити щось так чи інакше. Просто життя склалося таким чином, що ти був змушений розпочати власні духовні пошуки. Як полюбляє висловлюватися одна людина: “Рух вперед часто буває наслідком добрячого копняка під зад”. (Даруйте, та з пісні слів не викидають 
)
Тож відвідуєш храм, не парячись тим “ашолюдискажуть”, просто тому, що тебе туди щось КЛИЧЕ. Тому, що це дозволяє знайти ВЛАСНІ відповіді на складні питання…
В такі суботи в храмах людно. Традиційно. Збурена людська пам’ять, згадуються цілі покоління. Тож не дивуєшся, що церква заповнена по вінця.
Сьогоднішня Літургія не пройшла – промайнула. Концентруватися непросто – в церкві багато руху. Проповідь торкнулась одвічних питань.
Молитва за спочилих. Стоси записок. Тисячі імен. Священник читає ім’я за ім’ям… Читає уважно, ретельно. Права не має пропустити когось, переплутати ім’я. Права не має минути чи забути душу чиюсь. В кожній секунді – людина, в деяких – дві…
Кому догоджаєш сьогодні? Чиїх оплесків прагнеш здобути?
Кого ставиш ти вищим за Силу, що Створила тебе і робить живим?..
Як давно ти запитував у Того, Хто все Знає, що робити тобі і як далі бути?..
До тебе гукатимуть: не будь тим, хто є ти, і станеш улюбленим. Колисатимуть: відмовся від свого шляху й отримаєш все, що захочеш…
Тебе спокушатимуть. Скажуть: Заслужуй!
Ану, заслужи, скажуть, нашу любов. Зароби!..